Даруйте, але реакція багатьох відомих і не дуже персон на драматичні події у Керченській протоці, м’яко кажучи, дивує. Так і хотілося того пізнього вечора саркастично сказати: «Доброго ранку!..» Бо хіба росіяни зробили щось принципово нове, аби всім нарешті «розвиднилося»? Щоправда, цього разу вони вже абсолютно не крилися і відверто та брутально застосували військові кораблі та зброю проти українців. Хоча й раніше було достатньо переконливих доказів, аби всі, хто ще мав бодай найменші сумніви, переконалися, що проти нас ополчився агресивний, підступний, цинічний і дуже жорстокий ворог. Той віроломний недруг, який довго рядився в личину «мижебратья» і водночас здійснив агресію у 2014-му, обравши найскладніший для нас, а для себе найсприятливіший період. Скільки ще українців треба було вбити росіянам, починаючи з першої жертви гібридної війни — українського військовослужбовця Сергія Кокуріна, якого «зелені чоловічки» застрелили на посту в Сімферополі 18 березня 2014-го, аби всі усвідомили: вони прийшли до нас із справжньою війною!? Що ще треба було їм зробити, аби всі остаточно переконалися: маємо справу з лютим ворогом, який не визнає жодних кордонів, законів, домовленостей і угод, підписаних ним же. Хіба не східний сусід, зневаживши міжнародні норми, ледь не спровокував військовий конфлікт у тій самій Керченській протоці біля острова Тузла ще в мирному 2003 році? Хіба не російський прикордонний катер зарубав гвинтами чотирьох беззбройних українських рибалок із приморських сіл Безіменне та Самсонове у спільному для обох держав Азовському морі у передвоєнному 2013 році? Хіба не РФ зусиллями «зелених чоловічків» підступно окупувала Крим, а потім і частину Донбасу? Хіба не російський «Бук» та російські військові вцілили в українському небі у пасажирський «Боїнг» і вбили 298 людей, серед яких 80 дітей?.. Хіба не вони ж уже п’ятий рік ведуть проти нас неоголошену війну, жертвами якої стало більш як 10 тисяч людей — військових та мирних жителів Донбасу? Хіба не вони цинічно перекладають відповідальність за початок гібридної війни на Україну, яка буцімто «напала» на Донбас? Хіба не «старші брати», свідомо наплювавши на договір між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, підписаний у грудні 2003 року самим В. Путіним, тепер звинуватили маломірні українські катери у небезпечній провокації та в «порушенні державного кордону РФ» у Керченській протоці? Хіба не вони вже понад чотири роки діють нахабно та лише з позиції сили, користуючись тим, що Україна не має реальної підтримки від стабільно «вкрай стурбованих» міжнародних партнерів — тих, які гарантували нашій країні безпеку після підписання Будапештського меморандуму? І хіба нарешті не зрозуміло, що оті «зелені чоловічки — іхтамнєти» та «кремлівські геополітичні чоловічки» зупиняться аж тоді, коли відчують адекватний їхнім діям опір?..

Воєнний стан? Гидко, повірте, слухати багатьох диванних стратегів. На глибоке переконання людини, яка на власні очі бачила, з чого починався «рускій мір» у Донецьку, хоч на п’ятому році гібридної війни необхідно ввести «воєнний стан» в інформаційній війні. Бо у віроломній агресії ми, українці, перетворилися на мішені, по яких уже понад чотири роки безкарно стріляють і таранять, як наш рейдовий буксир та катери у Керченській протоці. Прицільно і впритул обстрілюють з кожного газетного кіоска, де переважають відверто проросійські видання, бомбардують майже на кожному українському(???) телеканалі, де «експерти», на яких уже немає де клейма ставити, відкрито розпалюють вороже ставлення до України. Що ще мають зробити агресивні сусіди та їхні наймити, аби ми захистили свій уже давно розстріляний інформаційний простір?...

 Верховна Рада таки схвалила указ Президента України про введення на один місяць воєнного стану в десяти областях держави. Але трансляція з парламенту про перипетії на трибуні та довкола неї справила гнітюче враження. А перед цим уважно переглянув відеозаписи переслідування та атаки росіянами українських суден у Керченській протоці. Може, й помиляюся, але склалося враження, що у російських військових, які більше схожі на піратів, і в окремих українських депутатів один і той самий замовник-господар. І справа зовсім не в матюках, злості та ненависті, яких не бракувало і в корабельних рубках, і під куполом парламенту… Так, ми вже давно не звемо деяких персон із депутатськими значками і мандатами, які жирують на народні гроші, «слугами народу». Бо в останні роки багатьом із них — продажним і відверто антиукраїнським — більше пасує визначення «слуги олігархів». Принаймні вчора всі змогли пересвідчитися у тому, хто переймається не державними інтересами, а насамперед власним (чи хазяїна) рейтингом і тими самими виборами, через які й здійнявся найбільший шарварок. У це важко повірити, але темою обговорення стали не стан полонених українських моряків, серед яких є поранені. І не пошук можливих варіантів їхнього найшвидшого звільнення. Не пошкоджені внаслідок обстрілів і захоплені українські катери і буксир. І навіть не той факт, що РФ, перекладаючи відповідальність та вміло діючи на випередження, вже встигла … направити потерпілій Україні ноту протесту через події у Керченській протоці.

Ще раз даруйте, але на переконання людини, яка бачила початок гібридної війни на Донбасі зблизька, вигукувати «Полундра!» (на морському сленгу — попередження про небезпеку) після військової агресії у Керченській протоці дуже запізно. Бо небезпека давно серед нас. І не тільки в окупованих Криму чи Донецьку, а й посеред столиці.