«Свобода, мир, повага до суверенітету і територіальної цілісності — Україна не вимагає більшого»

Шановний пане голово,

шановні колеги,

пані та панове!

Від імені України я щиро вітаю вельмишановного пана Могенса Люккетофта з обранням на посаду Голови 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. Я бажаю вам, пане голово, успіхів у вашій діяльності в цей важливий історичний момент.

Наше майбутнє значною мірою залежатиме від результатів нинішньої сесії і наших колективних рішень:  або ми оберемо шлях миру, безпеки і прав людини, або поринемо в метушню нових гібридних воєн, хаосу і страждань.

Пане голово!

У момент ювілею організації я пишаюся тим, що говорю від імені одного із членів-засновників ООН. Держави, яка у 1945 році брала активну участь у конференції в Сан-Франциско, робила внесок у заснування ООН і закладала основи для її діяльності. Держави, яка додала багато чого у Сан-Франциско і сформувала серце Статуту ООН — цілі та принципи організації.

На жаль, я також виступаю від імені держави-члена ООН, яка нині потерпає від жорстокого приниження основних цілей і принципів Статуту ООН.

У заяві про приєднання України до Організації Об’єднаних Націй як одного із членів-засновників, проголошеній на конференції в Сан-Франциско, йшлося: «Україна неодноразово була об’єктом кривавих навал загарбників, що протягом століть прагнули захопити її територію...»

Минуло багато часу з цієї історичної події, але сьогодні я повинен нагадати, що моя країна стала об’єктом зовнішньої агресії.

Цього разу агресором є Росія —  сусідня країна, колишній стратегічний партнер, який юридично зобов’язувався поважати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність кордонів України. Ця країна була гарантом безпеки України згідно з Будапештським меморандумом, у результаті якого нашій країні надали гарантії безпеки в обмін на добровільну відмову від третього ядерного арсеналу в світі.

Понад те, ця держава є постійним членом Ради Безпеки ООН, якому доручено підтримувати міжнародний мир і безпеку відповідно до Статуту ООН.

У лютому 2014 року Росія здійснила відкриту і нічим не спровоковану агресію проти нашої держави, окупувавши й анексувавши Крим. Відкрито та грубо порушивши міжнародне право, Статут ООН та шокувавши всю світову спільноту.

Я глибоко вдячний делегаціям більшості держав-членів нашої організації, які минулого року підтримали резолюцію Генеральної Асамблеї ООН під назвою «Територіальна цілісність України», що засудила російську незаконну анексію Криму.

Шкода, що після цього чіткого вироку міжнародного співтовариства Росія не лише не повернулася в рамки цивілізованого міжнародно-правового поля, а й почала нову бездумну військову авантюру — цього разу на Донбасі.

Попри те, що Росія досі відмовляється офіційно визнати своє пряме військове вторгнення, сьогодні немає сумнівів у тому, що це агресивна війна проти моєї країни.

Для того, щоб ввести в оману міжнародну спільноту, російська влада наказує знімати шеврони своїм військовослужбовцям і розпізнавальні знаки військової техніки, зрікається своїх солдат, захоплених на полі бою, цинічно використовує мобільні крематорії, щоб усунути сліди своїх злочинів на українській землі.

Я хотів би підкреслити: це не громадянська війна і не внутрішній конфлікт.

Українські території, окуповані Росією у Криму та на Донбасі, становлять близько 44 тисяч квадратних кілометрів. Мільйони українців опинилися під окупацією.

Мета цієї війни — змусити український народ відмовитися від свого суверенного вибору на побудову вільної, демократичної та процвітаючої європейської держави. Все це відбувається на тлі зрадницької риторики про братні народи, спільну історію, пов’язані мови та «приречене» спільне майбутнє.

Насправді ми маємо справу з бажанням повернутися до імперських часів зі сферами впливу, відчайдушною спробою самоствердитися за рахунок інших.

Російська агресія проти моєї країни триває вже більше 20 місяців через фінансування терористів і найманців, постачання зброї та технічного обладнання незаконним збройним формуванням на Донбасі.

За останні кілька днів ми чули примирливі заяви з російського боку, в яких зокрема був заклик до створення антитерористичної коаліції та попередження про небезпеку загравання з терористами.

Гарна історія, але їй важко повірити!

Як можна закликати до формування антитерористичної коаліції, якщо ви заохочуєте тероризм прямо перед своїми дверима?

Як ви можете говорити про мир і законність, якщо ваша політика — війна за допомогою маріонеткових урядів?

Як ви можете говорити про свободу для народів, якщо ви караєте свого сусіда за його вибір?

Як ви можете вимагати поваги для всіх, якщо ви не поважаєте нікого?

Євангеліє від Іоанна вчить нас: «Спочатку було слово».

Але яке Євангеліє ви надаєте миру, якщо всі ваші слова брехливі?

Повертаючись до ситуації на Донбасі, маю сказати, що ми тут вимушені боротися з до зубів озброєними військовими частинами збройних сил Російської Федерації.

Важке озброєння і військова техніка зосереджені на окупованих територіях Донбасу в таких кількостях, про які армії більшості держав-членів ООН можуть лише мріяти. Зокрема це новітні зразки військової техніки російського виробництва, які навряд чи, відповідно до відомого припущення президента РФ, можуть бути придбані в будь-якому військовому магазині.

Якщо, звісно, такий оптовий магазин з безкоштовною доставкою не з Російської Федерації.

Протягом цього періоду більш ніж 8 тисяч українців, з яких близько 6 тисяч мирних жителів, загинули від рук терористів і окупантів на Донбасі.

Понад 1,5 мільйона жителів Донбасу були змушені покинути свої будинки та переїхати в інші безпечні регіони України.

Я хотів би скористатися цією можливістю, щоб висловити свою подяку міжнародній спільноті за значні зусилля в наданні необхідної допомоги нужденним. Водночас я закликаю Організацію Об’єднаних Націй та всіх інших міжнародних гравців приділяти особливу увагу цьому дуже важливому питанню.

Я хотів би звернути вашу увагу, що це не вперше, коли постійний член Ради Безпеки ООН підриває мир і безпеку на регіональному та міжнародному рівнях.

За 24 роки, що минули з часу сумнівної процедури передачі постійного членства в Раді Безпеки колишнього Радянського Союзу Російській Федерації, це не єдина гібридна війна, яку розв’язала Росія.

Насправді для того, щоб зберегти свій вплив у сусідніх країнах, Росія протягом багатьох десятиліть свідомо створювала навколо себе пояс нестабільності. Це Нагорний Карабах, Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія, Крим, Донбас. Це затяжні конфлікти, які підтримуються або безпосередньо пов’язані з Росією.

Кремль йде далі, і в ці дні російські «зелені чоловіки» ступають на сирійські землі. Що або хто наступний?

Пане голово, у кожній демократичній країні, якщо хтось вкрав ваше майно, незалежний суд повинен відновити справедливість для того, щоб захистити права і покарати порушника.

Тим не менш, ми мусимо визнати, що в ХХІ столітті нашій організації бракує ефективних інструментів, щоб притягнути країну-агресора, яка вкрала територію іншої суверенної держави, до відповідальності.

Це правда, що 70 років тому творці Статуту ООН передбачали механізм санкцій Ради Безпеки ООН як один зі стримуючих інструментів, що застосовують у відповідь на дії порушників миру й акти агресії.

Проте вони не могли навіть уявити собі, що цей інструмент буде необхідно використовувати проти держави-агресора, яка є постійним членом Ради Безпеки ООН.

З початку агресії Росія двічі використовувала право вето під час розгляду українського питання Радою Безпеки ООН. Спочатку Росія заблокувала проект резолюції, яка засуджує фейковий референдум щодо анексії Криму в березні 2014 року. Вдруге Росія наклала ганебне вето на проект резолюції про створення Міжнародного трибуналу для розслідування і притягнення до відповідальності всіх винних у збитті малайзійського літака MH17.

Наклавши це ганебне вето на проект резолюції, Росія чітко продемонструвала всьому світові свою зневагу до встановлення істини.

Не лише істини про винних у цьому теракті і зброю, з якої збили цей літак. Найважливішою є істина про тих, хто організував цей злочин і з якої країни згадана зброя була привезена.

Я вважаю, що кожен у цьому залі добре розуміє реальні мотиви вето Росії щодо трибуналу по MH17.

Понад те, створення міжнародної миротворчої операції, яка могла б привести до стабілізації ситуації в Україні і зупинити кровопролиття, також блокується через потенційну загрозу вето Росії.

Зловживання правом вето, його використання як «ліцензії на вбивство» є неприйнятним. Колективний голос нашої організації повинен бути чітким.

Україна виступає за поступове обмеження права вето з подальшим його скасуванням.

Сила вето не має стати актом благодаті і помилуванням за злочин, що може бути використаний у будь-який час і «витягнутий з рукава» для того, щоб уникнути справедливого покарання.

У цьому контексті я вітаю ініціативу мого французького колеги Президента Олланда, яку підтримав Президент Мексики Пенья Ньєто, щодо Політичної декларації утримання від права вето постійних членів РБ у випадках масових вбивств.

Основна увага має бути приділена модернізації Ради Безпеки ООН, у тому числі розширенню складу та вдосконаленню методів її роботи.

Склад членства в РБ ООН має відображати реалії ХХІ століття, представляючи більше країн Африки, Азії та Латинської Америки.

Додаткове місце непостійного члена в Раді має бути надано Групі східноєвропейських країн — їх кількість збільшилась удвічі протягом останніх двох десятиліть.

Україна також вважає поліпшення миротворчої архітектури організації важливим елементом реформи ООН. Я пишаюся тим, що Україна має міжнародну репутацію активного й відданого співучасника миротворчих операцій ООН. Попри зовнішні виклики, ми залишаємося надійним партнером організації в цій благородній справі.

Внесок України у підтримання міжнародного миру та безпеки дає нам моральні підстави розраховувати на таку саму підтримку й допомогу організації в життєво важливий момент для нас.

Спеціальна миротворча операція під егідою ООН може стати дуже корисним інструментом для сприяння виконанню мінських угод. Україна прагне дотримуватися букви й духу мінських угод. Ми вимагаємо такого самого  підходу від інших підписантів, які останнім часом вдалися до мови шантажу.

В іншому випадку немає ніякої альтернативи санкціям і навіть їх посиленню.

Як і немає альтернативи мирному врегулюванню криз.

Повний доступ спостерігачів ОБСЄ до всіх окупованих територій, виведення іноземних військ, військової техніки, а також найманців із території України, відновлення повного контролю України над державним кордоном із Росією мають бути забезпечені.

Свобода, мир, повага до суверенітету і територіальної цілісності — Україна не вимагає більшого.

Проте Україна не задовольниться меншим.Пане голово, на жаль, не з власної волі Україна сьогодні є однією із зон боротьби з терористичною загрозою. Ми рішуче засуджуємо тероризм у всіх його формах і проявах.

Діяльність ІДІЛ, Аль-Каїди, Боко Харам, Аш-Шабаб тощо є глобальною проблемою. Єдиний можливий спосіб її розв’язання — об’єднатись у спільній і нескомпрометованій боротьбі з цим злом.

Міжнародний тероризм виявився гнучкішим за політичну волю держав і сьогодні набув нових гібридних форм. Державні та недержавні суб’єкти стали нерозривно пов’язані. Боротьба за свої права підміняється безжальним терором.

Ми переконані, що необхідність всеосяжного міжнародного документа, здатного протидіяти цьому жахливому явищу, є не лише актуальною, а й давно назрілою.

З цієї причини завершення підготовчої роботи щодо проекту Конвенції ООН про запобігання тероризму та боротьби з ним має стати одним із пріоритетів 70-ї сесії.

Особливу роль у боротьбі з міжнародним тероризмом слід надати найавторитетнішим юридичним інституціям — Міжнародному суду та Міжнародному кримінальному суду.

Універсальна юрисдикція цих інституцій є ключовим елементом подолання безкарності фактичних порушників, а також їхніх покровителів — режимів, чия національна політика стала масовим виробництвом терору.

Я вірю, що одним із найважливіших аспектів боротьби з тероризмом є збереження і поширення пам’яті про жертв.

У цьому контексті я пропоную, щоб 70-та сесія Генеральної Асамблеї розглянула питання про запровадження Міжнародного дня пам’яті жертв терористичних актів.

Пане голово, почуття приниження, ігнорування волі народу й порушення основних прав змусило українців вийти на вулиці у 2013 році і почати Революцію гідності.

Україна заплатила і платить надзвичайно високу ціну за свою свободу і право жити у вільній країні — ціну людського життя.

Саме тому інтереси кожної окремої людини і захист прав людей заклали фундамент для моєї програми великомасштабних реформ, запущеної рік тому.

Вперше за 24 роки незалежності Україна прийняла Національну стратегію з прав людини. Вона врахувала найкращі міжнародні практики з прав людини, в тому числі Стратегічні рамки ЄС з прав людини та демократії.

Російська агресія загострила проблему забезпечення прав людини у Криму й деяких районах Донецької та Луганської областей.

Провідні міжнародні правозахисні організації попереджають світ про радикальне погіршення ситуації з правами людини, що безпосередньо стосується українців і кримських татар в окупованому Криму.

Я маю на увазі практику, яку використовує окупаційна влада Криму, щоб силою змусити людей прийняти громадянство Російської Федерації, систематичні переслідування, арешти, викрадення і вбивства проукраїнських жителів півострова, а також майже повну ліквідацію незалежних ЗМІ.

Україна підтверджує свою прихильність Декларації ООН про права корінних народів.

Всіма законними засобами ми й надалі захищатимемо права кримських татар — корінного народу України, і українців, які страждають від репресивної політики окупаційної влади на Кримському півострові.

Я вважаю, що проблема кричущих порушень прав людини у Криму заслуговує на окремий розгляд у рамках Генеральної Асамблеї ООН.

Я сподіваюся, що рішення розглянути це питання приймуть в ході поточної сесії. Я також відчуваю себе зобов’язаним згадати імена Надії Савченко, Олега Сенцова, Олександра Кольченка і багатьох інших українців, політичних в’язнів російського режиму, незаконно затриманих і засуджених. Наприклад, Олега Сенцова, шанованого режисера, засудили до 20 років позбавлення волі лише за те, що він був патріотом України.

Я закликаю ООН та її держав-членів почати всесвітню кампанію чинення тиску на російську владу для того, щоб негайно звільнити всіх українських громадян, яких вони тримають у заручниках.

Ми зможемо досягти нашої мети, якщо наші дії будуть глобальними.

Україна найбільше потребує солідарності та допомоги, яка насправді — потужний інструмент проти несправедливості.

Я впевнений, що ми переможемо, бо істина на нашому боці.

Але ми зробимо це набагато швидше, якщо відчуватимемо підтримку і солідарність всієї міжнародної спільноти.

Гібридна війна Росії проти України показала, що міжнародне співтовариство стикається зі ще однією проблемою, яка вимагає консолідації наших зусиль.

Повномасштабна інформаційна війна і пропагандистська кампанія стали особливо руйнівною формою невійськової агресії.

Фейкові новини, відверта брехня, що поширюється для виправдання агресії, пропаганда нетерпимості та насильства — це явища такого самого діапазону, що підривають принципи свободи вираження думок і отруюють людську душу і розум.

Саме тому завдання зміцнення ролі інформації у підтриманні миру та безпеки важливе як ніколи.

Я звертаюся до Генеральної Асамблеї з проханням рішуче засудити ці ганебні явища та обговорити способи протидії їм.

Пане голово, незважаючи на вищевказані зовнішні виклики, Україна повністю віддана реалізації цілей сталого розвитку. Ми готові розділити спільну відповідальність за вирішення конкретних нагальних проблем і пріоритетів найуразливіших груп країн, таких як малі острівні держави.

Україна як член Групи «Друзі клімату» сподівається досягти консенсусу щодо всесвітньої угоди стосовно зміни клімату якнайскоріше.

Ми сподіваємося, що держави-члени ООН досягнуть результату в грудні цього року в Парижі. Ми маємо розуміти, що ціна питання — безпека майбутніх поколінь і сталого розвитку людства.

Шлях до реалізації цілей сталого розвитку не буде успішним без подолання та запобігання наслідків екологічних і техногенних катастроф.

У результаті російської агресії Україна стикається зі ще однією проблемою — захистом довкілля на Донбасі.

Безвідповідальне і злочинне затоплення шахт терористами призвело до отруєння питної води, грунту, флори й фауни регіону; атмосфера забруднюється через вибухи і обстріли чутливої виробничої інфраструктури. Насправді ми можемо говорити про ризик екологічної катастрофи. Я переконаний, що питання охорони навколишнього середовища в умовах конфлікту потребує особливої уваги Асамблеї ООН з навколишнього середовища.

Говорячи про технологічні катастрофи, я не можу не згадати одну з найжахливіших із них. Наступного року ми відзначатимемо сумну річницю — 30 років від дня трагедії на Чорнобильській АЕС.

Хотів би попросити вас, пане голово, провести спеціальне засідання Генеральної Асамблеї, присвячене тридцятій річниці Чорнобильської катастрофи у квітні 2016 року.

Пане голово, у зверненні моєї країни з приводу вступу до ООН, на яке я сьогодні посилався кілька разів, було зазначено: «Завдяки своїм величезним людським та матеріальним ресурсам Україна зможе зробити значний внесок у підтримання миру та глобальної безпеки».

Так само, як і сімдесят років тому, я підтверджую непохитне зобов’язання України й надалі докладати максимум зусиль, щоб позбавити прийдешні покоління лиха війни, закріплене у Статуті ООН.

Досягнення цієї благородної мети буде наріжним каменем непостійного членства України в Раді Безпеки ООН на період 2016—2017 років. Україна й надалі буде надійним і послідовним партнером, що керується не власним, а глобальним порядком денним, наполегливо дотримується духу і букви статуту.

Я твердо переконаний, що організація з гідністю пройде вкрай складні випробування і посилить свою роль гаранта світового порядку, миру і процвітання.

Нехай Господь допоможе нам.

Дякую за увагу.

Слава Україні!