Боротьба з корумпованими суддями й силовиками набирає обертів. Днями парламент ухвалив зміни до Кримінального процесуального кодексу, які дадуть змогу слідчим і прокурорам отримувати дозвіл на проведення негласних слідчих дій щодо суддів і правоохоронців у судах за межами територіальної юрисдикції органу досудового розслідування. На думку авторів закону, він має допомогти у боротьбі з корупцією серед суддів і правоохоронців. Щоправда, експерти не поділяють оптимізму законотворців.

 

 

На жаль, ніхто з нас не застрахований від свавілля силовиків чи служителів Феміди. І серед клієнтів адвокатів чимало тих, хто просто опинився не в той час і в не тому місці.

На жаль, судді часто забувають, що мають чинити правосуддя. Фото Володимира ЗAЇКИ

Попередити  по-сусідськи

Тож ситуація, коли ні в чому не винувата людина виявляється жертвою обставин, досить часто трапляється в нашій країні. Саме тому суспільство позитивно сприйняло законодавчі зміни, що покликані підвищити якість розслідування. Але чи справді ці зміни революційні, ще питання.

— Річ у тім, що судді мають суттєві можливості для зловживання владними повноваженнями. І досі суд — це певний оазис для безвідповідальності, про що свідчить замала кількість вироків у кримінальних справах щодо суддів, — роз’яснює правозахисник Станіслав Батрин. — Ми й надалі спостерігатимемо за тим, як ця категорія представників влади зловживає імунітетом. Сподіватися на те, що суддівський корпус після Революції гідності «прокинеться», нині немає підстав. З огляду на це нові норми права розраховані виключно на розширення законних способів контролю за корупційними правопорушеннями у судовій системі.

До прийняття цих змін розгляд клопотань щодо негласних розшукових дій проводив слідчий суддя, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває орган досудового розслідування. Як зазначено у пояснювальній записці до законопроекту («Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу щодо негласних слідчих (розшукових) дій стосовно працівників суду та правоохоронних органів»), застосування цієї норми нерідко стає неефективним способом притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення.

— Тобто якщо в одній області людина, яка скоїла злочин, працює в правоохоронних органах або в суді, то щоб у цей самий суд не йшли працівники оперативного підрозділу по дозвіл на проведення оперативно-слідчих дій. Щоб не було просочування інформації (заради її здачі), й пропонується така норма, — пояснює голова Комітету з питань законо творчого забезпечення правоохоронної діяльності Андрій Кожем’якін.

На практиці це має такий вигляд: суддя, який виносить ухвалу (наприклад про негласне стеження), працює в одному приміщенні з корумпованим правоохоронцем і ненароком під час, скажімо, перекуру натякає, що під нього «копають». Тож у реальній роботі застосування цієї норми нерідко заважає слідчим виявляти корупціонерів серед колег. Щоб у подальшому унеможливити подібне, і вносять ці зміни у законодавство. А коли вони набудуть чинності, то у разі корупційного діяння, скоєного, скажімо, на Закарпатті, можна буде звернутися з відповідним клопотанням, приміром, у Львівській області й отримати там дозвіл на проведення негласних дій.

Змусити  відповідати

— Зазначені у законі особи на рівні з іншими — це суб’єкти кримінальної відповідальності, — коментує керуючий партнер ЮФ «Гвоздій та Оберкович» Валентин Гвоздій. — Посада судді чи прокурора не дає жодних преференцій на безкарність і не передбачає окремих заборон на застосування до них кримінально-процесуального інструменту, зокрема й проведення негласних слідчих чи розшукових дій. Таке правило існувало і до ухвалення парламентом цього закону. Не було обмежень і щодо можливості проводити негласні розшукові дії у приміщеннях судів та правоохоронних органів. Тому стверджувати, що у цій частині закон революційний, — неправильно.

Зміни у законі передовсім стосуються можливості отримати дозвіл на проведення негласних розшукових чи слідчих дій щодо співробітників судового та правоохоронного апарату не за місцем проведення досудового розслідування, а в іншій територіальній юрисдикції, наприклад у сусідній області. На думку Валентина Гвоздія, це дасть змогу мінімізувати ризики досудового розслідування у передчасній обізнаності цих осіб щодо існування дозволу, враховуючи специфіку їхньої роботи та коло спілкування. Щоправда, розраховувати, що цей закон повністю унеможливить просочування таємної інформації, не можна. Водночас не потрібно пов’язувати цей закон з негативними факторами — такими, як отримання інструменту для додаткового тиску на суддів чи правоохоронців. Він не такий. Слідчий суддя апеляційного суду персонально відповідає за винесене рішення без прив’язки до територіальної юрисдикції, де проводять розслідування.

Натомість Станіслав Батрин вважає, що закон   № 2500, по суті, лише відкриває механізм для збирання доказів, які, разом з іншими матеріалами, додаватимуть до обвинувачення. Жодних гарантій на здійснення професійної діяльності суддю при цьому не позбавляють. Але поки судді не почнуть почуватися захищеними і водночас відповідальними перед громадою, в Україні не буде справжнього справедливого правосуддя.

Юристи сходяться на думці, що ця зміна у законодавстві не розв’язує проблеми несправедливого правосуддя. Йдеться лише про епізодичну спробу довести, що суддів мають притягувати до відповідальності на рівні з іншими громадянами.