ТАЛАНТ

Видатний український співак підкорює оперні вершини світу і не забуває про українських слухачів

Олександр МОСКАЛЕЦЬ
для «Урядового кур’єра»

У теорії музики є особливий термін — «генерал-бас». Не вдаватимемося до музикознавчих подробиць, але це довільно вжите словосполучення дуже пасує народному артистові України, лауреату численних міжнародних конкурсів Тарасові Штонді.

Наприкінці липня уславлений співак дебютував на Мюнхенському оперному фестивалі — одному з найпрестижніших у світі. Тарас з’явився перед глядачами в партії Великого Інквізитора в опері Верді «Дон Карлос». Європейська преса одразу вибухнула схвальними рецензіями. Обмежимося лише кількома словами з рецензії, вміщеної в паризькій «Le Monde»: «Тарас Штонда — це один зі слов’янських басів безмежної глибини і вражаючого обсягу звучання. Він співає найголовніші партії в Києві й московському Большому театрі. Його Інквізитор став справжнім потрясінням» (далі — ретельний аналіз і безліч компліментів).

Одразу зауважимо, що раніше Штонда співав у цій опері не лише Інквізитора, а й іспанського короля Філіпа, чим неодноразово вражав київських слухачів. Але його Інквізитора кияни теж добре знають: уперше цю партію він заспівав у прем’єрі вистави «Дон Карлос», поставленій Анатолієм Солов’яненком, яку й досі можна бачити на нашій сцені. У чому ж полягає феномен «українського Шаляпіна»? Спробуймо з’ясувати…

Тарас Штонда в партії Оровезо з опери В.Белліні «Норма». Фото з архіву співака

Інтелекту й уяві навчитися неможливо

Штонда — це співак Божою милістю. Він буквально живе музикою, чудово володіє роялем, має виняткову музичну пам’ять і слух. Такий широкий спектр музичної освіти та обдарованості властивий лише одиницям з числа не тільки українських співаків, а й усіх вокалістів світу. Послужний список Тараса містить у собі безліч найпрестижніших західноєвропейських сцен. До того ж, він уже встиг стати зіркою Большого театру в Москві, що вдавалося небагатьом нашим співвітчизникам. Загалом це окрема сторінка його творчості. Там він багато разів проспівав партії золотого російського репертуару, в тому числі — «Бориса Годунова» і «Хованщину» Мусоргського і, крім того, виконав таке складне полотно, як «Вогненний ангел» Прокоф’єва.

Відзначимо ще одну рису Штонди. Легендарна німецька співачка Елізабет Шварцкопф у своєму останньому в житті інтерв’ю зазначила: «Якщо співак має голос, він обов’язково навчиться техніці, мовам і всьому іншому. Але є бодай дві речі, яким навчитися неможливо. Це інтелект і уява». Як точно сказано! Неначе про самого Штонду, чий інтелект і творчу фантазію оцінили тисячі глядачів.

Нині Тарас переступив поріг нового етапу своєї кар’єри: він стає досвідченим виконавцем басових партій в операх Ріхарда Вагнера. Після виступів у «Парсифалі» в шведському Мальмьо Штонда остаточно вирішив присвятити себе розширенню німецького репертуару. Принагідно зауважимо, що партії в оперних творах Вагнера — то найвищий щабель майстерності для будь-якого басу в світі. Причин багато: велике навантаження, складна німецька мова й важкий сценічний малюнок кожної з партій. Успішним був і його дебют у ролі бога Вотана в «Валькірії» під орудою маестро Валерія Гергієва в Санкт-Петербурзі. У вересні він теж з’явиться у «Валькірії» на сцені оперного театру Любляни, де знову співатиме «під паличку» Гергієва.

До речі, музику Ваѓнера співак включив і до свого філармонійного концерту в Києві, присвяченого 200-річному ювілею композитора. Але щось підказує нам, що невдовзі Штонда співатиме в усіх операх вагнерівської тетралогії «Кільце нібелунгів». Тоді він поб’є всі рекорди занурення українських співаків у цю специфічну і вкрай важку царину світового оперного репертуару (з часів легендарної емігрантки Ірини Маланюк).

Але згадаймо картину, яка передувала народженню Штонди як вагнерівського співака. Київ, оперний театр. За вікнами — вулиця Богдана Хмельницького. Тарас стоїть біля білого рояля. Набираючи багато повітря перед кожною фразою, раз у раз здіймає свої величезні груди й вигукує: «Гой-го-хохо! Горе! Горе!». Якщо вслухатися в німецьку мову, стане зрозуміло: перед нами жадібний і підлий Хаген з опери «Загибель богів». Він замислює чергове злодійство: хоче знищити Зігфріда і скликає воїнів на полювання, аби раптово підстерегти і вбити Світлого Героя в лісі. Навіть у класі Штонда повністю перевтілюється. Нині перед вами не добрий і веселий Тарас, а злісний лицар, що сповіщає про свої підступні плани. У чому ж таємниця впливу цього співака на кожного, хто його слухає? Чому ми не можемо відірватися від створюваного ним образу і від народжуваних ним звуків не лише тоді, коли співак виступає на сцені театру, а й під час звичайної репетиції в класі під рояль? Можливо, саме через те, що нині модно називати «харизмою»…

Три куплети — і все життя

Так, географія оперних гастролей співака вельми широка. До того ж, це не епізодичні виступи, а регулярні ангажементи на найскладніші басові партії, яких, до речі, йому не доводиться виконувати в Києві. Але як охарактеризувати суто слов’янські риси у співі Тараса? Послухаймо хоча б торішній запис усім відомого романсу Абази на слова Тургенєва «Утро туманное». Тут зовсім інший масштаб: камерний репертуар, лише три куплети, в яких — усе життя... Але проникнення і переживання — на всі сто! Цей та багато інших його концертних виступів зафіксовані у відеозаписах у співдружності з чудовою піаністкою Анастасією Титович — відданою колегою, прекрасним ансамблістом і добрим янголом Штонди на концертній естраді.

Ця сама глибина переживання відчувалася і в перших сольних концертах співака, в яких мені пощастило виступати концертмейстером. Ось — звичайний Тарас, усміхнений і велемовний. Але минає кілька секунд — і перед вами вже артист, готовий сказати слухачеві нескінченно багато, до того ж — вельми довірчо. Візьмімо, наприклад, забутий нині твір голландського композитора Альнеса «Останній рейс моряка», увічнений на платівках Федором Шаляпіним. Тарас Штонда співав його так, що дехто в залі не соромився своїх сліз. Або, скажімо, заспіваний романс «Мне грустно» Даргомижського на вірші Лермонтова, виконаний нами в Андріївській церкві. Після цього невеличкого твору зал вибухнув оплесками. На ознаку вдячності за пережитий катарсис. Бо вже перші слова романсу виголошувалися з таким трепетом і душевною відвертістю, що просто вражали слухача. Згодом цю мініатюру Штонда часто виконував у концертах, її можна назвати талісманом співака.

Ті, хто стежить за його творчістю, відзначають зростання драматичного таланту і широкий голосовий діапазон артиста. А тим, хто має щастя бути знайомим з ним особисто, доводиться чути за спиною співака украй рідкісний для вокаліста комплімент: «Тарас — просто молодчина, вміє все!» А цього літа він здобув слави ще й як учасник тріо українських басів (цей проект створено на кшталт всесвітньо уславленого тріо тенорів). Тарас і тут виявив себе з найкращого боку. Про це добре знають завсідники Національної опери України, які відвідували театр цього літа…

Зазвичай розклад виступів таких співаків як Штонда розписаний на два-три роки вперед. У жовтні на нього чекають кілька вистав «Норми» Белліні у французькому Тулоні (партія Оровезо). Перед тим, 21 вересня, в Національній опері України заплановано його виступ у ще одному вагнерівському концерті в Києві («Гала Вагнер»). Ми повідомляємо про це вперше.