Не ходи, не бери, не лізь, не займай! У життя маляти ці фрази входять досить рано, а в світі стільки цікавого! А що буде, якщо смикнути кота за хвіст? Що кипить у каструлі? Із чого зроблена подушка? І як часто звучить батьківське "не можна"!

Навіщо потрібні заборони?

По-перше, щоб уберегти маля від лиха. На червоне світло бігти не можна. Пальці в розетку сунути не можна. З вікна витикатися, у машині їхати непристебнутим і з чужими з двору йти і без дозволу теж. А чому? Бо це НЕБЕЗПЕЧНО. Так і до лиха недалеко. Це такі заборони, які не обговорюються. Заборонено. Небезпечно. Крапка.

Для дитини буде зрозуміліше, якщо батьки у цій ситуації користуватимуться словом "небезпечно" замість "не можна", бо для неї "не можна" - це значить "неможливо". А на червоне світло дуже навіть можливо пробігти, але небезпечно. Маленьку дитину можна зупинити словами "стоп, небезпечно". Буде краще, якщо маля якомога раніше навчиться реагувати на батьківське "стоп". А потім можна й поговорити, чому такі дії небезпечні, які можуть бути наслідки.

По-друге, заборони потрібні, аби маля могло ужитися в суспільстві. От воно, граючи, замахується на маму рукою або брязкальцем. Саме час зробити суворі очі й чітко сказати: "Так робити не треба, мені БОЛЯЧЕ!". Адже дитина зовсім недавно в цьому світі, вона тільки вчиться спілкуватися й будувати відносини. Завдання батьків - пояснити їй, що добре, а що погано, що в суспільстві прийнятне, а що ні. Відбирає іграшку - обіймемо і твердо скажемо: "Відбирати некрасиво, давай краще попросимо".

По-третє, заборони - це частина сімейного укладу, сімейні правила, а вони в кожній родині свої. Якщо є правило, що перед їжею миють руки, то краще сказати: "Помиєш руки й сідай за стіл" замість "Не можна за стіл з немитими руками". Дитина вчиться послідовності подій, сімейним традиціям: "Коли збереш іграшки, я тобі почитаю", "Ми поїли, а тепер митимемо посуд", "Коли домалюєш, збери фарби в коробку". Це звучить зрозуміліше і приємніше, ніж "не можна залишати посуд на столі, розкидати фарби й іграшки по кімнаті".

По-четверте, "не можна" часто супроводжує дії, які взагалі-то дозволені, але недоречні. "Маля, не галасуй, не кричи, не здіймай шарварок, не можна", - умовляє бабуся онука. Їй хочеться в тиші і спокої додивитися фільм, а гамірна гра в аварію корабля їй заважає. От і виникає заборона - не можна репетувати. А може, можна? Але не тут, не зараз. "Давай ти почитаєш книжку, поки я подивлюся фільм, а потім я піду мити посуд, а ти зможеш пошуміти". От і немає ні конфлікту, ні заборони.

Коли дитина не слухається?

Коли заборон забагато. Малюк може засвоїти стільки заборон, скільки йому років. Тому слід обирати найважливіші. І неодмінно хвалити за дотримання їх: "От який ти молодець! Добіг до дороги, згадав, що через дорогу без мами небезпечно, і зупинився".

Коли в мами можна, а в тата - не можна. Або навпаки. Тоді дитині важко розібратися, вона плутається, помиляється або починає маніпулювати. Дитині простіше зрозуміти, що в батьків і в няньки (бабусі, у садку) різні вимоги. Вона швидко запам'ятовує, що в садку не можна босоніж, а на дачі в батьків можна. Але якщо немає згоди серед батьків, дитині важко зрозуміти, що ж їй можна, а що ні. Доведеться домовлятися. Або розділити сфери впливу: про їжу вирішує мама, про прогулянки - тато.

Коли заборони гальмують розвиток. Дитина розвивається, коли вона досліджує - куштує, торкається, падає, відкриває. Якщо батьки забороняють досліджувати (щоб не забруднився, не вдарився, не розбив), то дитина втрачає цінний досвід. Вона або бунтує, або упокорюється, втрачає ініціативу і допитливість.

Коли все можна. Дитині для спокою та душевного комфорту потрібні межі. Так-так, ті самі заборони. Вона хоче бути впевнена, що їй не дозволять піддати себе серйозній небезпеці, що утримають від ризикованих учинків. Вона може розвиватися й рости, коли є надійні рамки, на які малюк може покластися. А коли все можна - це тривожно, небезпечно, страшно. Роблячи очевидно небезпечні речі, дитина ніби запитує: "Ви мене любите? Ви мене зупините?"

Журнал "Детки. lv" (Латвія)