ПАМ'ЯТЬ

 Корюківська трагедія - наймасштабніший злочин нацистських карателів проти цивільного населення у Другій світовій

Увесь світ знає про криваві злодіяння німецьких фашистів у білоруській Хатині, чеському Лідице, французькому Орадурі... У цьому переліку й українська Корюківка, кількість жертв якої у десятки разів більша...

Заграва на сотні кілометрів

Саме тут, на Корюківщині, була серцевина всенародної боротьби з фашистськими окупантами: перший партизанський лісо?град виник у Рейментарівських лісах восени 1941 року. Тут починало свої дії партизанське з'єднання Олексія Федорова. Народними месниками у цих краях за роки Великої Вітчизняної війни знищено 32 тис. німецьких солдатів та офіцерів, зруйновано 44 ворожі гарнізони, 130 поліцейських дільниць╔ Ворожі окупанти страшенно боялися і люто ненавиділи невловимих партизанів, у відповідь на їхні акції застосовували репресії до беззахисного мирного населення.

На окупованій території фашистські загарбники оголосили розпорядження, за яким на кожного мирного жителя покладався обов'язок... відбивати напади партизанів. Якщо ж останні через недостатню пильність населення все ж таки заподіють "новим господарям" будь-яких збитків, частина мешканців того населеного пункту буде розстріляна. Це й сталося у поліському містечку Корюківка у відповідь на розгром німецького гарнізону партизанським з'єднанням Федорова наприкінці лютого 1943 року. Каральні акції були неминучі: за логікою фашистів, їхні воєнні втрати мали бути відшкодовані життями беззахисних жінок, дітей, стариків... У понеділок 1 березня місто оточив каральний загін гітлерівців. Корюківка була приречена.

Всім жителям наказали з'явитися на центральну площу начебто для перевірки документів. А потім їх по 50-100 осіб почали заводити до приміщень церкви, ресторану, клубу, земельного відділу, де всіх розстрілювали.

Кілька нелюдів з німецькою методичністю обходили подвір'я і знищували усіх, хто залишався в хатах, ховався у льохах та землянках. Потім місто підпалили і з галасом та сміхом відійшли. Заграву пожежі було видно на сотні кілометрів. Двір за двором - дві доби кати убивали всіх людей. А тих, хто вихоплювався з вогню, кидали в полум'я живими... 9 березня вони повернулися, аби добити вцілілих. У ті чорні дні було знищено 7 тисяч жителів і спалено 1290 будинків.

Заплакана зоря кривавого понеділка

Науковий співробітник Корюківського історичного музею Тетяна Лапаренко з болем називає імена жертв небаченої за своєю жорстокістю трагедії - тих, хто "не протистояв" нападу партизанів:

- Михайло Демченко - 6 років, Віктор Буханов - 4, Валентина Буханова - 1 рік, Любов Пустовойт - 6 місяців... І все ж таки знищити все живе в Корюківці не вийшло. Декому з приречених на загибель людей вдалося врятуватися. І саме з їхніх свідчень земляки дізналися подробиці тих моторошних березневих днів.

Ніхто без сліз не міг слухати ті спогади, які під час мітингу-реквієму з нагоди вшанування пам'яті закатованих земляків зачитала Тетяна Лапаренко:

- Катерина Мазуркіна: "Увірвались чорні з білими черепами на рукавах. Я встигла на горищі заховатись. З порога почали з автоматів сікти. Я з переляку втратила свідомість. А як опритомніла, чую: дим очі їсть, все довкола палає. Спустилась униз і подумала, що втратила глузд: лежать на долівці люди, всі побиті. У дочки розбитий череп, синок під столом постріляний лежить. І батько, і мати, і сусіди... А кров по хаті до порога струмками біжить..."

Євген Римар: "Моя маленька донька лежала у мене на грудях, коли стріляли в неї прокляті кати там, у ресторані. Де тепер братська могила, там стояв ресторан. Заганяли нас туди, як худобу на бойню, і вбивали з автоматів. Донечку я на руках ніс, а фашист поцілив мені в око. Я впав, а він по мені як застрочить! Тут мені все потемніло і нічого більше не пам'ятаю. Троє моїх діток були вбиті, навіть закопати їх не довелось. І мертвих діток не побачив - спалили їх прокляті кати. І не лишилось від моїх діток нічого, навіть могилки".

Микола Зайченко (газета "Більшовик", 1944 рік): "Напередодні звірячої розправи у корюківській лікарні лежало до півсотні хворих. Коли прийшли кати, хворі почали кричати, але товстопикий бандит пояснив: ми, мовляв, шукаємо партизанів. Хто не винен, тому нічого боятися. Першою за партизана гітлерівці прийняли 70-річну хвору бабусю Зінаїду Панченко. Куля пронизала її голову навиліт. Далі людожери взялися катувати молоду колгоспницю Віру Мартинович, пристрелили з автомата. Лікаря Олену Адамову з дочкою Танею наздогнали аж на Олексіївці, за 2 км від лікарні. Дівчинці знесли голову шаблею, а матір закатували на смерть. На очах лікаря Безродного німці розстріляли його матір, сестру, дружину з двома дітьми. У вогні згоріло близько 35 хворих".

"Від міста залишились купи розвалин, попелищ і димарі, димарі, димарі... - згадують очевидці. - Тисячі обгорілих трупів людей залишились на згарищах, принаджуючи з лісу звірів. Людського голосу не було чути у мертвому місті".

Відроджена з попелу

У повоєнні часи Корюківка піднялася з руїн. У центрі міста про страшну трагедію 1943 року нагадує пам'ятник-меморіал. Торік силами Українського інституту національної пам'яті, Чернігівської обласної державної адміністрації та Корюківського історичного музею у серії "Пам'ять народу неубієнна" видано збірник документів і матеріалів "Корюківка, 1943: злочин проти людяності".

Минуло понад шість десятиліть, але щороку у перший весняний день місто сумує за своїми не?винно убієнними жителями. Свідки тих страшних подій ще живі. Попіл Корюківки гірчить і досі.

ДОВІДКА "УК"

Білоруська Хатинь - 22 березня 1943 року в селі знищено 149 чоловік (під час бою партизанів з карателями).

► Чеське Лідице - 11 червня 1943 року вбито у селищі і замордовано у концтаборі 320 чоловік.

► Французький Орадур - 10 червня 1944 року знищено 642 чоловік.

► Українська Корюківка - 1-2 березня 1943 року вбито і спалено близько 7 тис. жителів. (Із збірника документів і матеріалів "Корюківка, 1943: злочин проти людяності").