З паном Дьордієм ми тепер великі друзі. «Слава Україні!» — вітає він мене ще здалеку, коли проходжу в справах повз Центральну площу поблизу пам’ятника Тарасові Шевченку, де щодня збираються майданівці, тепер переважно старші люди. «Героям слава!» — відповідаю голосно, і ми радісно всміхаємось один до одного.

А починалося все (соромно згадувати!) мало не з бійки — добрі жінки вчасно розвели нас у різні кінці натовпу. «Ганьба!» — кричав пан Дьордій командирським голосом, натренованим за роки служби у далекосхідних військових гарнізонах. Йому, бач, не подобався Михайло Романів, призначений президентським указом на посаду голови Чернівецької ОДА. Таких добре організованих невдоволених зібралося чимало. Під орудою хлопців із «Правого сектору» й активних лідерів місцевого «УДАРу» вони оточили Михайла Романіва в коридорі облдержадміністрації й сказали, що не відпустять, доки новопризначений голова облдержадміністрації першого ж дня своєї роботи «добровільно не зречеться престолу».

«А кого ви хочете?» — звернулася до пана Дьордія, який опинився неподалік. «Хочемо молодого, бо цей років через десять дожене мене, а мені вже сімдесят!» — «Зате Романів — порядна людина і досвідчений керівник!» — «То ви його ще й захищаєте?! Зараз підете за ним услід!»

Потім ми щонеділі зустрічалися на Майдані, де буковинці за принципом народовладдя обирали і затверджували собі нову владу краю. (Поки що жодних збоїв у програмі не було — кого представляли, того народ і затверджував вигуками. Чернівці, до слова, на таку схему не погодилися). Щоразу наші зустрічі з паном Дьордієм ставали дедалі доброзичливішими — а чого ж нам сваритися?

Отак ми стали свідками, як Буковина останньою з-поміж усіх областей отримала нарешті голову ОДА. Вважається, що ніби всім миром буковинці одностайно обрали собі на вічі Романа Ванзуряка — очільника обласного осередку партії «УДАР», молодого, чесного, справедливого (колишнього митника, до речі).

Єдина, здавалося б, вада — жодного дня обранець народу не працював у системі виконавчої влади. Загалом Роман Степанович одразу зізнався, що ситуацію в області за всіма напрямами і галузями йому ще треба вивчити — він не в курсі проблем ані аграрного сектору, ані лісогосподарського, але попри це пообіцяв найближчим часом для розв’язання проблем робити в цих та інших секторах кардинальні рішучі кроки.

Проте пізніше з’ясувалося, що брак досвіду і фахових знань зовсім не вада — це основний критерій сучасних кадрових призначень. Із представлених згодом директорів департаментів ОДА лише один фінансист має досвід роботи на високій державницькій посаді. Принаймні на питання, за які заслуги призначено керівника департаменту внутрішньої політики, була відповідь: вона співала на Майдані!

За задумом, який викликає щире захоплення, нова команда обласної виконавчої влади має складатися майже із самих жінок абсолютно різного віку — для паритету, певно. Їхні представлення на місцевому Майдані у Чернівцях, бігме, нагадувало гала-парад на конкурсі краси.

«Зізнавайтеся, пане Дьордій, яка з молодиць вам найбільше до вподоби?» — по-дружньому підбиваю ліктем свого товариша. «Ну, мо’ ота, друга ліворуч, схожа на мою третю дружину, з якою я нещодавно розлучився, бо вона проголосувала за Януковича». — «А як вам подобається, що головний економіст області буде без економічної освіти?» — «Це, звичайно, неподобство, але що я вже можу сказати: втомився кричати, най вже так буде».

«Най вже так буде!» — погоджувалося народне зібрання зі словами претендента на посаду департаменту екології Чернівецької ОДА Ярослава Когутяка.

«Головне для нас зараз — зберегти природу! — запевняв пан Когутяк. — Тому слід заборонити рубати ліс, ловити рибу в Дністровському водосховищі!» Що буде майже з 50 тисячами буковинських сімей, які з діда-прадіда жили з лісозаготівлі й рибництва, що робити з місцевими рибзаводами і деревопереробними підприємствами, еколог Ярослав Когутяк уточнювати не став. Як позначиться його пропозиція на економічному і соціальному добробуті області, претендентка на посаду директора департаменту економіки ОДА Тетяна Татарчук відповіді також не має: «Я не володію ситуацією у цих галузях. А своє завдання бачу в побудові міцної платформи для використання коштів ЄС».

Після Великодня пан Дьордій пообіцяв принести на черговий недільний мітинг шахову дошку. Ми не знаємо рівня майстерності один одного. Цілком можливо, що мій друг грає не гірше за Фішера. А може бути й так, що я на його тлі — ще трохи і Корчной. Тому ми з азартом уклали парі на суму, якої цілком вистачить, щоб після матчу (жодних реваншів і компромісів!) пригостити наших уболівальників — кого пивом, кого морозивом. Переможець визначиться у чесній грі.