АКТУАЛЬНО

Де повинні зберігатися документи про періоди роботи і зарплати працівників

Не секрет, що наслідком масштабної реорганізації планово-адміністративної системи економіки стала не менш масштабна хвиля закриттів, роздрібнень, перейменувань, створень і ліквідації суб’єктів господарювання. При цьому далеко не завжди приділялась належна увага збереженню документації про періоди роботи і зарплати працівників. Тож часто трапляється, що єдине підтвердження стажу — запис у трудовій книжці.

Покласти край такій ганебній практиці покликані трудові архіви, кращий досвід і проблемні питання діяльності яких розглядали на Всеукраїнському семінарі архівістів у Житомирі.

На відміну від документів Національного архівного фонду, якими переймаються державні архіви, обов’язок збереження так званої документації з особового складу — наказів про кадрові переміщення і зарплатних відомостей — покладено безпосередньо на суб’єктів господарювання або їхніх правонаступників. На жаль, у разі ліквідації чи реорганізації підприємств безвідповідальність посадових осіб часто позбавляла колишніх працівників права на справедливе нарахування пенсій.

 Начальник архівного відділу Житомирської міської ради Лідія Єфімова та директор комунального підприємства 
«Трудовий архів «Архівіст» Анатолій Голубенко за роботою.
Фото автора

 Безпритульні документи

Ситуація змінилася на краще із внесенням змін до законів «Про місцеве самоврядування» та «Про Національний архівний фонд та архівні установи», згідно з якими до повноважень влади на місцях увійшло «централізоване тимчасове зберігання архівних документів, нагромаджених у процесі документування службових, трудових або інших правовідносин, та інших документів, що не належать до Національного архівного фонду». Так з’явилися правові підстави для створення трудових архівів, у яких стали акумулювати фактично покинуту напризволяще документацію ліквідованих колгоспів, підприємств, установ.

Як повідомила у виступі на семінарі голова Державної архівної служби  Ольга Гінзбург, якщо на 1 січня 2005 року в країні було лише 92 трудові архіви, то нині — вже 1260. Серед них районних — 327, міських — 106, сільських і селищних — 821. Здавалось би, саме на найчисленнішу категорію останніх (65,2%) має припадати основний обсяг узятих на зберігання документів. Та, як виявляється, все з точністю до навпаки: 63,2% із накопичених у фондах 4,5 млн справ щодо особового складу перебувають у районних трудових архівах, які становлять лише чверть мережі в кількісному обрахунку.

Сільські і районні?

Питання, мережу яких саме архівів доцільніше розвивати — сільських чи районних, стало одним із найгостріших для учасників семінару. Нині найбільше сільських трудових архівів на Сумщині (244) та в Криму (178), що становить 51,4% їх загальної кількості. Саме тут і на території ще 6 областей (серед них Дніпропетровщина і Київщина) зосереджено 88,4% всіх архівних закладів при сільрадах.

Натомість на Волині, Тернопіллі, Буковині, Одещині і Хмельниччині діють тільки районні та міські трудові архіви. Причому дві останні області входять до п’ятірки лідерів за кількістю взятих архівами на зберігання справ з особового складу.

У кожної зі сторін — свої аргументи. Прихильники розвитку мережі сільських архівів доводять, що на місцях краще обізнані із ситуацією на підприємствах і тому вчасно вживають заходів для гарантованого збереження документів. Крім того, селянам не доводиться по кілька разів їздити до райцентру по потрібну для нарахування пенсії довідку.

Натомість їхні опоненти переконані, що архівами мають опікуватися фахівці. Тим часом на селі цю роботу зазвичай виконує фактично на громадських засадах хтось із штатних працівників сільради. Більше того, ніхто не може гарантувати безпеки документам, бо, як трохи емоційно заявив один із промовців, «із пожежного інвентарю у більшості сільрад — лопата і відро, а замість охоронної сигналізації — один дільничний на кілька сіл».

Та чи не головна небезпека на фонди сільських трудових архівів чигає у… періодичних мандрівках. Річ у тому, що документи, на основі яких видають архівні довідки, обов’язково перевіряють працівники Пенсійного фонду. В районі для цього досить перейти з однієї будівлі в іншу, а от сільські архіваріуси змушені пакувати безцінні для односельців документи в сумки і торбини й за будь-якої погоди їхати рейсовими автобусами до райцентру.

До речі, як нарікали учасники семінару, проблем і клопоту додає брак єдиних і чітких вимог до форми і змісту довідок для Пенсійного фонду. Через це людям інколи доводиться по кілька разів звертатись до архіву по уточнювальні документи.

Де ти, золота середина?

Вибір для проведення семінару саме Житомирщини, за словами голови Укрдержархіву Ольги Гінзбург, не випадковий. В області створили одну з найоптимальніших мереж трудових архівів. Нині вони діють у всіх районних центрах, 4 містах обласного значення та 9 найбільших селах і селищах. Більше того, Житомирщина і Вінниччина — лідери за кількістю архівних закладів зі статусом юридичних осіб. Зрозуміло, що це позитивно позначається як на фінансуванні й технічній оснащеності спеціалізованих трудових архівів, так і на ефективності їхнього функціонування, що на користь відвідувачам, яким простіше отримати потрібну довідку.

На жаль, ложкою дьогтю в уже налагодженій справі можуть стати ухвалені влітку цього року Верховною Радою зміни до Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи». Суть проблеми в тому, що нині діяльність трудових архівів регламентується ще старою редакцією ст. 29 («Інші місцеві архівні установи») закону: «Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування створюють архівні установи для централізованого тимчасового зберігання архівних документів, нагромаджених у процесі документування службових, трудових або інших правовідносин юридичних і фізичних осіб на відповідній території (району, міста), та інших архівних документів, що не належать до Національного архівного фонду».

Натомість із наступного набере чинності нова редакція цієї статті закону, яка навіть змінює назву на «Архівні установи органів місцевого самоврядування»:«Архівна установа сільської, селищної, міської ради здійснює централізоване тимчасове зберігання архівних документів, нагромаджених у процесі документування службових, трудових та інших правовідносин юридичних і фізичних осіб, що не належать до Національного архівного фонду».

Тож основою мережі трудових архівів вольовим рішенням законодавців стає сільська і селищна ланка, тимчасом як архівні заклади на рівні району фактично… опиняються поза законом! Зрозуміло, що йдеться не про державні районні архіви, мета діяльності яких чітко регламентована ст. 28 («Місцеві державні архівні установи») цього закону: «Місцеві державні архівні установи створюються для зберігання документів На?ціонального архівного фонду, що мають місцеве значення».

Однак так звані справи з особового складу не належать до Національного архівного фонду, тож витрати на їхнє зберігання та безкоштовну видачу довідок державними архівами можуть розцінити як нецільове використання бюджетних коштів з відповідними наслідками.

Бий свого, щоб чужі боялись?

Чи під силу всім сільським і селищним радам створити повноцінні трудові архіви (і головне — чи є в цьому потреба?) – далеко не риторичне запитання. Втім, не для законодавців, які у прикінцевих положеннях закону чітко сформулювали цей обов’язок: «Сільським, селищним, міським радам у шестимісячний строк забезпечити функціонування архівних установ».

Між тим навіть на нібито просте запитання, що виникло на семінарі: як розділити між кількома сільрадами документи колгоспу, що колись діяв на цій території? — відповісти не вдалося. Не менш складно буде забезпечити належну методичну допомогу щонайменше кільком сотням трудових архівів у кожній області. Особливо з урахуванням того, що після чергових місцевих виборів змінюється 30—45% сільських голів зазвичай разом із працівниками, яким доведеться опікуватися трудовими архівами.

На жаль, лише цим перелік проблем не вичерпується. Трудові архіви мають забезпечувати збереження не лише зарплатних відомостей, а й протоколів колгоспних зборів, на яких ухвалювали рішення з паювання земель. Ця документація з перетворенням землі на товар набуде особливої актуальності. Між тим, як із болем і тривогою говорили учасники семінару, хоч якась мінімальна відповідальність передбачена законом лише за недбале зберігання, псування, знищення документів Національного архівного фонду, до яких не належать ні зарплатні відомості, ні протоколи колгоспних зборів. Чи не дивно, коли кишеньковий злодій за кілька гривень надовго потрапляє до буцегарні, а дії посадових осіб, що призвели до втрати значних сум чесно заробленої пенсії десятками і сотнями працівників навіть у масштабах лише одного підприємства, — абсолютно безкарні?

ДОВІДКА «УК»

Нині у фондах архівних установ Житомирської міської ради зберігаються документи з особового складу 633 ліквідованих підприємств і організацій. На деяких із них — льонокомбінаті, меблевій фабриці, заводі «Промавтоматика» — трудилися тисячі працівників, які після створення трудового архіву позбулися проблем з отриманням довідок про зарплату, стаж чи поновленням втрачених документів про професійні пільги.

Щомісяця архіваріуси опрацьовують до трьох сотень запитів, кожен із яких має прямий стосунок до соціального захисту колишніх працівників і гарантування їхніх законних прав. Не менш важливо, що за роки роботи трудового архіву здобуто неоціненний досвід, який став надбанням учасників Всеукраїнського семінару архівістів у Житомирі