СІЛЬСЬКА ГЛИБИНКА

За зимові свята колядницький гурт збирає пристойну суму на утримання церкви і клубу


Якби не церква і клуб, збудовані силами та коштами громади, то на другорядній дорозі з Калуша до Галича 144 непоказні різдвянські садиби ні на кого не справили б враження. Навіть затяті рибалки знають здебільшого Старий Мартинів -центральне село з сільрадою, а не Різдвяни, які теж примостилися в рибних місцях на березі Дністра. Річкову фауну різдвянці з давніх-давен бережуть, а культурними традиціями ще й щедро діляться з сусідами. Нещодавно з усього Прикарпаття та Опілля, яке, крім Івано-Франківщини, захоплює частину Львівщини та Тернопілля, прибули культ-працівники подивитися їхні "Мудрі і добрі звичаї народні". Берегинею давньої коляди, дійств на Маланки і Водохреща, народних ремесел і вишивки є завідувачка сільської бібліотеки і Народного дому Надія Шафран. Вона була cеред ініціаторів створення громадського краєзнавчого музею села в Народному домі, який будував її дід Осип Телеховський. Його прізвище викарбуване серед десятка інших на пам'ятній дошці, що висить на стіні цієї найстарішої і найпопулярнішої різдвянської споруди. У цьому селі шанують тих, хто вміє і співати, і газдувати.

Все від землі-годувальниці

Автобус до Різдвян курсує двічі-тричі на день. Щоб швидше туди дістатися за 3 км від траси на Калуш, півтора -грунтовою, їду возом, запряженим парою коней. Ними хвацько править 77-річний Михайло Корчинський. Маємо якийсь час для бесіди. Михайло Васильович у доброму гуморі. Киваючи на зоране вздовж гостинця поле, каже: "Нарешті засіяли пшеницею. Довідався в сільраді, що за справу взялася фірма "Мрія-Карпати". Тут уже, було, почав ліс рости. Я з дружиною можу гектарам поля давати раду, а вони з технікою - ні?..". Я озирнулася на його вже порожній віз: певно, возив зраненька поросят на продаж до Бурштина. Навички свинарства залишилися в різдвянців ще з радянських часів, коли поряд працював Бовшівський цукрозавод і мали вдосталь жому та бурячиння для вигодовування тварин. Посадити газду на третього коника - розмову про "сільську господарку" вже не було часу, то й поцікавилася, чому так напружився, коли про сільський клуб мова зайшла.

- Іванів, - відповідає візник, - наші артисти аж два рази на рік вітають - на Різдво і Купала, Степанів, Василів раз, а для Михайлів нічого не придумали. - Побачивши, що завзято його підтримую, раптом різко перемінив платівку. - Але колядувати і вітати з Різдвом Христовим приходять до мене щороку. Не минають навіть порожніх хат, - він показав батогом на ліплену з місцевої глини і річкового гравію будівлю без шибок одразу за дорожнім знаком, що сповіщав про початок села.

- То одна з десятків у Різдвянах. - На моє німе запитання додав: - Сорок сім сімей із села було вивезено в Сибір, там осіли їхні діти, народилися внуки. Кількадесят молодих людей забрала війна. На фронтах Великої Вітчизняної 11 чоловіків з такого невеликого села пропало безвісти. А нині нашого цвіту - по всьому світу. Це порожня хата Олексівих: батьки повмирали, сини, здобувши вищу освіту, живуть в Івано-Франківську, Львові та в Білорусі. Та я більше знаю господарку: маємо дев'ять коней і 32 корови. Четверо школярів часом їдуть зі мною зі Старомартинівської школи додому. А історію села пише наша вчителька - моя ровесниця Віра Казимирів.

- Гов, Каштан, тпру! - притримав візник своїх ваговозів породи місцевої покращеної і гукнув свою землячку. - Віро, ти нині свіжий хліб з калуської машини купувала? - І не чекаючи відповіді, представив мене їй та й поїхав. Я зрозуміла: цьому чоловікові просто приємно було сказати жінці щось відрадне, а мені дати інформацію, яку не встиг повідомити. Хліб старшим людям майже до кожного порога в це віддалене село везе машина приватної пекарні сусіднього району три дні на тиждень свіжим і за ціною виробника. До організації такого блага доклалася голова сільради Марія Федів, яку повторно обрали врядувати селом. Дісталися різдвянцям і ще кілька благ цивілізації.

На спонсорські та на кошти за оренду залу і проведення ювілейних вечорів селян у Народному домі придбали музичний центр. Про газове опалення, яким Різдвяни розжилися не так давно, подбала сільрада, орендатор земельних паїв Богдан Наритник та представник громади - відмінник народної освіти, орденоносець Віра Казимирів.

"Село маленьке, але важненьке", -

промовила поважно Віра Леотіївна, колишня вчителька української мови і літератури, про свою малу батьківщину. Сюди її мама повернулася на початку минулого століття із заробітків з далекої Філадельфії. Пані Віра поклала на стіл книжку з ще більш претензійною назвою "Різдвяни - село знане". До її видання долучилися вихідці з села з різних кінців світу.

Помітивши на моєму обличчі хвильку недовіри, пояснила: "Маленьке село дало Україні 20 вчителів, 10 інженерів, сім лікарів і залишилося з одним приїжджаючим із Бурштина фельдшером Євгенією Парой, яка, махнувши рукою на холодне і незручне приміщення ФАПу, обслуговує нас у домівках". Вихідці з маленького прикарпатського села працюють у Раді Європи, як Роман Шлапак, закінчують магістратуру в Ліонському університеті, як її внук Андрій Солодько. Це вітцівщина доктора технічних наук, професора, дійсного члена Української екологічної та лісівничої академій наук Богдана Голояда, випускника папського Східного Інституту, теолога Володимира Гутника, художника Богдана Макогона.

З Вірою Казимирів йдемо в уже згадуваний сільський краєзнавчий музей. Вона зі своєю подругою завідувачкою Народного дому Надією Шафран показують вишуканий глиняний посуд, плетені з лози хлібниці, колиску, дерев'яні діжки та ночви, вишивки, в'язані та гачковані покривала та обруси -все роботи місцевих майстрів.

- Це робили талановиті різдвянці в ті часи, коли літаки ще не літали, і наші люди не розліталися по світах. Тепер тільки на збір урожаю та на Різдво вони прибувають у рідне село.

Вічні традиції

До зали сільського Народного дому тим часом сходилися учасники фольклорного гурту. Він і цьогоріч здивує своїми колядами знаменитих земляків, які приїдуть сюди на Різдво. Наймолодшій колядниці з 12 найспівочіших і найавторитетніших селян, Руслані Крук - 19 років. Найстаршим - Леонтині Аронець та Ользі Геренчук - добігає восьмий десяток.

Співають загальновідомі "Нова радість стала", "Бог предвічний" і ще дві маловідомі різдвянські "Витай, Ісусе" та "Веселая новина", записані Надією Шафран з уст старожилів Нестора Русиняка та Володимира Шафрана. Дорогою до хат, що радісно світяться різдвяними вогнями, зупиняються на містках біля темних вікон, промовляючи: "Хоч Вас уже нема поміж нас, але дух Ваш витає і нашу коляду чекає". Співають одну строфу старовинної "Витай, Ісусе з Діви Марії зроджений, витай нас, Боже, у людськім тілі з'явлений".

У гостинних і щасливих різдвянських газдів подружжя Русиняків починає віншуванням:

"Різдвяні свята - всі ся радують, На Божу славу заколядують. Віншуєм Вас, люди добрі, тою колядою, Щоби Ви ся веселили, як пташки весною"...

За коляду - "божественний напій"

Гості та газда розщедрюються - це найкраща і благодатна нагода дати гроші на сільські осередки культури й духовності. Господар може запропонувати поважним колядникам свій фірмовий різдвянський "божественний напій", який прийнято пити "наперсточками" - маленькими порціями. Його у Різдвянах готують ще з весни з ягід вишні, глоду і винограду. В сезон їх заливають спиртом чи горілкою. Упродовж літа настоюють на спирту ще й звіробій, чебрець, полин, м'яту, зелені горіхи. Змішують у тільки їм відомих пропорціях, щоб узимку здивувати своїх гостей вишуканим смаком і неймовірним ароматом.

На Різдво у Різдвяни приїжджають люди поважні і довгождані. До своїх батьків - редактор всеукраїнського дитячого журналу "Зернятко" Світлана Янів з чоловіком - редактором видавництва "Свічадо" з подарунками літератури сільській бібліотеці. У молодих Янівих роль незмінна - чекати господиню, культпрацівника Надію Шафран з коляди й готувати сімейний стіл з її фірмовою "засипаною капустою".

ДOВІДКA "УК"

Перші письмові згадки про село в "Актах земських і городських" датовані 1461 р. Воно розташоване в північно-західній частині Галицького району на лівому березі Дністра за 44 км від обласного центру та 15 км від райцентру Галич. Давно, коли ще старе село було, назва якого невідома, розташовува- лось на самісінькому березі великої річки, вона посеред літа підступно вийшла з берегів і знищила хати. Люди зібралися на раду і вирішили збудувати нове село подалі від річки. Працювали так дружно, що за півроку виріс новий населений пункт. Поселялися напередодні Різдва Христового і в подяку за Божу поміч, що так швидко звели свої помешкання, село назвали Різдвянами. Сьогодні у нім - 170 виборців, є Народний дім, бібліотека, ФАП, церква Вознесіння Христового і магазин.

РІЗДВЯНСЬКA СТРAВA

Її готують із квашеної капусти. Після кількох хвилин кипіння відливають, додаючи до капусти молока, всипають, щоб "пухли", промитий рис та жменьку пшона. Коли все звариться, заправляють підсмаженою цибулею та сметаною з двома ложками борошна.