Або ви частина рішення, або ви частина проблеми - цими словам один американський політик зазвичай оцінював когось із чиновників, яким іноді важко пояснити громадянам ухвали, котрі приймаються за їхньої участі.

Заступник голови столичної міськдержадміністрації Леонід Новохатько, пояснюючи на загал у радіоефірі необхідність закриття шести комунальних підприємств, назвав причинами цього економію коштів та неефективність роботи. З-поміж інших було названо і парк "Відрадненський", до складу дирекції якого входить дві посади - власне директор і бухгалтер.

Якщо вірити чиновникові, цей об'єкт вже фактично не існує, бо останніми роками від нього зусібіч відрізали шматки для зведення якихось будівель та на інші цілі (навряд чи без відома міської влади), а кілька атракціонів, котрі дивом збереглися, погоди не роблять. Це щодо ефективності. Про економію коштів інтерв'юер й словом не обмовився: навряд чи дві-три тисячі гривень зекономленої зарплати керівництва "непотрібного" парку затулять бодай якусь серйозну дірку в столичному бюджеті.

Та є, виявляється, інший бік медалі. Коли дослухатися думки жителів цього старого київського мікрорайону (а вік його переступив 60-річну межу), котрі з подивом почули радіокоментар згаданого вище заступника голови міськдержадміністрації і додзвонилися до нашої редакції, то насправді все не так. Реконструйований років десять тому Відрадненський парк для них - чи не єдине світле місце, де городяни, що переважно мешкають у тісних нереспектабельних хрущобах, можуть відпочити, вигуляти малечу, посидіти з книжкою на лавочці чи відпочити з вудочкою біля озера.

Минулого спекотного літа зелені крони дерев ховали відпочиваючих від палючого сонця, восени підгодовували грушками та яблуками (частина дерев тут плодові, що залишилися від колишнього саду), а з приходом зими багато хто у вільну хвилину стає тут на лижі, катається на санчатах. Чудовий дитячий майданчик цілоріч заповнений дітьми, і їхнє веселе щебетання чути здаля.

Саме після реконструкції в парку з'явилися вимощені доріжки, декоративні гірки і легка, ніби подих вітру, скульптура юнака й дівчини, що побралися за руки. Увечері довкілля освітлюють ліхтарі. Можливо, так упорядкувати парк місцева влада якраз і спромоглася, "відрізавши" від нього невелику територію під спорудження офісного приміщення (певна річ, не без дозволу Київради). Сусідить з цим комунальним парком і приватний етнографічний комплекс "Козацька слобода": там гарно, але побачити ту красу можна лише заплативши чималі, як для середніх статків, гроші.

Така ось дивина - громадяни бачать одні реалії, а відповідальний державний службовець привселюдно лукавить: "Немає парку і квит!". Чи не нагадує ця картина казковий сюжет, зміст якого можна змалювати словами "Не вір очам своїм"?

А депутати Київради, які, здавалося, мали б не лише приймати на віру підготовлені казкарями-чиновниками матеріали, а й докопуватися до їхнього глибинного змісту, дружно проголосували і ліквідували комунальне підприємство "Парк "Відрадненський".

І неважко уявити, як ця ухвала позначиться на майбутньому єдиної упорядкованої оази для відпочинку, довкола якої проживає кількасот тисяч городян. Занехаяти будь-що значно легше, аніж дати йому лад. Гіркий приклад красивої природної місцини поблизу метро "Берестейська", відомої в народі як "Васильковська дача", котра теж свого часу залишилася без хазяйського ока, - наочне тому підтвердження. Сумно дивитися на замулені озера, купи сміття, розбиті доріжки і генделики, котрі, немов поганки після дощу, нахабно відвойовують частину природи, яка належала всім.

Запустінням та байдужістю вражає і парк "Нивки" поблизу однойменного столичного метро. Ще донедавна чисті озера заросли кущами і багновищем, у брудній воді ризикують скупатися хіба що нетверезі громадяни - клієнти численних довколишніх забігайлівок. Іншого заняття як пити пиво, спостерігати, як це роблять батьки чи дідусі, дослухатися "масної лірики" нетверезих випивох тут, на превеликий жаль, немає. То, можливо, час перейменувати цей колись чистий і затишний столичний парк культури і відпочинку на місце безкультур'я і марнославства?!

"Кому ж скаржитися?" - запитують читачі газети. І як їм пояснити, сердешним, що ті ж "народні обранці" столичної громади волюнтаристським шляхом нещодавно знищили місцеве самоврядування, започатковане в Києві півтисячі літ тому, що частину приміщень, котрі належали районним радам, а отже, територіальним громадам столичних районів, меткі спритники вже поцяткували партійними прапорами. Що обрані ними депутати райрад сумирно здали довірені людьми мандати, позичивши у Сірка очі. Може, зіслатися на Аристотеля, який залишив нам нетлінні істини. Приміром оцю: "Громадянином є той, хто дотичний і до влади, і до підпорядкування їй". Тобто, не забувайте, шановні, ходити на вибори...