Що таке Конституція для кожного з нас? На перший погляд, просте запитання. Аж ні. Гадаю, кожен дасть свою об∂рунтовану відповідь. Політики розкажуть про внесок у творення Основного Закону країни. Науковці зосередяться на тлумаченні та історичних паралелях. Відповіді пересічних громадян теж будуть різними. Вони не збігатимуться, приміром, у тих, хто має роботу, і безробітних. Отож Конституція — справді Основний Закон, який вбирає в себе і визначає життя держави та її громадян. Вона — дороговказ, який водночас наділяє нас обов’язками і правами. При цьому передбачається: якщо дотримуватись їх, усе в нас буде добре. На це й сподівались, коли 28 червня 1996 року ухвалили нинішню Конституцію. Пам’ятаєте, скільки було ейфорії після цього. Не один місяць з високих трибун лунало радісне: «Нашу Конституцію визнано однією з кращих у Європі!»

Однак мало декларувати права й обов’язки. Потрібно організовувати виконання проголошених і прийнятих зобов’язань. На цьому етапі стався збій. Державні інститути, які мали стати локомотивом прогресу, загальмували. Багато трибунних патріотів насправді виявились нездатними виконувати покладені на них обов’язки або ж діяли всупереч вимогам Конституції. Звичайно, ніхто з них у цьому не зізнався. Причину негараздів стали шукати в Конституції, яку хвалили як одну з найкращих в Європі. Замість того, щоб шукати шляхи поліпшення виконання взятих державою зобов’язань, почали звучати заклики вносити зміни до Основного Закону: то одним, то іншим бракувало повноважень. І ніхто, навіть з тих, для кого головний життєвий орієнтир — Сполучені Штати, не сказав, що Конституції цієї країни більше ста років, а вона не старіє. Чому? Бо її не підлаштовують під когось, а всіх мобілізують на зміцнення держави.

Грушевський  наголошував  на західній  орієнтації

Тож як тут не пригадати Михайла Грушевського, який писав, що добре робити історію важніше, ніж гарно писати її, а гарна конституція коштує більше, ніж геніальна поема.

Так, ми маємо гарну Конституцію. І в цьому йшли за Грушевським. Але не забуваймо, що в нього на першому плані — добре робити історію важніше… На виконанні Основного Закону спіткнулись. І не вперше. Бо Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 pоку, має свою історію та історичних попередників. Серед них — Конституція УНР, ухвалена Українською Центральною Радою 29 квітня 1918 року. Один з її авторів — голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський, який ще на початку XX ст. першим підніс свій голос за конституційні права українства та представив свої ідеї й програму у знаменитій статті «Конституційне питання і українство в Росії» (1905 рік). У нових історичних умовах його ідеї були розвинуті в Конституції УНР 1918 року. Головні політичні вектори історичного розвитку України, оприлюднені Грушевським у його політичному заповіті — «кінець московської орієнтації» та «наша західна орієнтація», ключові постулати вищого державного акта України 1918 року — самостійність, незалежність, неподільність території, широке самоврядування й децентралізація — залишаються актуальними й нині.

Сучасне українське суспільство, на долю якого за останні місяці випали величезні потрясіння й піднесення, яке, за словами Михайла Грушевського, переживає «хвилі, які випадають народові раз на всю його історію, або й зовсім не випадають», дедалі частіше звертається до історичної минувшини, історичного досвіду. А науковці свідомі того, що історичні реалії початку XXI ст. значно сприяють усвідомленню й розумінню процесів, що відбувалися в Україні майже сто років тому. У цьому історичному контексті особливий інтерес викликають ключові засади Конституції УНР 1918 року та їх сучасне прочитання.

Враховуючи суспільні запити, тематику Історико-меморіального музею Михайла Грушевського, його колекцію й досвід, науковці музею на відзначення Дня Конституції України ініціювали проведення круглого столу за темою «Конституційні ідеї та проекти Михайла Грушевського й сучасність». У його роботі взяли участь відомі громадсько-політичні діячі, авторитетні історики, архівознавці, музейники.

Учасники розмови багато уваги приділили історії, паралелям політичних подій, потребі більше пропагувати Конституцію, вихованню до неї поваги. День її прийняття має сприйматись не як додатковий вихідний, а усвідомлене торжество державності. Все це, звичайно, правильно.

Як написане  втілити  в життя

Але подібна розмова і турбота має вестись не лише в колі науковців. Порушені ними проблеми повинні усвідомлювати, насамперед, ті, хто відповідає за виконання Конституції. І не лише засвоювати теоретично, щоб при нагоді виголосити кілька підходящих моменту фраз. Справжній державник (а таким повинен бути держслужбовець) особистим прикладом має показувати життя за Конституцією. В день свята він повинен відчувати особисту відповідальність за те, чи торжествує з цієї нагоди безробітний, хворий, якому гарантоване безплатне лікування, а насправді за ліки останню сорочку знімають…

Цього не повинно бути — декларує Основний Закон. А те, що реалії не відповідають його вимогам — справа рук тих, хто не зумів організувати виконання Конституції. Тож повага до Основного Закону має виховуватись не лише просвітницькою роботою, а створенням умов для розвитку людини, реалізації нею своїх прав і здібностей. У цьому завдання влади. Зокрема депутати мають бути справді слугами народу і не лише продукувати закони, але й організовувати та контролювати їх виконання. Шанована та Конституція, яка забезпечує права всіх людей, а не лише тих, хто пише закони. Щоб так було, ніхто не має права нехтувати обов’язками.

На жаль, м’яко кажучи, високопосадовці і депутати виконували їх погано. Зате все робили, щоб створити рай для себе. При цьому намагались вносити зміни й до Конституції. Маніпуляції з ними, наголошувалось на засіданні «круглого столу», дали змогу останньому президенту узурпувати владу. Плоди тих дій відомі: втрата Криму, війна в Донецькій та Луганській областях. Занепад економіки і моралі. А в підсумку — зневіра народу у владі і втрата віри в перспективу.

Нова влада намагається все це відродити. І знову йдеться про конституційну реформу. Щоб була вона дієвою, науковці бачать три головні проблеми: врівноваження повноважень гілок влади, налагодження партнерських стосунків між центром і місцевим самоврядуванням, здійснення судової реформи. При цьому вважають, що такі завдання не під силу нинішньому складу Верховної Ради.

Тож свято у нас справді з тривожним присмаком, очікуванням змін на краще. А щоб вони відбулись, долучатись до творення кращого майбутнього мають усі, а не лише політики.

АВТОРИТЕТНО

Євген СВЕРСТЮК, 
лауреат Національної премії  імені Тараса Шевченка:

— Виконання Конституції має бути під контролем совісті. Боротьба за неї — це боротьба за утвердження державності. І це важливо  донести до свідомості кожного.