ПАМФЛЕТ

У Данському королівстві знову все спокійно. Принц, поспілкувавшись з Тінню Короля в звичному для останнього космічно-віртуальному режимі, поклав голову, тобто посаду, на плаху, залишивши собі, як і годиться, найдорожче: принцип, який педантичні німці назвали Магдебурзьким правом, або вольницею міст.

Настав край затяжній підкилимній боротьбі на столичному дворищі, про подробиці якої рядовим жителям цієї вічної країни доводиться лише здогадуватися.

Коронований у трохи незвичний спосіб новий чільник на ймення Клавдій, певна річ, не зважився на відкритий рицарський бій. Тож через певну материнську м'якість і невизначеність позиції дружини короля, котра, як відомо, за усталеними європейськими законами переважно має незаплямовану репутацію і перебуває поза підозрою, неоднорідний за своїми уподобаннями двір заповзявся якнайшвидше заповнити вільне місце управляючого.

Так склалися новітні обставини, що не король (нинішньою мовою столичний голова), принци чи інші особи блакитної крові, а ключник (по-теперішньому секретар), на заздрість сусіднім королівствам з їхніми застарілими застереженнями на сяку-таку демократію, всілякі хартії про місцеве самоврядування, закон про столицю та інший паперовий блуд, був призначений вищими силами саме тим миропомазаником, від якого залежить злагода в Данському королівстві.

Тож через одну важливу причину - весь одяг дворової знаті останнім часом шився на один копил - за великим рахунком обирати виявилося ні з кого. Частина претендентів з липкими руками і несамовитою одержимістю золотим тільцем кидали тінь на білий за своїм призначенням королівський палац. Дехто час від часу підкладав родичам і близьким віртуального Короля опозиційну свиню. Решта тамтешнього віча зазвичай тримала власний ніс (тобто свій голос) відповідно до напряму політичного вітру. І торги в базарний для королівства день зайшли в глибокий кут.

Аж тут єдино правильний шлях підказали хитромудрі французи, які не дуже любили сусідів з огляду на їхній заїжджий родовід, порадивши шукати не дуже відому в широких колах принцесу з місцевих небідних прошарків. Швидко знайшли її і майже одноголосно (89 голосів "за") коронували, точніше віддали ключі від міста у вигляді невеликої, але такої могутньої печатки.

Після хепі-енду можна було б поставити крапку. Коли б не оприлюднена сучасними глашатаями заява щасливої винуватиці описаних вище подій: "Я займатимуся не політикою, а господарською (?) роботою, виправлятиму (?) наші попередні помилки". Від тих-таки інформаторів широкий загал дізнався про її біографію, рід занять і статки. Як і про те, що особа ця лише для челяді не дуже відома, а для більшості королівського двору давно своя...

На превеликий жаль для організаторів дійства, жителі вищезгаданого королівства виявилися інфікованими на таку поширену хворобу як уміння читати. Відшукали вони надійно схований під сукном циркуляр під трохи незвичною для королівського вуха назвою "Закон про місцеве самоврядування" і дізналися, які саме обов'язки покладаються на віднині ключову для стольного двору (Тінь Короля, виявляється, якраз розглядає ймовірність своєї відставки!) посаду.

Процитуємо раритет сучасною мовою: "Секретар міської ради скликає сесії ради, повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради, питання, передбачені для розгляду; веде засідання ради, організовує підготовку сесії; забезпечує своєчасне доведення рішень ради до виконавців і населення, організовує контроль за їхнім виконанням; сприяє депутатам ради у здійсненні їхніх повноважень; здійснює заходи, пов'язані з організацією і проведенням референдумів та виборів; забезпечує зберігання офіційних документів, пов'язаних з місцевим самоврядуванням відповідної територіальної громади..."

Згадаймо ще одне важливе застереження: "Секретар міської ради не може суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, у тому числі на громадських засадах, займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток".

Судячи з усього, щойно коронованій Принцесі ніхто ніколи не давав прочитати цей давній циркуляр, оскільки в ньому й згадки немає про "господарську роботу", в якій вона (за фахом бухгалтер) має "великий досвід".

Подейкують, що нашого Гамлета незабаром канонізують, бо що варті його гріхи, коли він, попри тортури у вигляді написання заяви "за власним бажанням", єдиним у вітчизняному Данському королівстві залишився вірним принципу самоврядування. На Хрещатику, 36 стих дзвін віртуальних списів і келихів з вином. Та чи надовго?..