НАБОЛІЛО

Володимир БРОННИЦЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»

Мене зачепила за живе інформація кореспондента «УК» Катерини Мацегори «Сильній владі потрібне сильне суспільство», в якій зазначалось, що «через дефіцит спілкування із владою українці просто не розуміють процесів реформування».

На моє глибоке переконання, громадяни лише тоді стануть справжньою опорою і підтримкою для влади, коли спілкування буде дієвим і двостороннім. Тобто влада не лише роз’яснюватиме свою політику, але насамперед прислухатиметься до критики і пропозицій знизу. Причому це повинно відбуватися на всіх рівнях: у пресі, на радіо і телебаченні, в електронних засобах. І на кожне критичне зауваження чи виступ у ЗМІ повинна бути якщо не обов’язкова реакція, то хоч докладне роз’яснення ситуації з боку владних структур.

Не буде ніколи віри в реформи, якщо в кожному райцентрі протягом року не запрацює бодай одне промислове підприємство, не поновлюватимуться робочі місця. Про які реформи може йтися, коли, за підрахунками моїх знайомих інженерів, лише в одному місті Могилеві-Подільському за 20 років незалежності втрачено понад 10 тисяч робочих місць і навіть ті підприємства, які ще 2—3 роки тому працювали, сьогодні вже не працюють.

На превеликий жаль і жах, нині більшість новоявлених «бізнесменів» після купівлі колишнього виробництва перш за все ріжуть і продають метал і все цінне, що можна продати, для негайного особистого збагачення, а потім хоч трава не рости. А знаєте, що робить трудовий народ, на очах якого твориться отака буремна «господарська» діяльність? За лихим прикладом і сам лихим станеш. Люди потихеньку розтягують усе, що не встиг вивезти пан: шифер, двері та вікна, стіни цехів, ферм та будівель. Тим більше, що народ скрізь і навкруги, а пан десь далеко в місті.

Про яку віру в розбудову держави, любов до української мови та культури взагалі можна говорити, коли за 20 років незалежності у нас не створено бодай одного пізнавального каналу про рідну Україну. Адже ми скоро про Туніс чи Камбоджу, Францію чи Італію будемо знати більше, ніж про рідну країну. Не всі люди в ці нелегкі часи можуть подорожувати. Покажіть найцікавіші історичні місця, краєвиди і заповідники України, зробіть розповіді про наші багатющі художні, краєзнавчі та інші музеї, якими бажаними були б зустрічі на телеекрані з видатними поетами і письменниками, майстрами народно-прикладного мистецтва і музикантами. Нехай в телеефірі звучить не лише поп-музика, а й авторська пісня, романси, кращі зразки класичної музики, документальні фільми славетних митців українського кіно.

До речі, від працівників Держкомітету та керівників телеканалу «Інтер» хотілося б також почути, як могло статись таке, що в непрості для держави часи алкогольного буму і наркоманії серед молоді на Україні не стало єдиного спортивного телеканалу «Мегаспорт»? Якщо ви насправді вважаєте себе патріотами України, поверніть народу єдиний спортивний канал, який пропагував здоровий спосіб життя і був улюбленим та дуже популярним не тільки серед молоді.