"Пенсійний вік має бути однаковим"

Система пенсійного забезпечення в Україні залишається соціально несправедливою - як за професійною, так і за гендерною ознаками. Тому сьогодні, коли триває громадське обговорення пенсійної реформи, думка демографів з цього приводу надзвичайно вагома. Про це розповідає директор Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова.

- Елло Марленівно, у своїх інтерв'ю ви часто наголошуєте, що населення України старішає і працюючим буде дедалі важче утримувати пенсіонерів у солідарній системі, яка вже неефективна.

- Демографи визначають ефективність пенсійної системи за кількома індикаторами, що характеризують переважною мірою рівень життя пенсіонерів: це співвідношення середньої пенсії із прожитковим мінімумом, із середньою заробітною платою (т. зв. коефіцієнт заміщення пенсією втраченого заробітку), різниця між максимальною та мінімальною пенсіями тощо. В Україні мінімальна пенсія, за законодавством, дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність і нині становить 750 грн. Коефіцієнт заміщення заробітної плати на 1 січня 2011 р. становить 48%, що дещо перевищує фінансові можливості солідарної системи. Останні арифметично визначаються лише двома показниками: співвідношенням між чисельностями пенсіонерів та платників внесків (нині на 100 платників внесків припадає 95 пенсіонерів, а в перспективі буде більше) і ставкою внесків на пенсійне страхування. Виходячи з українських співвідношень, коефіцієнт заміщення не може перевищувати 40%, решту треба фінансувати з бюджету. Максимальна пенсія із солідарної системи перевищує мінімальну в десятки разів, що є неприпустимим, оскільки основну частину диференціації пенсій мають забезпечувати (в розвинених країнах так і є) виплати з накопичувальних фондів. Тобто чинну систему пенсійного забезпечення вкрай важко визнати ефективною.

- У новому законопроекті з пенсійної реформи йдеться про підвищення пенсійного віку для жінок. Це питання суспільство сприйняло надто болісно. Чому саме вік жінок потрібно підвищувати?

- Зразу підкреслю: підвищення пенсійного віку нікого не тішить. Але, на жаль, воно неминуче. Й ті, хто акцентує увагу на низькій середній тривалості життя при народженні (64,4 року для чоловіків і 74,8 року для жінок), не зовсім добре розуміють зміст показника середньої тривалості життя й техніки його обчислення. Це умовний показник, який обчислюють, виходячи з ризиків смерті протягом кожного року всього життя від самого народження. Ураховують ризики смерті в дитинстві, юності, працездатному віці. Проте коли ми ведемо мову про пенсійний вік, треба мати на увазі середню тривалість життя саме на пенсії, коли людина всіх цих ризиків уже щасливо уникла, тобто спиратися на показник, що враховує лише ризики смерті в старшому віці. Так-от, чоловіки після досягнення шістдесятирічного віку в середньому живуть 14,8 року, а жінки після досягнення п'ятидесятип'ятиріччя - 23,9. Отже, цей аргумент проти підвищення пенсійного віку не спрацьовує.

Від пенсійного віку значною мірою залежить співвідношення пенсіонерів та платників страхових внесків, яке - ми про це вже говорили - здійснює надзвичайно вагомий вплив на фінансові можливості солідарної системи і врешті-решт на співвідношення середньої пенсії та середньої заробітної плати. Другою поширеною - і також не зовсім коректною -тезою є твердження про надзвичайно високий рівень старіння українського населення. Насправді ж питома вага осіб старших 65 або 70 років в Україні не тільки не перевищує середній по Європі, а навіть поступається йому. Що ж стосується частки пенсіонерів, то вона справді є дуже високою.

- Чи варто зрівнювати пенсійний вік чоловіків і жінок?

- Я вважаю, що пенсійний вік має бути однаковим. І те, що жінки витісняються з ринку праці раніше, за великим рахунком - дискримінація. Значною мірою завдяки цьому співвідношення середніх пенсій жінок і чоловіків становить 67%, тоді як заробітних плат - 75. До того ж, 42% пенсій за віком жінок (тобто майже половина!) є меншими за гарантований мінімум. Після запровадження накопичувальної складової співвідношення пенсій стане ще більш дискримінаційним для жінок.

- У проекті закону пропонують збільшити не тільки пенсійний вік, а й тривалість страхового стажу для призначення пенсії за віком. Наскільки це доцільно?

- На мою думку, встановлення мінімального страхового стажу 30-35 років мотивуватиме людей легально працювати довше й таким чином заробляти на більшу пенсію. Адже в середньому людина починає працювати у 18-20 років, тобто до досягнення 55-60 має 35-40 років стажу. Проте, на мою думку, варто застосовувати значно вищі коефіцієнти врахування стажу понад цей період - можливо 3 або навіть 4% за кожний рік. Це забезпечить соціальну справедливість щодо тих, хто працює довго.

- Проведення пенсійної реформи передбачає обмеження максимального розміру пенсій. А як вирішується питання окремих груп в інших країнах?

- Пенсії із солідарної системи не мають дуже відрізнятися. Удвічі, утричі, але не в десятки разів. Так, посилене пенсійне забезпечення окремих груп населення існує в усьому світі, навіть у межах солідарної системи. В більшості країн це є своєрідною компенсацією напруженої праці і неможливості додаткової зайнятості (а отже, і додаткових заробітків) державних службовців, поліцейських, військових. Але він не має бути таким великим.

Інше питання - особи, які працюють у шкідливих умовах - за Списками N 1 і 2. У світі залишилося тільки три країни - Україна, Росія та Білорусь, де робота в шкідливих та небезпечних умовах компенсується більш раннім набуттям пенсійних прав. У решті країн таким фахівцям обмежують тривалість роботи в шкідливих умовах, аби запобігти шкоді здоров'ю. Ми ж завдаємо шкоду, наділяємо правом отримувати пенсію раніше, і після цього значна частина таких пенсіонерів через низьку зарплату та пенсію, через відсутність інших можливостей зайнятості продовжує працювати в тих же умовах. Логіки в цьому я не бачу.

Значною проблемою є надзвичайно висока (чи не найвища у світі) питома вага витрат на пенсійне забезпечення у ВВП країни - 17,9% у 2010 р. Це означає, що держава не в змозі належним чином фінансувати інші свої зобов'язання, включаючи і соціальні - освіту, охорону здоров'я, благоустрій, навіть допомогу тим, хто тимчасово втратив працездатність або роботу. Певною мірою це провокує підвищену захворюваність і смертність населення.

- Поясніть, будь ласка, з чого потрібно починати реформування пенсійної системи?

- По-перше, усунути ті недоліки солідарної системи, про які ми з вами вели мову. По-друге, якнайскоріше створити умови для запровадження загальнообов'язкової накопичувальної складової і максимально прискорити розвиток недержавних пенсійних фондів. По-третє - хоча це має першочергове значення - забезпечити підвищення та легалізацію заробітків і зайнятості. Ну, і в підсумку, узгоджувати інтереси пенсіонерів із можливостями держави й відмовитися від популістських кроків у сфері пенсійного забезпечення.

ДOСЬЄ "УК"

Елла ЛІБАНОВА. Доктор економічних наук, професор, академік НАН України зі спеціальності "соціоекономіка", директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, академік-секретар відділення економіки НАН України.

Займається проблемами стратегії економічного й соціального розвитку суспільства, розвитку людського потенціалу. Опублікувала понад 300 наукових праць: монографії (зокрема видані за кордоном), підручники, статті, брошури.