ТОЧКА ЗОРУ

Маніпуляція громадською думкою відбувається через порушення журналістської етики

Як відомо, Прем'єр-міністр Микола Азаров доручив Секретаріату Кабінету Міністрів розробити проект рішення уряду про запровадження нового критерію оцінки ефективності роботи органів влади - предметного реагування на критичні публікації в ЗМІ. "Ми не повинні дозволяти керівникам ховатися від громадянського суспільства, - підкреслив глава Кабміну. - І в той же час я не дозволю бути такими собі "хлопчиками для биття" і мовчки зносити неправдиві звинувачення та перекручування фактів, дискредитацію політики уряду".

На жаль, за інформаційними залпами про "згортання свободи слова", що дуже скидаються на організовану кампанію, останнім часом мало хто звертає увагу на ігнорування окремими виданнями елементарних норм цієї свободи, виписаних, до речі, самими журналістами. У руслі вказівки Прем'єр-міністра, що зобов'язав органи влади будь-якого рівня реагувати на виступи ЗМІ, здається, не зайвим було б освіжити в пам'яті не тільки основні канони журналістської професійної етики, але й вказати на найбільш характерні порушення цих норм в Україні.

В Основних принципах роботи співробітників Бі-Бі-Сі провідною є вимога неупередженості і точності. Так, приводом для звернення до керівництва одного з телеканалів журналіста, члена профільного Комітету ВР Олени Бондаренко послужило те, що телерепортери цього каналу під час зйомки відверто порушували цей принцип. Точніше в якості ілюстрації критики однієї політичної сили використовували представників іншої політичної сили, видаючи їх за "випадкових перехожих".

Відомо, що телефонний дзвінок депутата опозиція і низка ЗМІ розцінили як втручання влади в редакційну політику. Хоча інший випадок із самою Оленою Бондаренко демонструє ще одне розповсюджене в українських медіа порушення. Ось як описує його сам депутат: "Дівчина представилася журналістом одного з вітчизняних інформагентств... Яким же був мій подив, коли на сайті того самого інформагентства... знайшла не тільки масу фактичних помилок, але і відверте перебріхування... Деякі шматки бесіди були грубо секвестровані, що цілком змінювало зміст сказаного".

Потім кореспондент агентства, вклавши у вуста в першу чергу колеги (!) слова, котрі вона не говорила, використав їх при зборі коментарів від чотирьох відомих в Україні експертів, котрі, природно, були завідомо однозначними, спрямованими виключно проти ошельмованого в такий спосіб політика. Тим самим порушивши уже цілий ряд принципів Бі-Бі-Сі, де підкреслюється, що людина, у якої беруть інтерв'ю, має право знати наступне: про що піде мова в журналістському матеріалі; якого роду інформацію від нього чекають; чи буде інтерв'ю йти в прямому ефірі чи в записі; чи буде інтерв'ю відредаговано.

Особливе місце в професійних вимогах Бі-Бі-Сі приділяється неупередженості і точності. Шкода, що ними не керуються співпрацівники одного з підкреслено опозиційних вітчизняних інтернет-видань, котре, претендуючи на роль арбітра щодо професійних правил у вітчизняному інформ- просторі, не квапиться, втім, реєструватись в якості офіційного ЗМІ. Треба розуміти, прекрасно усвідомлюючи, що в подібному випадку доведеться нести за неправду не тільки моральну, але й юридичну відповідальність.

Як приклад - один інформаційний привід і те, як його використовують різні інтерпретатори інформації від ЗМІ. Відомо: нинішня влада, спираючись в тому числі й на результати роботи міжнародних аудиторів, вважає, що Кабмін Юлії Тимошенко допустив фінансові зловживання; прихильники БЮТ запевняють (в тому числі й Захід), що з ними зводять політичні рахунки. Коли ряд депутатів звернувся до президента Європарламенту Єжи Бузека з листом, у якому повідомлялось про фінансові порушення уряду Тимошенко, заголовок на стрічці новин одного з лідерів інформаційного ринку України був неупереджений і точний: "Депутати-регіонали просять Бузека розповісти в Європарламенті про зловживання Тимошенко та її уряду".

Вищезгадане інтернет-видання, давно помічене в непримиренній опозиційності до діючої влади й лояльності до Юлії Володимирівни, це ж повідомлення означило так: "Депутати запевнили президента Європарламенту, що репресій немає". Ще далі пішли їхні колеги з видання, котре фінансується з-за океану: "Регіонали попросили Бузека наябедничати на Тимошенко". Коментарі зайві.

Зате з точністю до навпаки інтерпретує принцип неупередженості це ж саме видання, що так боїться легалізації, коли мова заходить про чинного главу уряду. Наприклад, сказав у телеефірі віце-прем'єр Сергій Тігіпко про РОЗГЛЯД МОЖЛИВОСТІ впровадження індикативних цін, - це ЗМІ від-гукнулося так: "У Азарова подумують наступати на великий бізнес".

Або, скажімо, заявив в радіофері заступник міністра економіки, глава нашої делегації на переговорах про зону вільної торгівлі з ЄС Валерій Пятницький, що Угода про ЗВТ буде готовою не раніше, ніж через півроку, - цей же сайт повідомляє: "У Азарова не обіцяють швидкої вільної торгівлі". Маніпуляція - відверта.

"Я думаю, ніхто з журналістів не відмовився б пройти стажування, наприклад, на Бі-Бі-Сі, що славиться своїми високими стандартами... Якщо закордонні фонди можуть допомогти Україні досягти світових стандартів, у тому числі й у журналістиці, то що тут поганого?!", - заявила після фальшування інтерв'ю Олени Бондаренко ще один політик від журналістики Ірина Геращенко. Все правильно, але, здається, справа все-таки не в стандартах, а в підході до їх втілення на практиці.

У преамбулі Кодексу етики Асоціації журналістів Киргизстану, приміром, сказано: "Обов'язок журналіста полягає в тому, щоб служити правді". Для того, щоб служити цій шляхетній меті, не потрібно їхати ні в Казахстан, ні у Великобританію. Варто лише навчитися поважати свою країну й усвідомити персональну відповідальність за своє слово як професійний інструмент.

У цьому плані ніхто - ні світове співтовариство, ні вітчизняні журналісти - не будуть заперечувати, якщо громадянське суспільство (плеканням якого так опікується вся демократична преса й світова спільнота) в особі чи то окремого громадянина, чи то органу влади будь-якого рівня просто вкаже журналісту на конкретну хибу й нагадає про необхідність нести відповідальність за свою роботу.

Відповідно до Міжнародних принципів професійної етики в журналістиці під егідою ЮНЕСКО, громадяни мають право на достовірну інформацію (принцип N1). Прикладом, як можна наплювати на це право, став заголовок на одному із сайтів - "Азаров виступає за виведення з Криму українського військового флоту", котрий лише презентує інформацію про те, що Прем'єр-міністр підтримує участь Військово-морських сил України в операціях проти піратів в Аденській затоці.

Ось ще один зовсім свіжий приклад, котрий вступає в протиріччя відразу з двома принципами (NN4 і 7) Міжнародних канонів - професійною чесністю та повагою до суспільних інтересів.

Після світового неврожаю минулого року Україна, яка зібрала й зберегла достатньо зерна, була змушена реагувати на виклики ринку квотами на експорт цього сільгосппродукту. Незважаючи на те, що за експортом зернових наша країна вийшла на 3 - 6 місця (в залежності від культури) у світі, вона все рівно зазнає дошкульної критики з боку світових зернотрейдерів. І не тільки.

Скажімо, точку зору пана Жака Фора видання, що брало в нього інтерв'ю, інтерпретувало так: "Посол Франції: дії України на ринку зерна суперечать принципам євроінтеграції". А коментар дипломата з приводу "аграрного" законопроекту N 8053 узагальнило в такий спосіб: "Наміри українського уряду (виділено нами - Ред.) створити державний агент, у якого буде монопольне право на експорт соціально значущих сільгосппродуктів, йде врозріз з офіційними заявами Києва, а також з тими принципами, за якими працює Європейський Союз".

Хоча, по-перше, досить зайти на сайт Верховної Ради, щоб переконатися: проект закону (N 8053) про внесення змін у Закон України "Про державну підтримку сільського господарства України" (щодо особливостей здійснення експорту об'єктів державного цінового регулювання)" запропонував не уряд, а чотири різнофракційні народні депутати. По-друге, документ уже розглянуло Головне науково-експертне управління Верховної Ради, висновок якого: "за результатами розгляду в першому читанні законопроект доцільно відхилити".

Як бачимо, свобода слова як поняття теж може бути засобом у політичній боротьбі, а також об'єктом для маніпуляції суспільною свідомістю. Відслідковувати безумовне виконання принципу свободи слова легко - є закони, декларації, принципи професійної етики. Забезпечити ж дотримання всіма учасниками процесу взятих на себе правил - складніше.

Однак це все одно потрібно робити. Оскільки такий фактор буде сам по собі не просто ще одним критерієм оцінки ефективності роботи органів влади, а й яскравим індикатором успіху й ефективності реформ, що проводяться в країні.