Павуки в банці

У Росії ініціатори, спонсори й учасники трагічних подій на сході України вперто називають їх громадянською війною. Насправді протистояння майже чотири роки триває виключно на території Донбасу, окупованій проросійськими незаконними збройними формуваннями. Люди, які живуть там, переконані, що гербом самопроголошена «ДНР» мала б обрати не двоголового орла (його тут зневажливо звуть куркою), а павука. Бо трагікомічні персонажі, які тут дорвалися до влади, жеруть один одного, немов павуки в банці.

 

Дісталася влада у самопроголошених утвореннях і наявні тут блага таким очевидним мерзотникам, що спершу розгубилися навіть їхні російські куратори. Втім, вони дуже оперативно взяли місцеві міжусобні війни між лідерами під свій контроль. Деякі учасники кривавих протистоянь отримали своєрідні ліцензії на відстріл конкурентів, а інші мають від них надійні «охоронні грамоти». Тобто Донбас для «геополітиків» — це та сама банка з павуками, на окремих з яких вони роблять ставку, а інших дозволяють безперешкодно зжерти. 

Кінець ілюзій про мир

Намагаючись подивитися на ситуацію очима жителів Донецька, які з різних причин залишаються там, вислухала добрий десяток вражень від дій нової влади. Спілкування зайвий раз переконало в тому, що донеччани цією тривалою керівною вакханалією розчаровані, обурені й дуже втомлені.

«Уже перші перипетії весни 2014 року виявили катастрофічний брак справжніх лідерів, — каже один з учасників тих подій. — Масовку ми могли назбирати на місцях. Та й росіяни своїх «туристів» сюди нагнали. А ось знайти нормальну людину, яка б це очолила та об’єднала всіх, так і не вдалося. Тому «народним губернатором» став Паша Губарєв. Уявляєте? Отакий карикатурний персонаж. На жаль, це був тільки початок приходу до влади нікчем і покидьків. Щоправда, прем’єр-міністром «ДНР» став громадянин РФ Олександр Бородай, міністром оборони — його земляк Ігор Гіркін і так далі. Але після того, як збили «Боїнг» із мирними пасажирами, росіяни стали залишати керівні посади, перекладаючи відповідальність на місцеві кадри. Ось тоді з’явився горе-керівник Олександр Захарченко».

Очевидці цих подій, зокрема й авторка цих рядків, добре пам’ятають, що суперечки і конфлікти між очільниками нової влади розпочалися з перших днів перебування на посадах. Саме через неузгодженість дій та очевидні тертя між донецькими «вождями», а ще між російськими наставниками чимало бойовиків-найманців загинули після першого штурму донецького аеропорту в травні 2014-го. Коли КамАЗи з уцілілими та пораненими тікали звідти, їх розстріляли свої ж колеги по зброї, а місцеві морги були переповнені загиблими.

Навіть найманці швидко все зрозуміли

Звичайно, російська пропаганда спершу звинуватила у трагедії українських диверсантів, які не пожаліли навіть поранених. Та правда була трохи іншою. Бойовики окремих підрозділів пізніше зізналися, що через неузгодженість серед командирів отримали попередження: з аеропорту мчать на штурм міста вантажівки, наповнені озброєними «бендерівцями», а тому вони зустріли їх пострілами з гранатометів. Згадуючи побачене посеред білого дня, досі здригаються жителі Київського району.

Так само не припиняється гризня серед головних фігурантів бійні. Наприклад, зовсім недавно тодішній командир батальйону «Восток» Олександр Ходаковський у соціальних мережах укотре активно відмежувався від кровопролиття і переклав провину на екс-прем’єр-міністра. «Аеропорт організував не я, а Бородай, — переконує він. — І розстріл КамАЗів він спровокував, бо йому потрібна була «картинка». Навіть вихід з аеропорту відбувся за командою Бородая, що безпосередньо спілкувався з командиром батальйону добровольців, з яким у мене навіть зв’язку не було». 

Читаючи такі зізнаннями, жителі Донецька ще дужче почуваються майже приреченими. Адже керівні «захисники російськомовного населення» робили все для розпалювання подальших бойових дій. «Ніхто з нас тоді не очікував кровопролиття, — зітхає місцева жителька. — А про можливість війни ми взагалі не думали і свято вірили у мирний «кримський сценарій». Спершу так і було: у Донецьку вдалося захопити владу без пострілів, бо  міліція, прокуратура, СБУ чинили тільки символічний опір. А коли на вулицях з’явилися озброєні чеченці, російські техніка, зброя та перевдягнені «ополченцями» кадрові військові, ми з жахом зрозуміли, що кривавої бійні тепер не уникнути. Доки їх тут не було, ніхто з українського боку не думав обстрілювати місто. Чимало чеченських бойовиків після перших боїв біля аеропорту й розстрілу своїми ж швидко звідси втекли. Вони, пройшовши війни на Кавказі, відразу зрозуміли, що від Донецька треба триматися якнайдалі. Це зрозуміли і ми, але нам куди було подітися?»

Лякали «бендерівцями», а воювали  між собою

Після побоїща в Донецьку в травні 2014 року до міста прибули заробітчани на крові із закордонного та місцевого соціального дна.  Отримавши зброю, більшість із них, особливо персони із кримінальним минулим, усі питання вирішували з позицій сили. Рядові кинулися грабувати місцеві супермаркети, автомобільні салони чи ювелірні магазини, керівники активно ділили прибуткові посади та сфери впливу. З перших днів територія повернулася у бандитські 1990-ті.

Продовжуючи лякати населення наступом ЗСУ, «захисники» воювали між собою. Одним із перших «під роздачу» потрапив Денис Пушилін: у червні 2014-го його автомобіль розстріляли в центрі міста. Від поранень помер помічник «вождя», а сам він, схоже, натяк зрозумів. Класикою внутрішніх непримиренних конфліктів і розправ стали ліквідації бойовиків Мотороли та Гіві.

 «Те, що місто враз заліпили портретами цих «героїв», свідчить про абсолютну деградацію Донецька, — обурюється житель обласного центру. — Наш край здавна відомий справжніми героями — шахтарями, металургами, науковцями, акторами, спортсменами. І тут російська пропаганда піднесла банальних найманців, яким приписала неіснуючі бойові подвиги! І ніхто не сумнівається, що «героїв» знищили колеги по зброї. Гіві поплатився за нелюдську жорстокість не тільки до полонених, а й до підлеглих».     

 Тут не тільки періодично виходять на акції з портретами Йосифа Сталіна, а й активно використовують його методи роботи. Заарештовувати і знищувати недавніх спільників у Донецьку вміють, а  місцеве МГБ працює стахановськими темпами.

«Усі три роки триває якась кадрова карусель: часті звільнення, арешти чи вбивства тих, кого самі недавно призначили на посади, — ділиться враженнями житель Горлівки. — Причини? Той прокрався, той щось не те сказав, ще інший, мовляв, працює на Україну, а той — взагалі на США. А насправді триває нескінченна гризня довкола корита, бо найвідоміші конфлікти виникали через приватизацію прибуткових об’єктів, привласнення гуманітарної допомоги, збуту металобрухту».

Те саме недавно публічно підтвердив Ігор Стрєлков: «До влади і в Донецьку, і Луганську Сурков (куратор окупованої території Донбасу, радник президента РФ. — Авт.) привів бандитів. Плотницький — бандит, Захарченко — шахрай, який, отримавши владу, також став бандитом. Вони відстрілювали конкурентів». 

Насамкінець. Із наближенням незаконних виборів, запланованих на 2018 рік, боротьба тільки загострюється. На посаду глави самопроголошеної «держави» претендують нинішній лідер Олександр Захарченко і його затятий конкурент Олександр Ходаковський. Окремі кадрові чистки вже не забарилися: Захарченко, який ще очолює громадський рух «Донецька республіка», несподівано звільнив голову «народної ради «ДНР» Пушиліна з посади свого заступника. У це керівне крісло швидко пересіла дуже близька його спільниця директор Донецького академічного музично-драматичного театру Наталія Волкова (у місті її добре знають як доньку колишнього керівника театру і куму Захарченка). А ще про наступні вибори донеччанам нагадують періодичні викиди у соціальних мережах компромату на кандидатів та їхнє оточення.

…У тваринному світі павуки в банці зазвичай знищують тільки один одного, а двоногі царки «республік» вже згубили силу-силенну невинних людей. І, на жаль, роблять це й далі.

Лідія ЖАТКА
для «Урядового кур’єра»