БЛИЖЧЕ ДО ЛІТА

Ще нікому не вдалося піти проти напряму часу, однак багато країн намагаються з ним загравати

Ярослав ЯЦКІВ, 
директор Головної астрономічної
обсерваторії, академік НАН України
 для «Урядового кур’єра»

Час — складна наукова,  філософська і соціальна категорія. Та розпочнемо з останнього актуального для України питання.

Починаючи з 1996 року на території України запроваджено час другого часового поясу (київський) з переведенням щорічно годинникової стрілки в останню неділю березня о 3 годині на годину вперед і в останню неділю жовтня о 4 годині на годину назад.

Підкреслимо — на всій території України! У цьому є і певні переваги, і окремі недоліки. Переваги в тому, що наші співвітчизники мають змогу жити за єдиним стандартом часу та з максимальним використанням світлої частини дня. А недоліки полягають у наступному. Територія нашої держави належить до трьох часових поясів. Отже, у Луганській та частково у Донецькій області було б доцільно запровадити час третього часового поясу.

Компроміс полягає в тому, що на цій території пропонується встановити київський час, а початок робочого дня запровадити з 7 години чи з 7 години 30 хвилин. Водночас частина Закарпатської області належить до першого часового поясу. Отже, тут може діяти той самий компроміс — початок робочого дня встановити о 8 годині 30 хвилин або о 9 годині.

За Сонцем певно, та незручно

Чому виникає потреба переходу на літній час у більшості країн Європи, зокрема і  в Україні? Усе живе на Землі так чи інакше регулюється впливом Сонця, тобто залежить від руху Сонця на небі. (Це коли дивитися з точки зору земного спостерігача, Сонце рухається. Насправді, ми знаємо, що Земля обертається навколо своєї осі та рухається навколо Сонця). Тому людям у своїй діяльності потрібно найбільш максимально використати світлу частину доби — проміжку часу, за який Земля робить повний оберт навколо осі, тривалість якого дорівнює 24 годинам. З давніх-давен з цією метою люди користуються сонячним часом. Однак жити за справжнім (місцевим) сонячним часом досить незручно, бо його шкала нерівномірна і, крім того, цей час є різним для різних територій Землі в один і той самий фізичний момент.

Саме ця проблема й усувається шляхом запровадження шкали середнього сонячного часу та так званого поясного часу. Наприкінці ХІХ ст. Землю поділили на 24 часові пояси і домовилися, що всі годинники в одному поясі показуватимуть однаковий час, а саме середній сонячний час центрального меридіана цього поясу. Нульовий меридіан, як відомо,  проходить через Гринвіцьку обсерваторію (Велика Британія), і середній сонячний час на цьому меридіані називають всесвітнім.

Здається, все правильно і зрозуміло. Але… на думку окремих науковців та лікарів, такий порядок обчислення часу в частині щорічного переведення стрілок годинника на одну годину вперед і назад викликає значне погіршення стану здоров’я громадян у період адаптації до літнього часу та його відміни. Вони вважають, що зміщення часу створює певні навантаження на організм людини, збільшує захворюваність, спричиняє виникнення аварійних ситуацій, травматизм тощо.

На жаль, докладного вивчення цієї проблеми з відповідними кількісними показниками такого погіршення здоров’я поки що немає ні в Європі, ні в Україні. Тому, на нашу думку, проблема потребує поглибленого вивчення та прийняття відповідного рішення на загальноєвропейському рівні. А тим часом Україні, з метою інтеграції нашої держави до умов, які запроваджені у більшості країн Європи, не варто відмовлятися від переходу на літній час.

У нас має бути один київський час, а в різних регіонах України різні регіональні графіки роботи. Приміром, у Києві центральним органам влади потрібно розпочинати роботу о 8 годині.

З минулого в майбутнє

Час — найбільш загальна властивість навколишнього світу, оскільки, з одного боку, всі зміни, що відбуваються у цьому світі та з нами, відбуваються у часі. З другого боку, термін «час» — надзвичайно багатогранний. Цей термін вживається для означення цілої низки властивостей нашого світу. Це і епоха, в якій ми живемо, і параметр, який використовується для опису процесів у природі та суспільстві, і розпорядок роботи людини та цілих колективів тощо.

Складність природи часу — потрійної загадки минулого, теперішнього і майбутнього — пронизує наскрізь багатовікову еру людства. Про це писав Блаженний Августин у своїй «Сповіді»: «Що ж таке час? Коли ніхто не питає мене, я знаю; якщо ж я намагаюся відповісти, то гублюся у здогадах». Далі він намагається пояснити, чому так важко дати визначення часові: «Як можуть існувати два типи часу — минуле і майбутнє, — коли першого вже немає, а другого  ще немає?».

Що можна стверджувати впевнено, то це той факт, що час має свій напрям — «з минулого у майбутнє». І ще нікому не вдавалося піти супроти цього напряму часу і переміститися у минуле, продовжуючи жити у своєму власному часі. Тому діє такий загальний принцип: «Усе, що сталося, вже сталося, його відмінити не можна». Цей принцип ще називають «парадоксом дідуся».

Взагалі, з погляду філософії, можна побудувати різні теорії феномену часу. Деякі з них визначають час як ілюзію, а інші — як субстанцію, що зумовлює зміни у світі. Існують також різні тлумачення моменту часу — як найменш доступної для вимірювань тривалості або як тривалість, що залежить від природи того чи того процесу.

Дискусії на цю тему тривають. Однак у будь-якому разі варто погодитися з тим, що для більшості із нас час — не просто реальність, а визначальний чинник нашої життєдіяльності.

ДОВІДКА «УК»

На сьогодні Міжнародний еталон часу і частоти зберігається в Парижі, і з ним порівнюються первинні державні еталони часу всіх країн світу. Державний еталон часу і частоти України, який функціонує в Харкові на базі Національного наукового центру «Інститут метрології», регулярно звіряється з міжнародним еталоном. А питаннями збереження і поширення української шкали часу займається Державна служба єдиного часу та еталонних частот України.

ТОЧКА ЗОРУ

Бо сусід вже годину не спить…

Оксана ГОЛОВКО,
«Урядовий кур’єр»

Колись у моєму дитинстві на запитання «Котра зараз година?» наша неписьменна, та по-життєвому мудра сусідка баба Килина зазвичай відповідала: «Череду ще не пригнали». Цей спогад зринає в пам’яті, щойно зачую про чергову дискусію щодо переведення стрілок. Добре коровам — їм за годинником стежити не треба. А як бути нам, жителям соціуму?

За останні два роки  в Україні багато разів гралися зі стрілками. Восени 2011 року Верховна Рада вже скасовувала перехід на зимовий час, але потім, після довгих суперечок і дискусій, знову змінила своє рішення, й Україна повернулася до старої системи — 30 жовтня стрілки годинника таки перевели на годину назад.

У січні 2012-го до теми повернулися знову. Кабмін зареєстрував у Верховній Раді законопроект, що пропонував назавжди залишити країну в стандартному астрономічному, або як його ще називають, «зимовому часі». Аж тут втрутився футбол: аби не плутати вболівальників під час Євро-2012, навесні  годину знову додали.

А коли торік  в останню неділю жовтня і день виборів до Верховної Ради повернулися до поясного часу й заговорили про безповоротність процесу, скептики знову не повірили. І не помилилися: завтра знову переводимо годинники. І цього разу жодних обіцянок щось потім переінакшити вже не чути.

Знайомий  невропатолог якось зауважив: у його лікарській практиці не було жодного пацієнта, який би захворів через перехід із зимового часу на літній чи навпаки. Найбільшої  шкоди здоров’ю людини завдає невизначеність. Коли щодо часового поясу визначаться — це буде половина справи. І не важливо, що в результаті вирішать: залишити перехід чи закріпити свій час — головне,  щоб нарешті зупинилися. Бо нервового збудження нам і так вистачає. 

До речі, в сусідній Росії, де закріпили літній час, чергову хвилю розмов про «переведення стрілок» ініціювали на прохання керівництва Міжнародного олімпійського комітету — їх, бачте, турбує зниження телерейтингів Ігор у Сочі.