Якось на одному з центральних телеканалів демонстрували відеосюжет про помічників народних депутатів. Журналісти намагалися провести розслідування: скільки помічників у нардепа й чим вони займаються? Скільки коштів потрібно на їхнє утримання? На жаль, конкретних відповідей на поставлені запитання телеглядач так і не отримав. З вини самих депутатів, які у категоричній формі відмовлялися спілкуватися на цю тему. Дехто з них навіть образився на представників мас-медіа через «незручну» тему.

Чим же насправді займаються помічники нардепів і хто вони? Цим питанням переймалися кілька громадських організацій. За їхніми даними, утримання депутатської «челяді» обходиться українським платникам податків у 107 мільйонів гривень на рік. У кожного нардепа може бути 4 штатних консультанти. На зарплату з бюджету їм виділяють 20 тисяч гривень на місяць. Крім того, народному депутатові ще можна утримувати до 27 помічників на громадських засадах. Усього ж видали більш ніж 4 тисячі посвідчень. Заповітний документ консультанта отримують водії, коханці й родичі нардепів. Періодично виникають різні скандали, пов’язані з так званими помічниками народних депутатів.

Кілька років тому мені було доручено підготувати матеріал про операцію, яку проводив департамент ДАІ МВС України, з умовною назвою «Маячок». У поле зору потрапляли водії, які не на законних умовах встановлювали на своїх автівках мигалки. Операція тривала три дні. Найбільшими порушниками виявилися не стільки самі народні обранці, скільки їхні так звані помічники. Вони прикривалися документами зі змістом: «Власникові цього посвідчення під час руху надавати всіляку допомогу». Цікаво, якими такими нагальними державними проблемами переймаються помічники слуг народу, що самочинно дають собі такі переваги на дорозі перед іншими учасниками дорожнього руху й навіть спецмашинами — пожежної, міліції, швидкої?

Напевно, такий уже в них менталітет — вважати себе особою, наближеною до великих політиків, що дає певні преференції у вирішенні своїх шкурних інтересів. Навіть коли потрібно свідомо йти на порушення закону.

Один із таких випадків трапився на Київщині. Якось помічник нардепа свою діяльність розпочав із працевлаштування власної дружини. Спочатку її взяли на одну з посад у міськраду. Проте відразу збагнули, що вона цій посаді не відповідає. І вирішили відправити від себе якнайдалі. Знайомство знайомством, але роботу комусь потрібно робити. Якщо самі «позвоночні» (ті, кого нав’язують взяти на роботу за телефонним дзвінком) будуть, то з кого за роботу запитувати? І вирішили у міськраді зробити з пані журналістку. З людини, яка жодного дня не те що не працювала кореспондентом, а й не мала уявлення про цю професію.

Місцевого редактора такий «подарунок долі» шокував. Три місяці він намагався уникнути спілкування з чоловіком новоспеченої кореспондентки — молодим, нахабним, для якого існувала лише його думка. Помічник нардепа всі ці три місяці на своєму скромному білосніжному «Лексусі» з 9 ранку був на роботі. Уточню: в редакції, а не на своїй. Влаштовував скандали, погрожував «спалити» редактора, а на його місце знайти іншого, більш «згідливого». Не витримавши щоденних скандалів і не знайшовши порозуміння з нардепом, який у міськраді лобіював інтереси свого помічника, редактор звільнився за власним бажанням.

А помічник депутата таки домігся свого. Для того, щоб заднім числом включити до штату його улюблену дружину, переробляли редакційні накази за чотири місяці, а також фінансові документи. «Журналістці» виписували не тільки голу зарплату, як усім працівникам редакції, а дописували всілякі премії й надбавки. Документацію проводили заднім числом через усі фонди, щоб нарахувати… декретні. Адже вона була вагітна, і її потрібно було відправити в оплачувану відпустку по догляду за дитиною.

Якби з таким завзяттям слуги народу та їхні помічники опікувалися інколи проблемами пересічних громадян, як власними, то, без сумніву, багатостраждальна Україна вже давно стала б однією з економічно розвинених країн.