«…Видимість нікудишня. Жахливий вітер з півдня. Мороз 52 за Цельсієм. Собаки кепсько переносять холод. Людям важко рухатися у промерзлому одязі, немає змоги відновити сили». Ось так записав у щоденнику восени 1911 року полярний дослідник Руаль Амундсен, який з експедицією йшов підкорювати Південний полюс. 

Мабуть, схожі відчуття пережив і 25-річний житель Донеччини, який у передостанній день січня в умовах жахливої погоди наважився пішки вирушити з Донецька до селища Старобешеве, яке за 35 кілометрів від обласного центру. 

Даруйте за відступ, але кажуть, у зубах мамонтів, тіла яких знайшли в районах вічної мерзлоти, збереглися пучки трави. Звідси й з’явилося припущення: волохаті велетні колись давно сконали від різкого похолодання дуже швидко, бо навіть не встигли, бідолахи, закінчити трапезу. Можливо, порівняння й не доречне, але чогось склалося враження, що і всіх нас зимова негода посеред зими заскочила несподівано. Сніг сипонув згори справді немов сніг на голову. А мороз, завірюха, ожеледиця та інші «принади» найхолоднішої пори року сприймалися, немов на календарі були не січень-лютий, а червень чи липень. Через снігові замети відразу виявилися паралізованими автомобільні дороги не тільки за межами населених пунктів; ні пройти, ні проїхати було навіть у центрі великих міст. Без світла й тепла залишилися деякі села, селища чи й мікрорайони. Враз тимчасово зачинилися школи та дитячі садки, в окремих магазинах із полиць зник хліб… А негода не вгамовувалася, немов і далі випробовуючи відповідні служби, які напередодні настання холодів звітували про готовність працювати у подібних умовах.

«Це якийсь жах! –– вицокуючи зубами, ділився враженнями донеччанин, який тривалий час мерз на зупинці, очікуючи «свій» тролейбус. –– Таке відчуття, що все це я колись уже бачив. Згадував-згадував… Точно! Фільм-катастрофа «Післязавтра». Тільки й різниці, що у кіно рятувалися від температури мінус 100, а ми панікуємо і потерпаємо навіть від мінус 20».

Звісно, «панікуємо», схоже, він сказав емоційно. Тим більш, що місцева влада і всі відповідні служби таки не розгубилися і досить злагоджено діяли в умовах надзвичайної природної ситуації, оголошеної в регіоні через погіршення погодних умов. Відразу розгорнули цілодобову роботу оперативні штаби, створені для ліквідації наслідків негоди. Усі зусилля були спрямовані на розчищення доріг — насамперед взялися за дуже проблемну в холодну пору трасу Донецьк –– Маріуполь. Завдяки цілодобовій роботі більшість вантажних автомобілів визволили із снігового полону й допомогли водіям та пасажирам дістатися до населених пунктів.

У яких умовах доводилося працювати рятувальникам, свідчить те, що здебільшого до бранців снігових заметів вдавалося діставатися тільки завдяки використанню важкої інженерної техніки Міноборони. Приміром, всюдихід-бронетранспортер став у пригоді, щоб відвезти до Маріуполя й передати медикам двох вагітних жінок із сіл Волноваського та Володарського районів. 

А ще в області відкрили близько 250 пунктів обігріву, в яких усі охочі змогли не тільки зігрітися, а й отримати гарячу їжу та чай, теплий одяг, ліки й медичну допомогу (на жаль, не обійшлося й без потерпілих від холодів, адже понад сотня жителів краю таки потрапили до лікарень із відповідним діагнозом). Так само оперативно усунули й перебої з постачанням хліба в магазини, адже всі хлібокомбінати працювали у звичайному режимі.

…«Отже, ми дійшли!» — записав у щоденнику Амундсен уже на полюсі.

Нормально закінчився й піший перехід відчайдуха, який вирушив безлюдною засніженою дорогою. Щоправда, його таки «дійшли» рятувальники. Молодик ще вранці розповів телефоном про свої наміри батькам і тривалий час підтримував зв’язок, який надвечір зник. Тоді батьки забили на сполох, і на пошуки людини у засніженому степу вирушили бійці державного пожежно-рятувального загону Старобешевого. На подорожнього, який… лежав на узбіччі, натрапили всього за 1,5 кілометра від селища. На щастя, він був притомний, але, схоже, вже тримався з останніх сил. А коли Віталія відігріли й остаточно привели до тями, він досить невимушено пояснив свій вчинок: мовляв, потрібно було додому, а транспорт у таку погоду не ходив…

Те, що відбувалося в регіоні в умовах надзвичайної ситуації протягом кількох днів, уже позаду. Нині ж найголовніше — проаналізувати уроки минулого і зробити правильні висновки. Бо якщо не вдатися до цього сьогодні, холодне завтра чи післязавтра справді мало чим відрізнятиметься від сюжетів фантастичних фільмів-катастроф.