2014 року добровольчі формування зробили велику й безцінну справу, підставивши Збройним силам України надійне плече у протидії російському агресору. Потім одні формування інтегрувалися в систему ЗСУ, інші — Національної гвардії. Деякі досі існують, так би мовити, поза межами закону. Ідеться про Добровольчий український корпус, Українську добровольчу армію.

Такий стан речей неприйнятний, наголошують автори законопроєкту №4504 «Про територіальну оборону України». За їхніми словами, це вже не перша спроба законодавчо закріпити те, що варто було зробити ще з перших років незалежності нашої країни, щоб кожен громадянин мав право брати участь в обороні держави.

Право на захист

Заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони співавтор законопроєкту генерал-майор Сергій Кривонос зауважує, що у жовтні 2019 року було напрацьовано концепцію створення територіальної оборони України і представлено парламентському Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Створена тоді робоча група активно працювала із представниками ЗСУ, СБУ, Міноборони, МВС, Нацгвардії, Нацполіції, Держприкордонслужби, величезною кількістю експертів, тими, хто практично займається територіальною обороною на базі громадських організацій та об’єднань.

«Враховували досвід Естонії, Литви, Польщі, Швеції, США, Швейцарії. Про копіювання не йшлося, бо треба враховувати нашу політичну реальність, ментальність, реальну економічну базу. Врахували й не зовсім позитивний досвід створення військ тероборони, здобутий за попередні шість років. Розроблений документ стане абеткою для розбудови системи тероборони. І ми готові до конструктивного доопрацювання документа», — запевняє Сергій Кривонос.

Співавторка законопроєкту голова правління ГО «Всеукраїнське об’єднання «Патріот», співголова ради волонтерів Ганна Майборода зауважує, що документ дасть головнокомандувачу додатковий інструмент підвищення обороноздатності України, інструмент реалізації прав громадян, а громадянам — можливість у законний спосіб реалізовувати своє право на захист країни, власного життя, життя рідних і близьких.

Війська територіальної оборони будь-якої миті мають бути готовими стати на захист країни.  Фото з сайту day.kyiv.ua

Системний підхід

Ганна Майборода констатує, що систему тероборони створюватимуть не під когось, вона працюватиме незалежно від персоналій, які керуватимуть нею на місцях. За її словами, у законопроєкті закладено, що система тероборони базується на готовності й здатності органів державної влади, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, сил безпеки та оборони, акредитованих громадських об’єднань реалізовувати завдання, які здійснюють у межах зон тероброни в мирний час та в особливий період.

«Згідно з чинним законодавством, тероборона виконує свої функції під час особливого періоду й воєнного стану. Але розбудовувати систему тероборони треба і в мирний час на постійній основі. Нині у державі є велика кількість суб’єктів, починаючи із глави держави і закінчуючи головами районів, на яких покладено певні завдання в теробороні, але немає органа, який формує політику в цьому напрямі. Є штаби оборони, департаменти тероборони, але в регіонах вони працюють за різними положеннями, тобто мають різне бачення цього питання. А має бути системне бачення посилення країни. Підрозділи тероборони, підпорядковані сухопутним військам, не працюють у комплексі з органами державної та виконавчої влади. Вони існують окремо від них. А треба побудувати систему, в якій кожний суб’єкт матиме чітко визначені повноваження, буде чітко розподілено завдання й відповідальність, окреслено взаємодію та координацію між усіма суб’єктами.

Пропонуємо сформувати такий головний орган, на який буде покладено завдання формувати політику в галузі тероборони, — цивільно-військове управління Міноборони. Вважаємо, що війська тероборони на етапі формування мають бути підпорядковані Міноборони. Пропонуємо, щоб штаби на рівні ОДА і районів, які нині формують під час воєнного стану, були постійно діючими. А на рівні цих штабів прораховувати загрози військового і невійськового характеру, ресурси, розробляти спільні навчання, протоколи взаємодії тощо», — наголошує Ганна Майборода.

Тому в документі закладено три найголовніші принципи. Перший — територіальність. Ідеться про формування підрозділів за територіальним принципом, адже на місцях швидше можна визначити чужинців і перевірити мету їхнього візиту. Ці підрозділи мають бути стаціонарними, а не мобільними, бо завдання ЗСУ — відсіч агресії, а тероборони — зберігати мир і спокій поза межами бойових дій. Війська тероборони посилюють ЗСУ на мирній території.

Другий принцип — масовість. Цього поки що немає. Є підрозділи тероборони, підпорядковані сухопутним військам, але вони не укомплектовані повністю для виконання функцій. Резервісти можуть виконувати свої завдання лише після мобілізації.

Третій принцип — мінімальний час боєготовності.