Наскільки етично виставляти в національному музеї накопичення живого деспота, який професійність сприймає через дві «еф», а культуру — через складування знаково елітного? Відповідь на це запитання пропонуємо дати відвідувачам. Варто також подумати і над тим, кого обираємо і терпимо до пори? Тож виставка, що відкрилася напередодні позачергових виборів, набуває особливої ваги.
Її фахівці присвятили «простим хлопцям… із героїчною вірою в утопію, у те, що звичайні люди, об’єднавши зусилля, можуть змінити на краще долю своєї країни». Прості хлопці відстояли її честь у боротьбі з хворим на «обсесивний невроз» (невроз нав’язливих станів. — Авт.), який забажав приватизувати час влади. На наших очах він іде в історію як представник «напівписемної шпани, яка дорвалась до влади… і міряється крутизною понтів».
Експозиція «скарбів диктатора, які не встигли вивезти», стала першою виставкою в стінах закопченого музею на Грушевського після революції Гідності. Її кураторами виступили культуролог Аліса Ложкіна і художник-теоретик сучасного мистецтва Олександр Ройтбурд, який визначив смак господаря як «жлобський», а привласнення — «клептократськими». Несмак малокультурного політика став прозивним — мовою тієї країни, де він знайшов прихисток, це «наріцательний», радше «поріцательний»: дивишся – і просто «уму нерастяжимо».
Уже вкорінюється думка, що ці досить вартісні речі не мають історичного значення. Але саме історизм подій на Майдані «вантажить цінністю» усі ці надбання маргінала, якого мої співвітчизники привели до найвищої посади в країні. Свій несмак екс-президент нав’язував усій країні методами, що не гребували і снайперськими пострілами. Хазяїн любив полювання. В експозиції багато фоліантів з полювання на Русі та антикварної зброї: пістолі, рушниці, піки, шпаги…
Виставка розпочинається залою, в якій раніше містилася колекція ікон. Від них на стінах залишилися надписи — як нагадування про цінності, випробувані часом і духовною наснагою народу. Іконами ж з маєтку можна заповнити цілу стіну плачу. Деякі твори сакрального мистецтва з накопичених у Межигір’ї могли б поповнити музейну експозицію, як-от візантійська ікона, напевно, ХІV століття. Тут представлено унікальні зразки сучасного релігійного кічу, наприклад ікона з музичним супроводом.
Серед стародруків і книг у коштовних окладах з мініатюрами — найцінніша «Апостол». Вона вийшла друком у 1574 році у Львові завдяки Івану Федорову, а отримав її Янукович від Міністерства доходів і зборів. За словами Аліни Ложкіної, її вартість — 150 тисяч доларів. Ще більш цінна картина Василя Полєнова «Хто з вас без гріха», яку на західному аукціоні оцінили у 4 мільйони фунтів стерлінгів. Пані Ложкіна вважає, що в усій експозиції віднайдеться з п’ять екземплярів, які мають музейну вартість. Решту можна продавати на аукціоні задля благодійних цілей. І сама виставка нагадує передаукціонну диспозицію. Речі з маєтку можуть втішити нуворишів тим, що належали одіозному власнику.
Профанні твори, золотий мотлох, естетичний абсурд, трансформації під «донецьке» бароко, рококо і ампір, китайські сучасні мініатюри з дерева та слонової кістки, сучасна репліка скіфської пекторалі… І серед них — автентичний трипільський глек (прискіпливі відвідувачі цікавились, хто б міг його презентувати). Гідні зібрання антиквара і столове срібло, порцеляна, кришталь, дизайнерський посуд, самовари, підсвічники та канделябри, дзеркала в кремезних обрамленнях, предмети інтер’єру, сувеніри та всілякі витребеньки преміум-класу від провідних фірм. А ще — хронометри: від наручних до двометрових, головна ознака яких — дорожнеча. Є помпезні роботи з малахіту та інших напівкоштовних каменів, а також керамічні таріль та ваза, розписані Пікассо. Викликає подив коштовна митра: може, на хвору голову в сауні — по приколу?
Варто подивитися на живописні твори у витребенькуватих рамах. Є чимало й академічної мариністики кінця ХІХ століття. Найцінніший з-поміж цих експонатів — робота Івана Айвазовського «Краєвид Феодосії в місячну ніч», 1875 рік. Немало коштує картина на міді Яна Брейгеля Молодшого. Багато достойних робіт кримської художниці Цвєткової (1917—2007). Серед них — дари від Пшонки. Є і такий нонсенс: перемальовка з фото колективного портрета київського «Динамо», до якого доклав фарб Дієго Марадона в 2013 році. Малопомітна серед живопису робота Івана Марчука, але вона, кажуть, підробка.
На виставці — засилля портретів екс-президента: вишиті, із бурштину, із зерен… Є роботи Нікаса Сафронова — здебільшого вони зображають ті риси натури Януковича, які нам невідомі. Дивує принизлива скульптура глави «сім’ї», що нагадує величезну ляльку.
Серед 500 одиниць експозиції є речі з власності Пшонки. Всі вони мають специфічну ауру, на яку скаржаться музейні доглядачки.
Дизайнер Серж Смолін коментує побачене: «Я приємно здивований — тепер знаю, в чиїх колекціях зберігаються оригінали втрачених робіт з музеїв і хто основний споживач чорноринкового мистецтва в Росії та Україні. Дякувати Богу, серед них нема моїх клієнтів».
Може, експозицію варто відвідати тим, хто має надію віднайти забрані здобутки?
Виконроб ШЕУ Віктор Бойко побував у Межигір’ї на другий день після того, як туди хлинули люди. «Як багато і сумлінно працювали в маєтку на цю пихату людину. Він був президентом свого Межигір’я, а не країни. Цій людині дали змогу тирити в усієї країни. Відвідувачі з усіх регіонів були шоковані — ось куди йшли їхні податки. В будинок нас не пустили. Здивувала надсучасна ферма і турбота самооборонівців про недоєних корів. Я зробив би з Межигір’я державний п’ятизірковий готель. На виставку в музей не поїду — через моральну зневагу до тієї людини».
Виставка триватиме до 27 липня.
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКОдля «Урядового кур’єра»,
Володимир ЗАЇКА, «Урядовий кур’єр» (фото)
Ми в Google+