Завжди щиросердно радію вітчизняним досягненням, хоч би в якій галузі. Скільки їх залишилося? Морегосподарство, торгівля, АПК. Раділа цифрам про врожай, кількості зібраних центнерів з гектара. Згодом виявилося, що і овочі вродили, і фрукти. Переконалась сама, бо виноград, за яким ніхто особливо не доглядав, вродив на славу на власній дачі. Чекаємо на вино.

Але, безумовно, найкраще вродив соняшник. Для наших ланів найшкідливіша культура, що забирає із грунту поживні речовини, але дуже прибуткова. Користуються прибутком обрані, страждають інші. Дідусі з бабусями, що сидять на лавочках у моєму дворі, чітко визначають врожайність соняшнику. «Насіння пішло!» — каже дідусь. «Може, нам за це пенсію збільшать?» — питає наївна бабуся. «Навряд, — відповідає дідусь. — Мабуть, собі до мільярдів трохи додадуть. Хай їм грець!»

Річ у тому, що в нашому мікрорайоні працює олійно-екстракційний завод. Тож врожайність соняшнику впізнається за красномовною появою смороду. В дитинстві цей запах був іншим. Бабуся пригощала макухою, що їй, працівниці, видавали в господарстві. Справжня смакота. Відтоді вважала, що запах насіння чи не найприємніший.

Сусідство з тим олійно-екстракційним заводом всі запахи дитинства звело нанівець. Подруга, що живе ближче до підприємства, каже: білизну доводиться прати не раз, адже вона висихає не просто так, а з олійкою зверху. Розповідає: хоч бери відтискуй у склянку.

Звісно, поки що бізнес із відтискування білизни не освоєний. Підказую місцевим жителям. Непогано можна заробити. Хтось же заробляє!

Коли поставили питання про діяльність заводу нинішньому міському голові, відповідь журналісти почули дивну. Мовляв, це бабусі у приватних будинках олію «гонять». Звідти й запах. Заводу ж заборонили діяльність без очисних. Можливо, бабусі й роблять олію.

Можливо, вони винні у всіх проблемах міської влади: у бездоріжжі, у браку нормальних послуг ЖКГ, у смітті в усьому місті, у транспортному безглузді. Тож насіннячко ще довго нам пахнутиме.