І цифра ця має доволі скромний вигляд на тлі всієї його колекції поштових карток. За 40 років колекціонер зібрав
їх понад 100 тисяч. Провідна і хронологічно перша тема — все, що стосується історії рідного міста. Різдвяно-новорічна тематика для нього — лише одна з багатьох. «Є просто витвори видатних художників, — пояснює Анатолій Дроздовський, — приміром, дуже люблю Івана Білібіна, і листівка мене більше цікавить як твір Білібіна, ніж як просто різдвяне вітання».
У колекції одесита є і пасхальні листівки цього автора, котрий творив у Російській імперії до революції. До речі, колекціонер зауважує, що пасхальних листівок у ті часи виготовляли втричі більше, ніж різдвяних. На наших теренах Великдень все-таки мав більшу вагу, ніж Різдво. На відміну від західних — католицьких та протестантських країн, чиї різдвяні листівки також представлені у колекції Дроздовського. Найстаріша з них датована 1899 роком — історія листівки як такої на той час не налічувала і п’яти років.
Багато мальовничих мініатюр датовані першим десятиріччям ХХ сторіччя — на цей час, як каже Анатолій Дроздовський, припадає розквіт листівки. Їх виконують на високому поліграфічному рівні, якість багатьох — краща, ніж у сучасних альбомах. Автори експериментують із різними матеріалами — шкірою, волоссям, першими синтетичними речовинами, застосовують різноманітну аплікацію. Ось різдвяна листівка з целулоїдною червоною вставкою, яка на просвіт створює ореол навколо Діви Марії, ще одна — розкладається у тривимірне зображення вертепу.
Ще одна з перлин колекції — листівки, автором яких є дореволюційна художниця Єлизавета Бьом, чия творчість залишається популярною й донині.
Листівка з написом «Колядуємо», чий вік також сягає 100 років, так припала до душі працівникам Одеського літературного музею, що вони використали її зображення як флаєр для торішньої виставки.
Жовтнева революція відмінила офіційне святкування різдва, а заразом і Нового року. Новорічне свято, щоправда, десь на початку 1930-х реабілітували. В колекції є листівки українською, датовані межею 1920-1930 років, видані на Буковині, яка тоді перебувала під владою Румунії. 1930-ми датовані листівки львівського видання з підписом Олени Кульчицької.
На радянських теренах новорічних листівок просто не існувало аж до часів війни. Як надзвичайний раритет Анатолій Дроздовський демонструє картку, датовану останнім довоєнним 1941 роком. «Смерть німецьким загарбникам!» — на листівках 1942 року. «З грядущою Перемогою!» — побажання на Новий 1943-й. У критичний для країни час новорічну листівку відродили як ще один засіб для підвищення бойового духу.
«Найбільше мені подобається ось ця», — Анатолій Дроздовський показує листівку «Батькові на фронт».
Дружина колекціонера і помічниця Єва Краснова каже, що на різдвяній виставці, проведеній торік у грудні у
приміщенні Одеського морвокзалу, найбільший успіх мали листівки 1950-х, хоча там були представлені і значно раритетніші дореволюційні картки. Крім суто естетичних моментів, вочевидь, далося взнаки і щось особисте, пов’язане із життям вже нинішнього покоління. «Це рік народження моєї бабусі!» — можна було почути від дівчат. Самі ж бабусі ледь не плакали, споглядаючи картинки з власної молодості...
У п’ятдесяті вже можна було надибати й різдвяні листівки (звісно, «самопальні») — ті, що їх продавали німі у поїздах. Анатолій Дроздовський мав кілька таких раритетів, проте віддав їх усі матушці Серафимі — настоятельці Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря в Одесі. «Це її єпархія, нехай вона ними і займається», — каже він.
Листівок українською мовою у ті часи було дуже мало — у колекції таких усього дві. У 1960-ті української мови на листівках стало більше, а однією з провідних була космічна тематика. А ось далі, на думку людини, що знає про листівки, либонь, усе, у вітчизняній новорічній листівці нічого цікавого вже не було — лишень однотипні ялинки, іграшки, діди морози.
Ми в Google+