Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. Лисенка вітав найкращих синів і дочок України, які ціною власного життя і здоров’я обстоювали нашу незалежність, протиставивши російському агресору та його найманцям патріотизм, незламність і непохитну віру в краще майбутнє Батьківщини. Саме для відзначення їхніх заслуг патріотична громадськість заснувала найвищу, за словами атовців, нагороду — орден «Народний Герой України», яким із червня 2015 року відзначають наймужніших і найвідданіших учасників бойових дій на сході країни.

Ордена, створеного волонтерами, удостоїли понад 360 осіб. Є два варіанти нагороди: з червоно-чорною стрічкою — для тих, хто захищає Україну зі зброєю в руках, і жовто-блакитною — для лікарів, волонтерів, громадських діячів, журналістів. Нагороду вручають громадянам України й інших держав за видатні заслуги в обороні незалежності України й волонтерській допомозі Збройним силам.

У театрі зібралися сотні людей з усієї країни: рідні й друзі Героїв АТО/ООС, учасники бойових дій, курсанти й кадети військово-навчальних закладів Харкова, щоб засвідчити шану і вдячність захисникам. Декому — посмертно.

Фото з cайту armyinform.com.ua

Серед десятьох Героїв було троє харків’ян. Серед нагороджених посмертно Яна Червона (позивний «Відьма») і 15-річний харківський школяр Данило Дідік, який загинув у лютому 2015 року внаслідок вибуху гранати в колоні активістів біля Палацу спорту.

Яна Червона була активною учасницею харківського Євромайдану, як волонтерка з початку війни возила допомогу на фронт, а потім служила в 54-й бригаді й у 46-му окремому батальйоні «Донбас — Україна». Її всі знали за позивним. Як розповідала сама Яна, цей позивний для неї придумала подруга. «Можливо, від характеру», — жартувала тоді.

«Моя старша дитина, мій син, якому тоді було чотири рочки, взимку 2013—2014-го з маленьким прапором України у руці ходив зі мною на акції. До першої ангіни. Згодом — уже навесні. І тоді ми з ним потрапили під стрілянину — дорогою до стадіону «Металіст» на нас влаштували напад, по людях почали стріляти. І не тільки гумовими кулями, як я потім дізналася. Через нас із сином тоді направили пістолет на тих, хто йшов за нами. Я злякалася й перестала брати його із собою, бо зрозуміла, що закінчитися це може погано. Якщо не поранять, то затопчуть», — розповідала Яна восени 2018 року в коментарі «Цензор.НЕТ»