Якщо джерело довгострокових фінансів в Україні — це, зокрема, технічні резерви компаній із страхування життя і гроші, які накопичуються в інститутах спільного інвестування, то можна констатувати: довгострокового ресурсу у країні майже нема. Він становить менш ніж 5% ВВП при тому, що середньосвітовий показник «довгих» грошей сягає 120% ВВП, а в Америці — 200%. Саме брак цього ресурсу призводить до того, що ВВП не зростає за його допомогою. Про це на конференції «Реформа фінансового сектору», яка відбулася у Торгово-промисловій палаті у Києві, повідомила генеральний директор Української федерації убезпечення (УФУ) Галина Третьякова.

Резерви  для зростання

На жаль, як констатують експерти, в Україні ніхто ніколи в фінансовому секторі не займався стратегічним плануванням, починаючи з перших осіб країни. Тому він здеформований і акцентований на розвитку банківського ринку. А через те, що влада десятиріччями серйозно не опікувалася розвитком страхового й фондового ринку, не маємо «довгих» грошей. Оскільки на фінансовому ринку не можна очікувати швидкого відновлення банківського сектору, то в УФУ такими точками зростання вважають фондовий та страховий сегменти. За оцінкою УФУ, з 2000 року максимальний обсяг обігових коштів, якими опікувався страховий сектор, досягнуто у 2008 році — 2 мільярди доларів (400 операторів). Але через кризу 2008—2009 роківці обсяги знижуються. За прогнозами УФУ, нинішнього року дохід страхового ринку становитиме не менше 1 мільярда доларів.

Регулювання страхового сектору недолуге, з перепонами та складними дозвільними процедурами, воно не створило так званого пруденційного нагляду, який не допускав би банкрутства у страховому секторі. За часів головування Нацкомфінпослуг Віктора Суслова була в регуляторі група, що розробила Концепцію пруденціного нагляду, яку мали впровадити впродовж 2—3 років. Але про неї забули, коли прийшли до влади інші люди. Результат такої недалекоглядної політики — це недовіра до страхового сектору. А саме він є частиною створення соцзахисту людини. У страховиків два основних завдання: відновлення майна і створення соцзахисту людини в частині життя, здоров’я, працездатності і пенсійного забезпечення.

Ми отримали після СРСР державу, яка монополізувала соціальний захист, і маємо нині деперсоналізовану систему такого захисту (йдеться про фонди загальнообов’язкового соціального страхування). «Створено нерівні економічні умови для того, щоб людина і юрособа закуповували цей соцзахист у держави, а не у приватних інституцій (не існує жодного виду особистого страхування, який має пільги у Податковому кодексі). Тому держава не переймається тим, щоб не допустити банкрутства у страховому секторі, оскільки вона його конкурент», — вважає Галина Третьякова.

«Стагнація у страховому секторі спричинена не тим, що держава є його конкурентом, а, швидше за все, тому, що вона не розуміє, навіщо він потрібен. Практика свідчить, щонавіть перші особи держави сприймають цей сектор як схемний. Хоча нині страхування ввійшло в кожне домогосподарство, воно й досі не в пошані у людей, які ухвалюють закони і опікуються державним наглядом», — констатує голова комісії із страхування Українського товариства фінансових аналітиків Вячеслав Черняховський.

За його даними, нині в Україні щороку фізичні особи укладають 80 мільйонів договорів страхування (без врахування договорів автострахування). Тобто фактично по три страхових поліси припадає на кожного дорослого жителя.

Активність споживачів фінансових послуг стримується тим, що в Україні, зокрема,  не існує жодного виду особистого страхування, який має пільги у Податковому кодексі. Фото з сайту misto-infra.com.ua

Наші  парадокси

«У страхуванні ситуація парадоксальна, адже з’ясувалося, що держава стала конкурентом страхового ринку і робить усе, щоб йому не дати обсягів. Статистика тільки одного сегмента — охорони здоров’я — показує, що навітьякби держава скоротила своє безцеремонне втручання в цей сектор на 50%, то річний обсяг премій страховиків як мінімум подвоївся б тільки завдяки медичному страхуванню», — зазначає головний аналітик рейтингового агентства «Експерт-Рейтинг» Віталій Шапран.

За словами Галини Третьякової, попит на медичні послуги в Україні сягає близько 100 мільярдів гривень, при цьому держава утримує нашу систему охорони здоров’я майже на 60% цієї суми.

«На жаль, з часу незалежності держава продовжує вдавати, що збирає податки, і ще більше вдає, що утримує систему охорони здоров’я. Населення жорстоко обманюють, збираючи з нього податки, що витрачають на утримання системи, яка безкоштовна лише формально. Тобто із заробітної плати та з інших податків держава бере свою цінуза «безкоштовну» медицину, натомість надає населенню подобу послуги. При цьому сектор, який в більшості країн забезпечує захист здоров’я, тримають на голодному пайку, не бажаючи поділитися навіть половиною  обсягу ринку і дати хоча б часткову свободу споживачеві медичних послуг», — обурюється Віталій Шапран.

Без перезавантаження ніяк

Пропозиції щодо реформи в страховому секторі, розроблені в УФУ, підтримала Американська торгова палата. «Щоб залучити страховиків до соціальних процесів у державі, їх потрібно оздоровити, для чого слід перезавантажити нагляд, переглянувши всі дозвільні процедури, створені в Нацкомфінпослуг. А також розробити новий закон про державного регулятора, який має наглядати за страховим сектором», — вважає Галина Третьякова.

Також слід повернути загальну систему оподаткування для страхування, яка унеможливить існування цілого прошарку страхових компаній з мільярдним обігом, наповненим «сміттєвими» активами. За словами Вячеслава Черняховського, цю ідею, яку чекали майже 15 років, втілили у Податковому кодексі, але несподівано депутати від Партії регіонів проштовхнули у законі про бюджет норму… відмовитися від цього. В тому, що ми продовжуємо працювати за цією системою і тепер, на думку експерта, винна безпринципна політика нагляду.

За роки існування незалежної України вітчизняні та іноземні страховики інвестували у страхову галузь, за даними УФУ, не менш ніж 0,5 мільярда доларів. Характерно, що це інвестиції в людський капітал (70—80% інвестицій в страхуванні йде на навчання людей і технологію, івивезти їх з України неможливо, отже, такі інвестиції сприяють зростанню ВВП). Крім того, розвивати цю галузь вигідно тому, що її представники історично інвестують в суміжні зі страхуванням галузі. Наприклад, в Грузії під час приватизації медичних закладів майже 80% їх викупили за допомогою страхових грошей. І саме страховики можуть сприяти проведенню пенсійної реформи, адже інвестують у неї через армію своїх фінансових посередників, які доносять до кожного громадянина фінансову грамотність.