ГРОМАДДЯ ПЛАНІВ

Котлован під оперу копали вручну

Приміщення Донецького театру опери та балету небезпідставно вважають одним із найгарніших в обласному центрі. Втім, як з’ясувалося, насправді це типовий… довгобуд, оскільки свого часу архітектору з різних причин не вдалося втілити в життя все задумане. Виправити ситуацію і нарешті добудувати театр вирішили через 70 років після його відкриття.

Театр опери і балету в усій красі. 

Народився як драматичний

У 1936 році у Сталіно розпочалася генеральна реконструкція промислового міста, якою передбачалося і будівництво приміщення театру. Щоправда, спершу коробку проектували під драматичний театр, однак згодом з’явилося вольове рішення на користь музичного закладу, тож до проекту архітектора Людвіга Котовського внесли відповідні зміни, і робота закипіла. Їй-бо, нині дуже важко уявити в центрі густозабудованого міста пустир і будівельний майданчик на ньому, але саме так тоді й було. «Якось батько привіз мене, щоб показати котлован, який рили під приміщення театру, — написав у спогадах Давид Кроль, син головного інженера міськкомунгоспу, який здійснював загальне керівництво будовою. — Величезний котлован копали вручну. Стояли ряди копачів, які шар за шаром знімали землю лопатами. Вручну кидали землю грабарками на вози, запряжені кіньми. Саме ця валка запам’яталася найбільше: одна бричка від’їжджала, інша під’їжджала».

Невдовзі фахівці дружно віддали належне архітекторові Людвігу Котовському, який взявся будувати театр у стилі італійського Відродження. Втім, автор проекту планував зробити дах і стіни ще більш монументально урочистими, однак не встиг цього зробити, бо новобудову поспішали ввести в експлуатацію. 12 квітня 1941 року відбулося відкриття Донецького музичного театру, і ця подія надовго стала темою №1. «Висота сцени від трюму до даху майже дорівнює висоті восьмиповерхового приміщення, а площа — площі 16-квартирного будинку, — захоплено писала одна з місцевих газет. — 60 кілометрів дротів протягнулися у новому, найбільшому в місті приміщенні. Тільки одна сцена під час деяких вистав буде споживати більше електроенергії, ніж споживала вся Юзівка в дореволюційні роки!»

Свій найперший сезон відкрили оперою Михайла Глинки «Іван Сусанін». Про деякий символізм прем’єри тоді не задумувалися, а даремно, оскільки подальша сценічна дорога й справді виявилася «не туди»: розпочалася Велика Вітчизняна війна, і частину трупи евакуювали в Киргизію. Але в роки окупації театр не стояв порожнім, адже загарбники зібрали сяку-таку трупу і організували показ вистав для солдат і офіцерів вермахту. Після звільнення міста приміщення театру вціліло, і у вересні 1944 року тут відбулася прем’єра опери Олександра Бородіна «Князь Ігор». Відтоді на цій сцені вітали оплесками немало прем’єр, а театральні критики влучно й доречно називали донецький театр «лабораторією сучасної опери». Адже саме тут уперше в Україні були поставлені кілька опер і спектаклів світової та вітчизняної класики, і звання театру «академічний» та статус «національний» — належна оцінка роботи колективу.

Донеччани не зупиняються на досягнутому. Приміром, чого тільки варте проведення в Донецьку протягом уже 20 років міжнародного фестивалю «Зірки світового балету», який започаткував художній керівник театру народний артист України Вадим Писарєв. А недавню прем’єру на донецькій сцені опери Ріхарда Вагнера «Летючий голландець» визнали головною культурною подією 2012 року в Україні. Причому саме згадані масштабні проекти змусили замислитися про реконструкцію театру.

"Летючий голландець" на донецькій сцені . Фото автора

«Ми просто змушені ризикнути»

«Ми вже багато років працюємо на найвищому рівні, навіть попри те, що артистам не вистачає гримерок, і їм не те, що пообідати — навіть репетиції немає де проводити! — каже генеральний директор «Донбас Опери» Василь Рябенький. — Можливо, ще кілька десятиліть тому ця проблема була не такою актуальною. Але поступово трупа збільшується, ми беремося за постановки міжнародного рівня, як «Летючий голландець», і при цьому перебуваємо в дуже тісних умовах. Я згоден, для будь-якого театру навіть ремонт вважається важким випробуванням, бо за цей час можна втратити артистів і глядачів. Однак ми таки змушені ризикнути і здійснити реконструкцію театру».

Ініціатори проекту реставрації та реконструкції тепер дедалі частіше згадують відомий історичний факт: приміщення спершу проектували під драматичний театр, тож деякі нюанси, без яких важко уявити оперу та балет, на жаль, просто не враховували. Тому фахівці не шкодують нарікань щодо акустики глядацької зали, сцени та закулісних приміщень, які подекуди нагадують казкову рукавичку, що тріщить по всіх швах через перенаселення. «Таки правду кажуть: немає нічого більш постійного, ніж щось тимчасове, і тому довгі роки театр жив і розвивався саме в таких умовах, — розповідає колишній режисер театру народний артист України Віталій Аверченко. — Дуже добре пам’ятаю непрезентабельну ситуацію: коли ставили спектаклі з великою кількістю учасників, катастрофічно не вистачало гримерок. Ми не могли знайти місця для перевдягання акторів, зайнятих у масовках. Доводилося діяти по-дідівському: в коридорі ставили стільці, біля яких і перевдягалися люди. Причому подібні «зручності» були не раз і не два, а постійним явищем».

Наміри нарешті добудувати театр опери та балету виношують у Донецьку вже не один рік. Врахувавши безліч побажань і пропозицій, насамперед вирішили звести прибудову до існуючого приміщення, де будуть авансцена, зал для репетицій, гримерки тощо. Та поступово апетит збільшився, і тепер проект передбачає реставрацію та реконструкцію всього приміщення в цілому: від фасаду до зали, де побільшає місць для шанувальників прекрасного. Втім, схоже, без доповнень і змін у майбутньому таки не обійтися, адже вивчення проекту та розробка кошторису на державному рівні тільки розпочинаються. А тим часом опоненти згаданих планів уже «вийшли на стежку війни». Активісти деяких громадських організацій буквально в штики зустріли ідею реконструкції одного із сучасних символів шахтарської столиці. У своїх зверненнях до різноманітних інстанцій, навіть до Кабміну та Президента України, вони звинувачують авторів проекту в намаганні зіпсувати місцеву колоритну архітектурну пам’ятку.

Що ж, від громаддя планів на папері до початку реальних робіт, мабуть, мине чимало часу. Тому в «Донбас Опері» поки що працюють у звичному режимі, готуючись до чергового театрального сезону. Та, все-таки, тут почали  підготовку до реконструкції: тривають перемовини про довгі закордонні гастролі, повернувшись з яких донецька трупа сподівається працювати вже в оновленому театрі. Причому нове в цій ситуації справді виглядає як забуте старе, адже театр нарешті може постати саме таким, яким його бачив архітектор ще наприкінці 30-х років минулого століття.