«Невже це нам двір заасфальтували? Двадцять років ями та провалля — одне більше за друге були, а тут таке!» — дивувалися сусіди-пенсіонери, повернувшись із дачі. «Та це ж аби ми з тобою правильно голосували, — каже сусідка, вказуючи на поштові скриньки: — Он і «вуха» цих добродіїв стирчать».

Справді, біленькі кутики газети, схожі на заячі вуха, стирчали рядочком із пошарпаних скриньок. А в тій газетці все про майбутнього кандидата: і яка він людина гарна, і скільки зроблено всього, крім щойно засипаних ям — «добився», «сприяв», «за його участі», «організував»... Навіть про позаторішні свята квіточок і віночків згадали. Так депутат (він же кандидат до майбутньої ради) із сіренького, яким був увесь строк, перетворюється на білого й пухнастого. Та ось біда: забувають у переліку «добрих справ» сказати, що зазвичай уся ця «пухнастість» робиться бюджетним коштом.

Днями герой згаданої газетної продукції навіть завітав у наш двір. Запитував у старшої будинку, де ще лавку поставити, чи, може, що пофарбувати. Знаючи, що кандидати, як і зайці, дуже прудкі й другої такої зустрічі (а тим паче після виборів) може й не бути, жінка розповіла про бажання мешканців будинку встановити лічильник на опалення. Та кандидат почав казати, що це, мовляв, дорого й довго — як же до виборів встигнути все облаштувати... Краще таки лавку.

А у сусідньому мікрорайоні жителям більше пощастило: до них майбутній кандидат навідався ще у червні й вирішив узятися за утеплення фасаду одного з будинків. Та ось біда — забракло, мабуть, коштів, тож утеплили лише один бік будівлі — парадний. Зате вже можна фотографувати і в газеті похвалитися. А там, як буде капуста, вибачте, гроші, то й решту утеплять.

Як же виборцеві-мисливцеві правильно обрати, за яким зайцем погнатися? (Не варто гнатися за двома!). Навіть досвідчені мисливці кажуть, що полювання на зайця часто непередбачуване. Один із мисливських інтернет-сайтів пише про це так: «Ходити доводиться завжди бездоріжжям (ріллею, захаращеними вирубками), і навіть із великою кількістю зайців зазвичай потрібно пройти не один і не два кілометри, перш ніж піднімеш косого. Виконуючи інструкцію, неквапливо, весь час стежачи, йдемо від одного перспективного місця до іншого, постійно готові до дій, бо заєць може з’явитися в будь-який момент або далеко, або вискочити просто з-під ніг. Постійне очікування й нестандартність ситуацій і тримають нас на цьому полюванні в постійній напрузі».

Усе, як з нашими виборами: обирали, сподівалися, а воно он як. То, може, досить за тими полохливими зайцями ганятися? Ліпше вже на якусь серйознішу дичину полювати? Тим паче, що серед кандидатів чимало тих, хто заслужив довіру, довів щоденними справами (а не разовими акціями) всю серйозність намірів попрацювати на громаду.