Нині один українець споживає винограду трохи більше кілограма на рік при фізіологічно обгрунтованій нормі 8—10 кілограмів. Насиченість ринку свіжим виноградом — у середньому 13,6%. Споживання виноградного вина на одну людину на рік — до 10 літрів, тоді як у виноробних країнах Європи цей показник у середньому становить до 50 літрів.
Обсяги виробництва виноробної продукції в Україні щороку різні, проте з 2010-го характеризуються загальною тенденцією до зниження. При цьому поступово зменшується виробництво вина, а шампанського і коньяку, навпаки, зростає.
За останні 40 років площа насаджень винограду в Україні (без урахування даних тимчасово окупованої АР Крим) скоротилася вп’ятеро і становить на початок 2015 року 48,7 тисячі гектарів. Валові збори винограду падають. Середньорічна врожайність за останні десять років становить 63,4 ц/га, тоді як у країнах — світових лідерів виробництва винограду — понад 100,0 ц/га.
Виноградарство України — одна із соціально орієнтованих галузей АПК, яка значною мірою впливає на поповнення бюджету виноградарських регіонів. Тому численні проблеми галузі потрібно розв’язувати у тісній взаємодії держави, науки та агробізнесу.
Контролю майже немає
Основні причини дестабілізації виноградарства і виноробства в Україні — закладання виноградників без урахування умов території, нераціональний сортовий склад насаджень, низька якість садивного матеріалу та рівень агротехнічного стану виноградників. Додає проблем і загальна криза економіки України.
Якість отримуваної виноробної продукції значною мірою залежить від виробника й системи контролю її якості. Але тепер такої в Україні майже немає, тож вітчизняний ринок переповнений фальсифікатом. П’ять років тому в Україні розливали до 24 млн дал (декалітри) на рік, сьогодні — 14—16 млн дал виноградного вина і до 4,3 млн дал коньяку. Для їхнього виробництва в середньому потрібно 36 млн дал виноматеріалів, або 586 тис. т винограду. Різницю в сировині (250 тис. т) компенсують завдяки імпорту виноматеріалів (50—60%) і коньячних спиртів (90—93%).
Закуповуючи величезну кількість виноматеріалів, коньячних спиртів і допоміжних матеріалів за кордоном, ми розвиваємо тамтешнє виноградарство і виноробство, руйнуючи при цьому свою економіку і науку, а споживач отримує продукцію невідомого походження і сумнівної якості.
Вхідний контроль автентичності (справжність) вин і їхніх дистилятів здійснюють в Україні формально — за фізико-хімічними показниками ДСТУ, які можна легко підігнати під вимоги технічних умов і стандартів, скопійованих із радянських ГОСТів та неприйнятних для сучасного виробництва і контролю. Натомість під час експорту в Європу всі українські вина і дистиляти піддають жорсткому контролю, і в разі найменших відхилень від стандарту ЄС не пускають їх на ринок.
Вихід із глухого кута — створення Національної системи контролю якості виноградарсько-виноробної продукції.
Насамперед потрібен кадастр виноградних насаджень, зміни до Закону України «Про виноград та виноградне вино». Нині розбіжності 40—60 тис. т в обсязі винограду, зібраного за рік і декларованого Мінагрополітики, неможливо пояснити. Співвідношення червоних сортів винограду до білих декларується органами Держстату як 20:80. Однак у торговій мережі вітчизняні вина представлені у співвідношенні 45:55.
У законі мають відображатися права та обов’язки виробника, те, хто і якими методами на державному рівні здійснює дієвий контроль з виявлення підробки, конкретизуватися покарання. Нинішня правова недосконалість створює нерівні умови для конкуренції, сприяє великим виробникам і залишає на узбіччі дрібних виноробів — основу якісного виноробства європейських країн. Окрім законодавчих змін, необхідно запровадити диференційовану ліцензію на оптову торгівлю вином і спростити порядок отримання дрібними підприємцями ліцензії на виробництво виноробної продукції.
Розчистити дорогу розробкам
Контроль під силу лише структурі, яка спроможна об’єднати зусилля фахівців різних галузей: екологів, агротехніків, агрохіміків, грунтознавців, фітопатологів, технологів, механізаторів, економістів тощо. Тому можливе створення спеціалізованої контролюючої служби саме в науково-дослідному інституті — ННЦ «ІВіВ ім. В. Є. Таїрова» НААН України.
Саме науковці інституту в 2009 році запатентували спосіб складання кадастру виноградних насаджень з урахуванням екологічних умов (із застосуванням геоінформаційних систем). Виробничий потенціал насаджень та якість продукції визначають за місцем розташування виноградників. Їхній кадастр містить значно більший обсяг інформації, ніж державний реєстр виноградників, та створюється у вигляді електронної бази даних атрибутивної і графічної інформації. Це дає змогу оперувати актуальними даними про насадження, їхній стан та урожайність, а отже, і мати точні відомості про можливі обсяги і якість отримуваного винограду й, відповідно, виноматеріалів.
До речі, у 2012 році розроблено кадастр виноградників чотирьох районів Одещини (Арцизький, Болградський, Овідіопольський, Тарутинський) на площі 11,7 тисячі гектарів (60% загальної площі насаджень області). В цьому році робота триває у дев’яти виноградарсько-виноробних районах цього краю.
У всіх розвинених країнах світу, що на промисловому рівні спеціалізуються на садівництві та виноградарстві, існують чіткі системи державного контролю й виробництва садивного матеріалу. Європейський досвід показує, що для створення виноградників нового типу необхідно використовувати сертифікований садивний матеріал клонового походження, який має гарантії сортової достовірності, пристосований до умов конкретного регіону та не інфікований вірусними хворобами.
Такі системи сертифікації садивного матеріалу винограду створюють індивідуально для кожної виноградарської країни з урахуванням її власного сортименту та фітосанітарного стану виноградних насаджень за допомогою багаторічної селекційної роботи, вивчення екологічних і епідеміологічних аспектів розповсюдження вірусних та інших захворювань.
Науковці інституту завершили масштабну програму щодо клонової селекції (з охопленням усіх виноградарських регіонів України, на загальній площі виноградних насаджень понад 2000 га з рекомендацією до виробництва 56 клонів 25 технічних, 43 клонів 21 столового та 12 клонів 6 підщепних сортів). Отриманим матеріалом у найбільших виноградних розсадниках закладено маточники категорії «базові» площею 34,21 га. До системи сертифікованого виноградного розсадництва України залучено також 12 технічних, 27 столових та 3 підщепних сорти винограду власної селекції.
Більшість вітчизняних сортів і клонів за господарсько-біологічними ознаками не поступаються зарубіжним, цілком конкуренто?спроможні, а за такими ознаками, як зимостійкість, посухостійкість, стійкість до хвороб та за смаковими якостями часто переважають зарубіжні аналоги. В реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні, їхня частка становить понад 50%.
Вирощування генотипів нового покоління з відносною стійкістю до грибних хвороб на рівні 6—7 балів за 9-бальною шкалою дає змогу значно зменшити пестицидне навантаження на рослини — до 3—7 профілактичних обприскувань, тоді як у європейських виноградниках на насадженнях класичних сортів кількість обприскувань пестицидами сягає 15 і більше.
Україна має унікальне розмаїття сортів. За умови вирощування надранніх і ранніх сортів та форм в умовах теплиць і використання холодильних установок для зберігання пізніх сортів період споживання свіжого винограду місцевого виробництва можна подовжити з середини липня до грудня—січня.
Однак результати розробок інституту знадобляться галузі тільки за умови її відновлення. Негайне втручання влади допоможе зберегти її: спочатку стабілізувати, а потім вивести з кризи, впроваджуючи в нацсистеми контроль автентичності, натуральності та якості виноробної продукції, обов’язковість якої потрібно означити у вищеназваному законі у вигляді положення про кадастр виноградників, конкретні заходи щодо порушників (аж до позбавлення їх ліцензії), про контролюючі органи та методи здійснення дієвого контролю якості й виявлення підробок. Потрібно відновити практику фінансування закладання нових насаджень в Україні, які базуються на науково обгрунтованому підборі сортів.
Таким чином ми розвиватимемо вітчизняне виноградарство й виноробство й ефективно популяризуватимемо бренд «Українські вина» на світовому ринку.
Ярослав ГАДЗАЛО,
президент НААН України, для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+