Наша держава наближається до відповідального моменту в сучасній історії, який визначить політичну, економічну та культурну траєкторію її розвитку на найближчі десятиріччя. Маю на увазі саміт «Східного партнерства», на якому планується підписання довгоочікуваної Угоди про асоціацію з ЄС.

Микола ТОЧИЦЬКИЙ, Постійний представник України при РЄ Кожен з нас, дипломатів, наближає цей момент, працюючи над виконанням тих завдань, які поставило перед нами керівництво держави та МЗС України. Без перебільшення скажу, що роль у цьому процесі Постійного представництва України при Раді Європи є вагомою. Оскільки з одинадцяти вимог, визначених Радою міністрів закордонних справ Євросоюзу в грудні 2012 року як ключові у створенні необхідних передумов для підписання угоди, сім мають прямий стосунок до діяльності Ради Європи. Йдеться про виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини, про запровадження ефективної роботи з реалізації нового Кримінального процесуального кодексу, який розроблено за активної участі експертів РЄ та ухвалено торік.

Проте у так званому «списку Фюле», крім уже згаданого, є також і вимога провести всебічний перегляд та подати розроблені у тісній співпраці з експертами Венеціанської комісії пропозиції щодо законопроекту про функціонування прокуратури, Кримінальний кодекс і роль Вищої ради юстиції, а також закон про судову систему та захист суддів. А ще вказується на необхідність продовження комплексної Конституційної реформи за участю знову ж таки експертів Ради Європи, які беруть активну участь у роботі Конституційної асамблеї.

І за цими напрямками нам вдається демонструвати істотний прогрес. На початку жовтня відбулося пленарне засідання 96-ї сесії Венеціанської комісії, під час якого схвалено два висновки цього органу щодо законопроектів України «Про прокуратуру» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства з питань проведення виборів». У своєму висновку щодо проекту закону України «Про прокуратуру» Венеціанська комісія вказала, що він відповідає європейським стандартам та становить хорошу основу для завершення реформування прокуратури в нашій державі. Комісія також підкреслила, що його положення окреслюють основоположні принципи діяльності прокуратури з урахуванням європейських стандартів, які відповідатимуть потребам сучасної системи кримінальної юстиції в Україні. Венеціанська комісія привітала той факт, що проект закону містить дуже значні зрушення в напрямку виконання вимог стандартів Ради Європи у цій сфері. Тому сьогодні маємо всі підстави вважати, що схвалений висновок Венеціанської комісії на Закон «Про прокуратуру» стане сильним політичним аргументом української сторони в діалозі з європейськими партнерами щодо готовності нашої держави продовжити виконання взятих на себе зобов’язань у світлі європейської інтеграції.

Але повірте, що такі висновки й оцінки самі собою не з’являються. Їм передує важка і копітка робота, яка стає помітною лише на фінальній стадії. Тільки за останні кілька місяців у Києві та Страсбурзі було проведено низку робочих консультацій на рівні керівництва Адміністрації Президента, Генпрокуратури, Міністерства юстиції України та експертів Ради Європи щодо реформування виборчого законодавства, ухвалення Закону України «Про прокуратуру», а також щодо посилення гарантій незалежності суддів. Саме ці заходи заклали необхідний фундамент для ухвалення Венеціанською комісією згаданих висновків.

Уподобання більшості пересічних українців також зближували нас з Європою. Фото УНІАН

А якщо згадати, що ухвалення законопроекту про прокуратуру є останнім формальним зобов’язанням серед тих, які наша держава взяла на себе, вступивши до Ради Європи, то стане зрозуміло: співпраця України з цією міжнародною європейською організацією дає змогу нам швидше рухатися в напрямку ЄС.

Не риторика, а свідомо обраний шлях

Ірина СКЛЯР
для «Урядового кур’єра»,
Брюссель

Одразу варто зазначити, що Угода про асоціацію, включаючи створення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі з ЄС — це, звичайно, результат роботи всієї країни. Два президенти, три уряди України, два скликання Верховної Ради, міністерства та відомства, бізнес-спільнота, громадянське суспільство — всі працювали над тим, щоб цьогорічний саміт «Східного партнерства» став результативним для України. Мабуть, так і має бути, адже угода спрямована на модернізацією всієї країни, кожного сектору економіки та суспільного життя на основі кращого європейського досвіду. Тобто вона стосується кожного, хто живе і працює в Україні.

Тож важко провести межу між зусиллями українських дипломатів у Брюсселі та тими кроками, які робили в Києві та в державах—членах ЄС. Адже без політичної волі в Україні та без виконання «домашнього завдання», ми сьогодні навряд чи стояли б на порозі підписання унікальної не тільки для України, а й для самого Євросоюзу угоди.

Вітчизняні дипломати в Брюсселі ставили собі амбітну мету — зробити так, щоб Україну почали сприймати в ЄС серйозно, щоб нам повірили: євроінтеграція — це не риторика, а свідомо обраний країною шлях розвитку. На жаль, через різні обставини протягом багатьох років євроінтеграція залишалася більше гаслом, ніж орієнтованою на досягнення результату діяльністю. Тому дипломатична установа мала забезпечити, щоб між Києвом та Брюсселем відновився постійний, регулярний та прагматичний діалог на всіх рівнях.

Нині до Брюсселя з України приїздить щорічно понад 200 делегацій. Ідеться про візити високого і найвищого рівнів, візити фахівців міністерств та відомств, переговорних команд, депутатів більшості та опозиції, громадських та релігійних діячів, експертів, журналістів. Не менше, мабуть, візитів і представників європейських структур до України, особливо протягом останнього року. Безперечно, такий інтенсивний діалог сприяє зміцненню взаємної довіри, що є виключно важливим фактором нинішнього етапу розвитку відносин.

Окрім цього, щодня триває кропітка робота дипломатів з європейськими інституціями в Брюсселі, Люксембурзі та Страсбурзі. Адже ЄС — це не тільки Європейська Комісія. Це також Рада ЄС — 28 країн-членів, які мають ухвалити консенсусне рішення щодо підписання угоди з Україною. Це — Європейський парламент з його 766 парламентаріями, Європейська служба зовнішньої діяльності, Європейський інвестиційний банк та інші інституції. Це також європейські політологічні центри, бізнес-асоціації, лобісти, представники регіональних влад, один із найбільших у світі журналістський корпус тощо. Нагадаємо при цьому, що у Представництві працює лише 22 дипломати, включно з послом.

Чи вдалося Представництву України при ЄС досягти поставленої мети — говорити, мабуть, зарано. Це стане зрозумілим після 29 листопада. Водночас, окремі результати вже є. Україна стала членом Енергетичного співтовариства і вже імплементує положення майбутньої Угоди про асоціацію у сфері енергетики. Днями Верховна Рада прийняла закон про принципи функціонування ринку електроенергії в Україні, яким вводяться європейські правила конкуренції у цій галузі. Ми підійшли до переходу на другу фазу безвізового діалогу. Завершено переговори про Спільний авіаційний простір між Україною та ЄС, створення якого є одним із ключових елементів реалізації майбутньої Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у сфері транспорту. У 2013 році відкрито доступ до європейського сільськогосподарського ринку для української продукції птахівництва. З 1 листопада набирає чинності Угода з ЄС про співпрацю у сфері супутникової навігаційної системи Galileo.

Крім подібних практичних кроків, одним із завдань Представництва був і залишається аналіз розвитку двосторонніх відносин між Україною та ЄС на майбутнє. Дипломати всерйоз думають і працюють з європейськими партнерами над тим, як можуть ці відносини виглядати у середньо- та довгостроковій перспективі, адже підписання Угоди про асоціацію — це, як відомо, не кінець, а лише початок шляху. Завершується підготовка Національної програми імплементації Угоди про асоціацію.

До речі, попри загальновідомий факт, що переговори щодо Угоди про асоціацію з ЄС почалися у 2007 році, робота над нею насправді розпочалася в Представництві України при ЄС в Брюсселі на два роки раніше — у 2005-му. Саме тоді, коли ЄС ще не отямився від найбільшої хвилі розширення, а Україна — від подій кінця 2004 року; розпочиналися перші роздуми і консультації щодо того, який тип відносин між Україною та ЄС має прийти на заміну існуючому партнерству та співробітництву. 

Нині вся країна очікує на Вільнюський саміт. А українські дипломати запевняють: так само, як і впродовж останніх восьми років, вони до останнього дня і навіть у день саміту докладатимуть максимальних зусиль для того, аби політична асоціація і економічна інтеграція України з Євросоюзом стала реальністю у 2013 році.