Голова Державного агенства
земельних ресурсі
Сергій ТИМЧЕНКО

Законопроект «Про ринок земель» викликав далеко не однозначну реакцію в суспільстві. Прихильники вважають, що його ухвалення  дасть поштовх розвитку аграрного сектору зокрема і економіки країни загалом. Критики ж  стверджують, що  наслідком дії закону може стати обезземелення селян — нинішніх власників земельних паїв. Істина ж, напевне, десь посередині. Про це наша розмова з головою Державного агентства земельних ресурсів Сергієм ТИМЧЕНКОМ.

— Нещодавно під час зустрічі з журналістами ви сказали, що Україна за умови зволікання з проведенням земельної реформи може потрапити до Книги рекордів Гіннеса, обійшовши Мексику, яка проводила земельну реформу 23 роки. У чому вбачаєте головну причину такого непоспіху української законодавчої і виконавчої влади?   

— Річ у тому, що за двадцять років сформувався чималий  прошарок різних посередників, зокрема і серед держчиновників, працівників самоврядування, простіше кажучи ділків, для яких тіньовий ринок земель став золотим дном. Вони, сказати б, приловчилися ловити рибку в каламутній воді, заробляти чималі гроші на різних земельних оборудках. Це їм вдавалося передусім через інформаційний вакуум щодо земельних ділянок, непрозорі стосунки у земельній сфері, брак єдиної бази кадастру та належної нормативної бази. Як наслідок тривалий час залишається не зрозумілою  ситуація із законним використанням земель, податками за користування землею,  контролем за її якістю,   розмежуванням земель комунальної і державної власності, інвентаризацією земель. Поза належною увагою держави залишалася також самовільна зміна меж ділянок. А від того,  приміром, що  величезні площі земель відмерлої спадщини, паї тих, хто перебуває за кордоном, живе в місті, незаконно засівають, з них збирають урожаї, державний і  місцевий бюджет не одержували і не одержують ні копійки. Ні для кого не секрет, що наші «умільці» навчилися обходити  мораторії на продаж землі.

— Однак супротивники законопроекту «Про ринок земель» називають його лобістським, вигідним передусім олігархічним кланам, які, мовляв, за безцінь можуть скупити селянські наділи.

— Даю слово честі, що законопроект «Про ринок земель» абсолютно народний і ні в жодному разі не лобістський.  Немає якогось зацікавленого кола осіб, які б його лобіювали, єдина зацікавлена група — прості власники паїв — українські селяни. Закон  потрібний передусім країні для кардинальних змін у сільськогосподарській галузі зокрема і економіці загалом. Бо не повинно бути так, що, володіючи набагато кращими землями, ніж наші західні сусіди, ми збираємо з гектара у 2-2,5 раза нижчі врожаї, ніж вони. Врахуймо також, що сільгоспугіддя займають у нас майже дві третини всієї площі держави і їх слід  використовувати ефективно. Адже у нас немає великих родовищ нафти чи газу, тож чекати зливи «нафтодоларів» нізвідки. Зате ми маємо набагато довговічніше багатство — родючі землі. І коли врахувати, що попит на продовольчі продукти у всьому світі весь час зростає, то ефективне використання земель, експорт продуктів харчування може стати для країни тим, чим є, приміром, для Росії газ.  І якщо ми говоримо про підйом економіки загалом, то найраціональнішим стало б концентрування ресурсів для кардинальних змін в аграрно-промисловому комплексі. А почати це потрібно із завершення земельної реформи.

 Стосовно ж різних вигадок та поширення неправдивої інформації щодо  завдань і мети законопроекту, то передусім слід замислитися, кому це вигідно. Безумовно, не селянинові, який фактично не має трибуни для транслювання своїх думок широкому загалу. Зате ресурси для цього мають ті, хто наживався і хотів би далі збагачуватися завдяки  невизначеній ситуації, що тривалий час існує у земельній справі. Тому вони й запустили, щоб налякати селян,  першу побрехеньку про те, що землю продадуть іноземцям. Мушу заперечити її, так би мовити, з порога: у законопроекті чітко і недвозначно сказано, що купувати землю матимуть право лише фізичні особи — громадяни України, фермерські господарства і держава.

— А як щодо поширеної думки про можливе скуповування земель олігархами і наближеними до влади бізнесменами? 

— Цього не станеться хоча б тому,  що перш ніж купити землю, потрібно представити податкову декларацію, де мають бути чітко прописані доходи, їх походження, тобто легальність. Окрім того, обмежено земельні площі, які можуть потрапити в «одні руки», — не більше 2100 га. Хоча з інформації, яка в мене є, під час обговорення цього питання в профільному комітеті Верховної Ради надходять пропозиції зменшити ці  розміри до 500-300 га. Внаслідок цього скуповування землі на підставних осіб ще більше ускладнюється. А зі зменшенням площ потрібно буде знаходити дедалі більше підставних осіб. І третє, або навіть перше: яку мету має реформа —  обмежити перепродаж і знайти справжнього власника.  Держава не допустить спекуляції землею. Зокрема завдяки нормам цього законопроекту. Бо якщо хтось, приміром, скупив 500 гектарів, а потім вирішив їх перепродати, то в перший рік він має заплатити у бюджет 100% її нормативної грошової оцінки,  другий рік — 90, третій 80% і т. ін. Тобто реформа проводиться для тих, хто прагне працювати на землі, а не перепродавати її.

—  Вельми актуальні питання ціни на землю і чи варто селянам продавати свої паї.

— Ціна на землю, зокрема й оренди, лише ростиме. Зверніть увагу:  Президент висловив побажання, щоб земельна реформа працювала, сказати б,  не на великі агрохолдинги, а щоб  максимальні пільги мали представники дрібного і середнього бізнесу. А у великого ці преференції зменшуватимуться, оскільки вони вже самі можуть дати собі раду. Великому бізнесу держава йтиме назустріч за умови соціального партнерства. Коли він турбуватиметься про розвиток населених пунктів, інфраструктури села, використовуватиме на роботах не «варягів», а працевлаштовуватиме місцеве населення, дбатиме про місцеві трудові ресурси, розвиватиме інфраструктуру місцевого агропромислового комплексу, поліпшуватиме і дбатиме про якість і родючість земель, а не висмоктуватиме з них останні соки, як це роблять зараз, женучись за надприбутками. А дрібному і середньому бізнесу створюється законодавче поле для найсприятливіших умов його розвитку. Зокрема буде створено земельний банк, де можна буде взяти кредит під максимальні 8%, заставивши землі, зокрема ті, які перебувають у довгостроковій оренді. Банк матиме не комерційне, а швидше політичне забарвлення. Головним завданням банку буде не максимальний прибуток від своєї діяльності, а підтримка дрібного і середнього бізнесу в сільськогосподарській галузі. До речі, в земельних банках буде передбачено таку послугу, як депозитарій земельних ділянок. Ми повинні усвідомлювати, що коли економіку підніматимуть, умовно кажучи, 10–12 сімей, то в країні нічого не поміняється. Якщо ж ми піднімемо достаток мільйонів людей, тоді й економіка країни загалом піде вгору. Саме на це і спрямована земельна реформа.

— Тоді чим ви поясните весь той негатив, який не сходить зі шпальт газет і екранів телевізорів, коли йдеться про вже згадуваний нами законопроект?

— Супротивники земельної реформи встигли за ці роки  розбагатіти завдяки різним оборудкам на тіньовому ринку земель, і нині колосальні фінансові ресурси йдуть у ЗМІ на оплату дискредитації законопроекту. Але ніхто не роз’яснює селянам, що  раніше вони були власниками землі віртуальними, бо не могли реально розпоряджатися нею на власний розсуд. Продати її вони не можуть, у банк заставити теж, щоб узяти кредит на розвиток, закупівлю техніки, пального, добрив. Супротивники реформи настільки спотворили її мету, що власники паїв починають говорити, що їм не потрібна земля, власність, бо її у них відберуть. Я  гарантую: ніхто не відбере цю землю.  Ця земля — така сама власність, як будинок, зведений селянином, у якому він проживає із сім’єю.  Хочеш — живеш у ньому, хочеш — продаєш, хочеш —здаєш в оренду. Право власності — це конституційне право громадян: володіти своїм майном. А паї саме перетворюються на майно громадян  завдяки реформі. Дехто з представників фермерів теж проти, бо відносини між ними і орендодавцями входять у більш цивілізоване русло. Але ми готові працювати з фермерами і враховувати їхні пропозиції.  Однак з практикою, коли фермер платить людям за оренду, як кому на душу ляже, треба закінчувати. Нам, безперечно, важливо, щоб фермерські господарства піднялися і твердо стояли на ногах, але не за рахунок обману селян.  Державний земельний банк, який буде створено, теж підтримуватиме фермерів.

— Гострі дискусії точаться і навколо того, чи варто селянам продавати паї одразу ж, як почне працювати ринок землі.

Стосовно того, продавати чи не продавати. Моя думка — не поспішати з продажем. Запевняю, що ціна на землю ростиме, і оренда на неї ростиме.  Ми маємо виправити абсурдну ситуацію, коли власник паю, а це в середньому 4 га найродючішої землі, перебуває за межею бідності. Хтось протестує, що піднімається плата за оренду, податки. Але спершу потурбуймося про людей — власників паїв, які здають їх в оренду, а потім про всіх, хто вже став на власні ноги як господарник. А у нас у перший рік після скасування мораторію, за прогнозами аналітиків, гектар коштуватиме 300-500 євро. Однак є  чинники, що впливатимуть на зростання вартості землі. Передусім це консолідація земель, об’єднання багатьох земельних ділянок в одну зручну для обробітку. Вони тоді стають інвестиційно привабливими. Другий чинник — розвиток інфраструктури агропромислового комплексу: елеватори, зерносховища, техніка, під’їзди, залізничні гілки. З розвитком цього ростиме ціна. Контроль і підвищення якості ∂рунтів. Якщо держава відстежуватиме і жорстко каратиме тих, хто приводить наші чорноземи до деградації, якщо дбатимемо, щоб якість ∂рунтів поліпшувалася, то ціна такої землі лише зростатиме.

 І на завершення хочу сказати, що альтернативи земельній реформі немає. Її  треба завершити,  і на  це є політична воля керівництва держави. Бо якщо залишимо все так, як є, то далі ситуація лише погіршуватиметься. Нині тупцювання на місці рівнозначне десятьом крокам назад при тих темпах розвитку, що існують у світі.   Нам потрібно рухатися вперед, а не повертатися до сохи. Звичайно, законопроект не ідеальний. Він — як конструктор. Начебто все передбачили, але якщо десь буде діра, ми її закриватимемо новою деталлю, тобто нормою закону.

Василь ТУГЛУК,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Сергій  ТИМЧЕНКО. Народився 29 липня 1972 року в м. Красний Луч Луганської області. Має дві вищі освіти. Першу здобув у Донбаському гірничо-металургійному інституті. Потім, у 2008 році, після закінчення Донецького державного університету управління  одержав диплом магістра з менеджменту  зовнішньоекономічної діяльності.

Трудову діяльність розпочав у  Луганську на підприємствах та установах різної форми власності, помічником народного  депутата. У 2007–2008 роках — директор департаменту, перший заступник гендиректора ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі». З травня 2008 року — радник Секретаря РНБО. У 2010 році очолив Головне управління контролю за благоустроєм м. Києва Київської міської держадміністрації. У листопаді 2010 року призначений на посаду заступника генерального директора — керівника технічних програм ДП «Центр державного земельного кадастру». Із червня 2011 року — голова Державного агентства земельних ресурсів.