ЗАКОНОТВОРЧІСТЬ

Чому батьки бояться запровадження ювенальної юстиції в Україні?

На думку експертів, ювенальне законодавство має стосуватись насамперед неповнолітніх правопорушників, а також дітей, чиї права тією чи іншою мірою не дотримуються. Якщо потреба в першому очевидна, то друга частина викликає дискусії, а також побоювання, що це може стати засобом тиску на батьків та спричинити появу чергової корупційної схеми. Адже ніхто не буде застрахований від того, що дитину з сім’ї зможуть забрати під будь-яким приводом.

Доцільність покарання

Нещодавно на одній із конференцій у Франції місцеві фахівці розповіли, що у них є лише один заклад на зразок української колонії для неповнолітніх. І хоч розрахований він на 50 місць, проте не завжди заповнений. У нас подібних колоній 10, де перебуває від 300 до 400 дітей. Тож статистика демонструє необхідність впровадження ювенальної юстиції. 

Насправді суть ювенальної юстиції — важлива галузь регулювання відносин закону та неповнолітніх. Вона стосується всіх сфер життя дитини, яка перебуває в конфлікті із законом, і не тільки. Ідеться і про підлітків, які скоюють правопорушення, а також про ситуації, коли батьки неповнолітнього розлучаються чи їх позбавляють батьківських прав.

Навіть скоївши злочин, вони залишаються дітьми. Фото з сайту news.rambler.ru

Приміром, Кримінальний кодекс для неповнолітніх фактично повторює ті ж статті, що і для дорослих, лише прописаний менший термін ув’язнення і, відповідно, вік, з якого настає відповідальність. Але цей підхід, на думку фахівців, неправильний, тому що це — ще діти, в яких не сформована особистість. Тому принцип — що більший злочин, то суворіше покарання, не підходить для неповнолітніх. Суттєва відмінність ювенальної юстиції від юстиції для дорослих в принципі «доцільності». Тобто покарання застосовують саме таке, яке буде доцільним для цього підлітка. Це дуже важливо, тому що одні й ті самі правопорушення скоюють підлітки, які мають зовсім різні типи дезадаптації. Якби була ювенальна юстиція, тоді можна було б говорити про якісь соціальні заклади й програми. Це й інститут судових вихователів, який дозволить обгрунтоване соціальне втручання в неблагополучну сім’ю і дасть можливість з нею працювати фахівцям, приміром, тим самим психологам.

Сумнівний захист

— Дискутуючи про ювенальну юстицію, ми вступаємо в зону парадоксів, — впевнена експерт Інституту Горшеніна Марина Ткаченко.

Так відбувається через те, що з частиною, яка «займається» неповнолітніми правопорушниками,  все зрозуміло, а от до другої частини ювенальної юстиції — щодо прав захисту дітей — виникає чимало запитань. Права неповнолітніх прописані в Конвенції прав дитини, прийнятій ще в 1989 році. Там постатейно прописано, що «держави-учасники зобов’язуються», «держави-учасники погоджуються». Таким чином, в основному держави-учасники, які підписались під цією конвенцією, зобов’язуються забезпечити прописані в ній права дитини.

— А якщо держава забезпечує не повною мірою права дитини на охорону здоров’я, освіту, розвиток? Тоді виникає парадокс: держава має карати себе за недотримання прав дітей? — запитує Марина Ткаченко. — Коли є треті особи, які порушують права дитини, наприклад, якщо неповнолітній страждає від насилля, експлуатації, рабства, в цьому випадку логіка зрозуміла: тут держава захищає права дитини. Але у всіх тих статтях конвенції, де держава щось зобов’язується, питається: де те середовище, яке філософи-антропологи називають «світ дитинства»?

На жаль, сьогодні суспільство в Україні налаштоване так, що дитинство не розглядається як особливо цінний період у житті людини. А самих неповнолітніх розглядають як людей, яких потрібно швидко виростити й інтегрувати в життя. Тому, за окремими винятками, у нас немає дитячих культурних продуктів — кіно, якісної літератури, культурного відпочинку поза школою.

— Це середовище повністю дискредитоване, оскільки не представляє комерційного інтересу для приватних інвесторів, а також не є зоною інтересу держави, — продовжує Марина Ткаченко. — Якщо держава в цьому сенсі ігнорує інтереси «світу дитинства», то на якій підставі ми взагалі ставимо питання про ювенальну юстицію в тій частині, де вона захищає права дітей?

Суд розбереться

Загалом упровадження ювенальної юстиції активно обговорюється батьками в соціальних мережах. Гострота цієї дискусії в тому, що є певні побоювання батьків, що в умовах Росії та України це стане «додатковою можливістю» для певних служб втручатись в сімейні справи.

— Взагалі існує така конспірологічна теорія, що ювенальна юстиція впроваджується для того, щоб контролювати життя на рівні сім’ї, суспільства і використовувати це з якоюсь темною і таємною метою, — впевнена Марина Ткаченко. — Це проникнення небезпечне для родини, і тут не лише неблагонадійна, а й будь-яка звичайна сім’я не застрахована від того, що до неї прийде представник держави, зробить певні «висновки», що тут відбувається щось не так. У результаті у батьків заберуть дитину.

Погоджується з колегою і голова Комітету сприяння захисту прав дитини Наталія Максимова. На її думку, така небезпека є, починаючи з корупційних схем і закінчуючи тим, що будуть відбирати квартири у батьків, які ображали дітей.

Так, в Росії, де прийняте ювенальне законодавство, в його реалізації є певні «перекоси». Наприклад, якщо дитина скаржиться на своїх батьків, що вони щось їй не дозволяють або не дають кишенькових грошей, це вже може бути підставою для судового розгляду.

— Звичайно, подібна ситуація можлива, але для того й існує суд, щоб розібратись, що насправді відбувається в сім’ї, — впевнена Наталія Максимова. — Адже в нормі дитина ніколи не буде скаржитися на своїх батьків. Я багато спілкувалася з дітьми, які потрапляють у притулок через  те, що втекли з дому. Але вони все одно мріють жити зі своїми батьками, аби тільки вони їх не били і не змушували жебракувати. Дитина любить своїх батьків, тому боятися, що вона подасть до суду на власних тата і маму, — нонсенс. Подібним чином міркують люди, які не розуміються на дитячій психології.

До речі, аналіз даних дослідження залежно від типу населеного пункту показав дещо несподіваний результат: діти, які живуть у селі, рідше стикаються з проявами насилля або образливого ставлення до себе, аніж жителі міст. Це стосується і сімейного, і шкільного оточення.