Цього року моя дев'ятирічна доня вирішила влаштувати перевірку Діду Морозу. Торік свій лист-замовлення з переліком подарунків, який за порадою поклала на підвіконня ("Там, доню, його обов'язково побачать ельфи - помічники Діда Мороза"), вона знайшла у кишені мого халата. Тож вирішила цього разу вивести підступних дорослих на чисту воду і відправила лист поштою. Доня продемонструвала мені вже заклеєний конверт з точною адресою: "Північний Полюс. Діду Морозу" і гордо вкинула його у поштову скриньку. Не розкриватиму і тобі, читачу, таємницю, яким чином мені вдалося достеменно дізнатися новорічні замовлення своєї дитини, проте, повір, усі пункти (на щастя, з досить помірними у плані ціни і фантазії бажаннями) були виконані точно.

"Схоже, Дід Мороз і справді існує, - замислено протягла мала, коли перші радощі після розгортання пакунків вляглися. - Чи все-таки, мамо, це була ти?" Днями її сумніви розвіялися остаточно, бо вона отримала лист... від самого Діда Мороза. Послання вразило не тільки доню, а й всю нашу родину. Бо надійшло поштою, особисто на ім'я маленького адресата. Сам зміст листа був бездоганним, з вибаченнями за запізнілу відповідь (бо, розумієш, новорічні святкування - напружений час на Північному полюсі) теплими словами подяки за гарну поведінку і сподіваннями, що так само і навіть краще буде у наступному році, з побажаннями шанувати батьків та старших. Репутація Діда Мороза була остаточно врятована. Я подумки склала подяку тим невідомим працівникам "Укрпошти", які так завбачливо потурбувалися про дитячу мрію. Хтось у наш такий прагматичний з ознаками глобальної економічної кризи час не підраховував вартості конверта, поліграфії, праці листоноші, а натомість справедливо вирішив, що віра в казку коштує значно дорожче.

Приблизно такі ж відчуття виникли у мене, коли на минулих вихідних побувала з дітьми на виставі у столичному ляльковому театрі. На щастя, у сучасних постановках актори більше не ховаються за ширмами, а на рівні зі своїми ляльковими героями беруть участь у дійстві на сцені. І маленькі глядачі могли побачити, що актори лялькового театру - це не лише різні голоси, якими говорять красиві ляльки, а молоді люди, які чудово співають і запально танцюють. Можливо, завдяки цьому серед маленьких глядачів теж знайдуться ті, котрі підуть за своєю мрією, а не жорсткою модою суспільства, і замість спеціальності юриста чи топ-менеджера оберуть професію актора лялькового театру.

Щонайменше наївно вважати, що народжуваності у державі сприятиме підвищення виплат по народженні дитини. Окрім одноразових підгузків, брязкалець та яблучного пюре у скляних баночках, дітям потрібно дещо цінніше. Заїзди на тротуари та в магазини, гральні майданчики й зелені скверики, дитячі садки з групами по 15 осіб, театральні, спортивні й танцювальні студії, книжечки рідною мовою, чисте повітря та питна вода, а головне - усмішки від їхніх старших співгромадян - у метро, на вулицях і в супермаркетах. Щоб вони почували, що крім власних батьків, вони потрібні всьому світу.