Закарпаття фестивальне — окремий материк, який можна відкривати для себе роками, і все одно на ньому ще залишатимуться білі плями. З минулого століття дійшли до нас Дні добросусідства на українсько-словацькому кордоні, фестиваль «Дружба без кордонів» у Береговому. Але нині наша увага — до свят, які стали символом нового часу, сучасної України.
Літо — з бринзою
Якщо верховинець припас бринзу, то голодним він не залишиться. Споживають цей овечий продукт узимку, а заготовляють його влітку. Століттями він годував закарпатців.
Колишній очільник агентства з регіонального розвитку Рахівщини Василь Хома виступив з ініціативою підбивати підсумки вівчарського сезону всім миром. І ось уже впродовж 18 років існує фестиваль «Гуцульська бринза» — наймасовіший серед гастрономічних, він став найстарішим за нової доби.
Уперше цей фестиваль відбувся в сусідньому селі Кваси, після чого отримав постійну прописку в урочищі Буркут, що в райцентрі Рахів.
Посланці всіх громад району в традиційному вбранні та з атрибутикою власного населеного пункту з центру міста під мелодії троїстих музик, марші духових оркестрів підіймаються вгору. Там — підготовлені «кошари», в яких розмістилися виставки вишивок і ткацтва, різьблення і дерев’яної пластики, а також відбувається показ і дегустація страв, які представляє той чи інший населений пункт. Музики награють мелодії, дівчата й хлопці співають коломийки, беруться попід руки та йдуть у танок.
Бринзу пропонують у найрізноманітніших готових стравах (куліш і мамалига), а також консервованою (для тривалого зберігання).
Веселяться допізна, а наступного дня міська рада зазвичай пропонує відзначати День Рахова. Тоді в Буркуті продовжують гуляння.
У цьому краї зажили доброї слави й інші гастрономічні фести — «Берлибаський банош» у Костилівці, «Гуцульська ріпа» у Лазещині, «Бичківські голубці» у Великому Бичкові.
Дзвенять молоти на «Гаморі»
Можна назвати ремісницькими фестивалі «Квасівський ліжник», що проходить у Квасах на Рахівщині, та «Гамора» — у селі Лисичове Іршавського району. Останній проводять на території давньої кузні, яка працює на воді. Вона, стверджують фахівці, — одна з трьох, що залишилися в Європі.
Вогонь, вода, метал, гори дають таку енергетику, що з року в рік до Лисичового навідуються сотні гостей.
Робота всередині і на подвір’ї туристичної кузні розпочинається задовго до сходу сонця. По ковадлу б’є 150-кілограмовий молот, якому дає рух водяне дерев’яне колесо. З велетнем перегукуються, будячи всіх довкола, малі молотки.
Доки ковалі, яких на ці кілька днів приїжджає зо два десятки, демонструють свої вміння творити з гарячого металу, зі сцени, що на подвір’ї «Гамори», звучать коломийки троїстих музик, виступають самодіяльні художні колективи та різні виконавці. І ось з-під молотів з’являються підкови, мотики та сувеніри — їх можна придбати за помірну ціну.
Роблять ковалям і замовлення. Наприклад, просять виготовити деталь для колективної символічної борони — уособлення достатку і врожайності: усі можуть об’єднати свої зусилля довкола створення символу. Кажуть, «Гамора» має власну душу. Саме цим вона й цікава.
Найочікуваніші фести серпня-вересня 2014 року
«Мелайний фестиваль»: с. Тисобикень Виноградівського району, 10 серпня.
Конкурс-фестивальпісні і танцю «Кришталеві грона»: м. Виноградів, 24—28 серпня.
Фестиваль сливового лек вару: с. Геча Берегівського району, 30 серпня.
«Гуцульська бринза»: м. Рахів, 4 вересня.
Мисливський фест: с. Бадалове Берегівського району, 14 вересня.
День міста Свалява, 14 вересня.
«Берегфест»: м. Берегове, 28 вересня.
Колочавське відлуння
Серед найстаріших етнографічних форумів — фестиваль українсько-словацько-чеської дружби «Колочавське відлуння Тереблянської долини». Цікавість до нього зумовлена добре збереженими в Колочаві, що на Міжгірщині, фольклорними та обрядовими традиціями закарпатських верховинців. Тут і нині на весіллях та інших святах залюбки грають народні музики з гуслями або скрипкою, бубном і баяном чи гармошкою. Діти змалечку грають на дримбі, сопілці.
Щоразу на це свято приїжджають дипломати — представники чеського та словацького посольств або консульств в Україні. Їхні країни завжди долучаються до організації фесту, який з ініціативи місцевої жительки Наталі Тумарець у цьому році відбудеться вдев’ятнадцяте. Педагог, вона одночасно і директор Музею Івана Ольбрахта, і співвласник пансіону «Жандармська станиця», оформленого в стилі «чеської Колочави». Саме тієї доби тут жив і творив Ольбрахт — класик чеської літератури.
На фестиваль до закарпатського високогір’я приїжджають сотні туристів із Чехії та Словаччини, яких вабить сюди і незаймана природа, і непідробний верховинський діалект, і сторінки історії вже неіснуючої держави Чехословаччини. Після тривалих виступів фольклорних і естрадних гуртів, театралізованих сценок про минуле розпочинається огляд колочавських музеїв. Їх у цьому селі понад десять. Найвідоміші — «Церква Святого Духа», «Старе село», «Чеська школа», «Радянська школа», «Бункер Штаєра», «Лінія Арпада», «Колочавська вузькоколійка».
За кільканадцять кілометрів вище за течією Тереблі розташоване одне з чудес України — Синевирське озеро, а безпосередньо територія села є невід’ємною складовою національного природного парку «Синевир».
«Берегфест» — піввікова історія
Уже згадувана «Дружба без кордонів» отримала й другу назву — «Берегфест». Поліетнічність регіону дала цьому святу змогу мати власне лице.
Через усе місто рухаються колони: хто пішки, а хто на бричках і підводах. Люди — в традиційному для своїх сіл і селищ убранні. Попереду в свої одностроях крокують винороби і виноградарі — лицарі з Ордену святого Венцела.
В оформленні торгових павільйонів і яток використовують овочі та фрукти, які зросли на фруктових і овочевих плантаціях, у садах і на виноградниках. Від буяння фантазії дизайнерів, якими виступають педагоги і держслужбовці, захоплює подих.
Велику аудиторію збирають виступи фізкультурників, змагання з різних видів спорту. Обов’язково — дегустування страв і напоїв.
Торік на цьому фесті обладнали справжнє ремісниче містечко. Охочі ознайомлювалися з виготовленням автентичних виробів. Крім гончарства, різьбярства, було представлено й незвичні ремесла — різьба на кістці, сувеніри із шкіри.
Велосипедисти під час свята поєднали вогнем дружби дві країни — Україну й Угорщину, між якими завчасно проклали велодоріжку. Вона пролягла цікавими місцями спільного прикордоння.
У свята з’явився символ — Чігабіга — втілений у пряникові. Виріб кондитерів роздавали гостям безкоштовно.
160 — не межа
Лік закарпатських фестивалів сягнув за 160. Етнографічні, фольклорні, музичні, літературні, народних майстрів, гастрономічні, винні… На них приїжджає щороку близько півмільйона туристів. Дуже популярні «Парад наречених», «Фестиваль голубців» у Четфолвові й «Сливовий леквар» у Гечі на Берегівщині, «Фест кукурудзи» у Тисобикені та «Ягідний» у Дюлі на Виноградівщині, «Селиська співанка» у Нижньому Селищі на Хустщині, «Свято меду» в Мукачевому. У цьому ж місті «Червене вино» вийшло на міжнародний рівень; наближається до нього й «Біле вино» у Береговому, а в Ужгороді — «Сонячний напій».
На низовині по завершенні збирання врожаю влаштовують свято лози: дівчата в національному вбранні босоніж топчуть виноград. Варте уваги і «Свято бурчака» — закарпатське божоле, яке відзначають на сьомий день бродіння вина.
Без таких яскравих дійств нинішнє Закарпаття важко уявити.
Сторінку підготував Василь БЕДЗІР,«Урядовий кур’єр» (фото автора)
Ми в Google+