«Хустино, хустино, чи біла, чи синя — мені ти миліша усяких обнов» — цими віршами поета-пісняра Вадима Крищенка в Музеї народного декоративного мистецтва Шевченківського національного заповідника, що в Каневі, відкрилася виставка «Мамина хустка — оберіг родини». Виставку влаштувала колекціонерка з Києва Людмила Грабовенко.
Людмила Іванівна — журналістка, очолює Всеукраїнську громадську організацію «Жінки за справедливість». На виставку до музею вона привезла близько двохсот хусток. Всього ж у колекції їх понад триста.
Своє захоплення авторка колекції пояснює просто:
— Мамина хустка мене зігріває й допомагає упродовж життя. Маю надію створити «Музей хустки», який би став центром родинних зустрічей, місцем для виховання у молоді родинних цінностей.
Колекцію Людмила Іванівна поповнювала не сама — багато хусток їй передали люди з інших регіонів. Так, зокрема, сталося з найдавнішим експонатом колекції — хусткою 1936 року. Її передала Світлана Винограденко, хустка походить з Харківщини, належала родині Романових. Людмила Іванівна з великою любов’ю та ніжністю розповідає про свої експонати.
Тарас Шевченко у поемі «Хустина» писав: «Ой хустино, хустиночко! Мережана, шита». Тарас Григорович описав козацький звичай: якщо козака хоронили з почестями, то тіло його клали в домовину, накриваючи червоною китайкою, а сідло коня накривали хустиною: «Ведуть коня вороного, розбиті копита…А на ньому сіделечко хустиною вкрите».
Хустка на спеченій хлібині, на дитячій колисці… Хустка — це і вузлик з вечерею для хрещених батьків, й подарунок нареченому, як у пісні співається: «Два рушники — старостам, третій — молодому, і ще йому подарую хусточку шовкову…»
Коли говоримо про хустку, неодмінно згадуємо матерів, бабусь. Згадуємо, які і як носили вони хустки: біленькі у свята, картаті — вдома, квітчасті — до церкви чи на весілля. Студентки Канівського училища культури Аліна Скороход та Фаїна Бондаренко заспівали для учасників та гостей виставки «Пісню про матір». Поетеса, заслужений працівник культури України Зоя Ружин читала присутнім свої вірші. На відкриття колекції хусток вона привезла роботи відомого художника Олександра Охапкіна. Особливе враження викликав у присутніх портрет Тараса Шевченка, обрамлений у рушник з Черкащини, якому вже 200 років.
— Нічого подібного до сьогодні у стінах нашого музею не було, — сказав голова Канівської районної ради Михайло Бала. — Добру справу ви робите. Світ від цього стає світлішим і добрішим.
Не стримувала сліз від хвилювання Віра Носенко, місцева поетеса. Віра Володимирівна з особливим трепетом передала до колекції Людмили Грабовенко хустку своєї мами Василини, якій на Водохреще виповнилося 89 років.
Найповажніша на виставці хустка, якій виповнилося триста років. Вона пережила дванадцять поколінь! Кажуть, якщо до неї доторкнутися, то найзаповітніше бажання обов’язково здійсниться. Отож і вишикувалася черга. Головне — повірити.
Ми в Google+