Минулих вихідних зателефонувала колега, яка мешкає в одному з районних центрів Сумщини. Відразу забідкалася: кілька днів тому захворів чоловік, а градусник, аби поміряти температуру, вийшов з ладу — відкололася ртутна частина. Звісно, не така вже й велика незручність, бо можна купити новий чи попросити в сусідів. Але йдеться про небезпеку, що таїть у собі ртуть, яку необхідно утилізувати.

Легко слово мовиться, але довго справа робиться. Колега відразу зателефонувала до служби з надзвичайних ситуацій, де їй порадили трішки зачекати, щоб з’ясувати ситуацію. За кілька хвилин пролунав дзвінок, і на протилежному кінці дроту порадили звернутися до аптеки, де купували градусник. В аптеці ж делікатно пояснили, що звертатися потрібно до станції швидкої допомоги: мовляв, лікарі в курсі справи і чимось допоможуть.

А насамкінець дали просту пораду: не заморочуйте голову собі й ще комусь, а тихенько віднесіть розбитий градусник у якесь безлюдне чи малолюдне місце, закопайте в землю (бажано у скляній тарі), та й потому.

Доки обмірковувала почуте, зателефонувала до швидкої. Там також нічим не могли допомогти, а порекомендували звернутися до ДСНС або ж віднести градусник… у безлюдне чи малолюдне місце і закопати його там — бажано в скляній тарі.

Ошелешена таким перебігом ситуації, колега розгубилася. Але за якусь хвилину її неспокій перервав ще один дзвінок зі служби з надзвичайних ситуацій. До першої поради додали ще дві, які точнісінько копіювали попередні: або зателефонувати до якої-небудь лікарні чи швидкої, або ж віднести розбитий градусник у безлюдне чи малолюдне місце — і далі за вищенаведеним текстом.

Однак колега не втратила надії й вирішила пошукати відповідні служби в інтернеті. І невдовзі знайшла. Але з одним фінансовим уточненням: щоб утилізувати ртутний прилад, потрібно заплатити щонайменше 270—300 гривень. І то якщо відстань невелика. Якщо ж більш як 100 кілометрів, сума зростає.

Замислилася. Чоловік захворів, на руках маленька дитина, зайвих грошей, як відомо, не буває. Що ж робити? Мимоволі пригадалися послуги з утилізації використаних батарейок. У багатьох магазинах для них на видному місці стоять спеціальні коробки-контейнери. Підійшов, поклав та й усе. А вже відповідні служби знають, як діяти далі. Бо жартувати з отруйними і токсичними речовинами — гратися з вогнем. До того ж невидимим, який таїть велику небезпеку.

Звісно, сліпо копіювати цю практику не слід, бо ртуть має інші властивості, й виставляти пошкоджені градусники в багатолюдних приміщеннях не варто. Але людина не може залишатися сам-на-сам із небезпекою. Понад те, коли йдеться про демеркуризацію приміщення. Навіть школяр із мінімальним набором хімічних знань може розповісти про загрози ртуті. Досить того, що градусник, закопаний у землю навіть у безлюдному чи малолюдному місці, завдає непоправної шкоди ґрунту й підземним водам. І щоб оздоровити їх, потрібні десятиріччя. То чи випадково зростає кількість хворих із важкими, інколи невиліковними недугами? Чи не тому стільки хворобливих юнаків призовного віку?

Цей перелік, на жаль, можна продовжувати. То чи не час звернути серйозну увагу на проблему тим, хто за посадовими обов’язками повинен дбати про безпеку громадян?

А поки що скільки таких градусників закопують (у кращому разі) у безлюдних чи малолюдних місцях навіть у скляній тарі? А скільки викидають у сміттєві контейнери в містах? А в селах, де, на відміну від великих міст, люди залишаються наодинці з проблемою утилізації ртутних градусників?

Колега, про яку згадував вище, поки що тримає пошкоджений градусник у квартирі, в якій, окрім неї, чоловік і мала дитина. Закопувати не наважується, а куди здати — не знає.