ДИСКУСІЯ

Плюси і мінуси законопроекту «Про єдиний державний демографічний реєстр» обговорили фахівці

Моя сусідка, жінка у висловлюваннях досить різка, нещодавно пішла на заслужений відпочинок. А днями яскраво змалювала мені, скільки часу, сил і нервів їй довелося витратити, збираючи різноманітні довідки для оформлення пенсії.

— Три місяці оббивала пороги різних інстанцій. Спочатку подавала запит до чиновників, щоб отримати одну довідку, чекала кілька тижнів, аж тут виявляється, що треба ще одну. А я ж людина літнього віку, важко мені щодня бігати містом. От якби створили в нас єдину установу — подав туди документи з роботи, а її працівники всі необхідні довідки збирали б самі, та ще й усього за кілька годин, — сказала мрійливо.

Саме цю розмову я згадала під час обговорення законопроекту «Про Єдиний державний демографічний реєстр», який презентував його розробник народний депутат Василь Грицак.

Збирання довідок - марудна процедура, яку доведеться пройти чи не кожному українцю. Фото Володимира ЗАЇКИ

Реєстрів багато, але…

Нардеп, зокрема, зазначив, що на сьогодні в Україні, на жаль, немає єдиної системи реєстрації населення, яка б працювала у реальному масштабі часу. А ось у країнах Євросоюзу ці системи вже давно і плідно працюють, захищаючи персональні дані фізичних осіб сучасними засобами безпеки. Ми ж нині навіть не можемо назвати точної цифри нашого населення.

Також, на його думку, на сьогодні в нашій державі працює багато вузькопрофільних відомчих реєстрів (переліки, списки, картотеки фізичних осіб тощо), які не мають єдиного алгоритму накопичення даних та обліковують лише часткову інформацію про фізичних осіб. Так, Мінсоцполітики обліковує людей з обмеженими фізичними можливостями та постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС. Але як дізнатися, хто з цих людей насправді потребує державної допомоги, а хто міг і купити або підробити таке посвідчення? Державний центр зайнятості обліковує безробітних, та знову ж таки як дізнатися, що людина отримує допомогу з безробіття не за підробними документами?

Охороняти інформацію, яку отримає Єдиний реєстр, на переконання депутата, має власне держава Україна, як-от МВС, СБУ, а також вітчизняне законодавство, насамперед закон про захист персональних даних.

Внутрішній паспорт громадянина України, на думку пана Грицака, давно застарів. Підробити його абсолютно неважко. А отже, всі бажаючі українці мають отримати документ нового зразка — біометричний паспорт. Проте особи, які з релігійних чи інших причин не хочуть цього робити або подавати про себе додаткові дані (скажімо, відбитки пальців), звичайно, можуть цього не робити. Але якщо той же віруючий забажає поїхати до Греції або Ізраїлю, а їхнім законодавством уже буде передбачено, що кожен, хто перетинає кордон, повинен подати про себе всю біометричну інформацію, —  така поїздка навряд чи здійсниться.

Серед переваг законопроекту пан Грицак назвав також те, що, за його словами, на впровадження Єдиного демографічного реєстру не потрібно жодних додаткових витрат з держбюджету.

Закон порядку, контролю і прозорості

Юрист Іван Бондарчук також розповів про позитивні правові аспекти законопроекту. На його думку, має відмерти як такий кримінальний злочин щодо підробки документів, зменшиться корупція серед чиновників, котрі ці документи видають. Також введення паспортів з електронним носієм біометричної інформації повинне унеможливити потрапляння на територію України терористів та злочинців з інших країн.

Має зменшитися, на переконання юриста, і кількість економічних злочинів, приміром, незаконне отримання кредитів, державної допомоги, пенсій, пільгових виплат тощо за підробними документами. А також адресна допомога буде надаватися саме тим особам, які потребують її на законних підставах.

Повинна також упорядкуватися база нотаріату та Єдиний реєстр судових рішень. Адже якщо буде виявлено, що особа подала до суду сфальсифіковані документи, рішення судів будуть переглядатися і навіть скасовуватися. Обов’язково активізується прокуратура. Унеможливляться афери з нерухомістю, адже нотаріуси матимуть чітку інформацію про те, справжній документ передає клієнт чи підроблений.

Суди мають запрацювати значно швидше. Адже нині дуже часто вони подають запити до різних інстанцій і чекають на відповідь і різні документи місяцями. Та пан Бондарчук переконаний, що з прийняттям закону відповіді на такі запити надходитимуть в електронному вигляді за лічені хвилини. А отже, судові розгляди справ стануть значно динамічнішими.

Усі чесні перед законом люди обов’язково отримають біометричні паспорти, наголосив юрист. Ховатися від цього та шукати шпарини у законодавстві буде лише той, чиї совість і руки нечисті.

ТОЧКА ЗОРУ

Гігантські надструктури працюють погано

Олександр ГЛАДУН,
заступник директора Інституту демографії
та соціальних досліджень НАН України:

— Вважаю, що в принципі такий реєстр державі потрібен. Реєстри населення діють в інших країнах світу, але не в багатьох. Здебільшого у скандинавських, де чисельність населення невелика. Тому, що процедура їх створення й запровадження дуже трудомістка і затратна.

Стосовно цього конкретного законопроекту, на мою думку, його назва не відповідає змісту. Адже одним з головних завдань таких реєстрів є поточний облік населення держави в розрізі адміністративно-територіальних одиниць та отримання його характеристик за певними ознаками: стать, дата і місце народження, місце проживання, освіта, можливо, ще кілька. Але тут я цього не побачив.

Також задекларована у законопроекті відсутність затрат — це ілюзія. Гроші будуть потрібні, і чималі.

А ще на створення реєстру іде дуже багато часу, щонайменше 5—7 років. Теоретично в Україні створити його можна швидше, адже різні міністерства, відомства та установи нині ведуть локальні реєстри у межах своїх повноважень. До того ж, є ключ, за яким їх можна об’єднати, — ідентифікаційний номер особи. Тому повинен бути чітко визначений перелік установ, що надаватимуть дані до реєстру, і які саме. Але спочатку повинна бути визначена його мета та розроблена концепція використання, чого в запропонованому законопроекті немає.

Тож, як на мене, буде створена надструктура, яка просто контролюватиме друк документів, тих же біометричних паспортів. Переважна частина законопроекту присвячена опису документів, друк яких планується здійснювати на підставі реєстру, що взагалі не є функцією реєстрів населення. І ніякі демографічні характеристики обліковувати і вивчати документ не покликані, хоч це й декларується у його назві.

Не виписано також, хто може бути користувачем цієї інформації (обладміністрації, наукові установи та ін.) і порядок доступу до неї. Та й взагалі незрозуміло, які функції залишаться у тих установ, які нині ведуть свої реєстри. А ще, якщо з кожного питання повсякчас звертатися до Єдиного реєстру, як нам розповідали розробники законопроекту, то лише за одну добу таких звернень може бути не один мільйон. Тоді на відповідь доведеться чекати не лічені хвилини, як це декларується, а дні, а можливо, й тижні. Гігантські системи апріорі працюють погано і довго. А отже, на мою думку, хоча ідея в принципі непогана, запропонований законопроект ще надто «сирий».

Ідея цікава, та не на часі

Тарас СІМАК,
головний спеціаліст департаменту
ринку праці та зайнятості Мінсоцполітики:

— Не можу погодитися із твердженням, що демографічна статистика в Україні практично не ведеться. Адже і наше міністерство, і Державна служба зайнятості та інші міністерства й відомства для власних потреб ведуть чимало різних реєстрів.

Наприклад, український роботодавець має отримати дозвіл на використання праці іноземців, а отже, на підставі цих даних ведеться облік громадян (з яких країн, коли і на який час вони прибули в Україну), які легально працюють на території нашої держави. Така інформація відкрита для широкого доступу.

Окремо хочу зазначити, що нещодавно створена Державна міграційна служба вже на сьогодні вирішує широкий спектр різнопланових завдань і надалі вдосконалюватиме статистичну звітність щодо присутності в Україні іноземних громадян та осіб без громадянства.

Водночас я не заперечую, що створення Єдиного демографічного реєстру України є певним кроком уперед з позицій упорядкування і централізації демографічної інформації.

Однак мені зараз складно визначити, наскільки він допоможе Мінсоцполітики у вирішенні питань щодо регулювання трудової міграції.

Погоджуюся з науковцями та з експертами, що процес цей доволі тривалий і витратний. Можливо, потрібно більше часу для його докладного опрацювання та залучення якнайбільшого кола фахівців для того, щоб визначитись,  чи є це питання на сьогодні пріоритетним для України.