Здається, давній крилатий вислів «Ми є те, що ми їмо», нині потребує уточнення. Я б у нинішній ситуації сказав так: «Ми є те, що п’ємо», адже їмо ми так-сяк, а ось п’ємо й зовсім кепсько. Проблема забезпечення населення України якісною питною водою з кожним роком погіршується. Практично всі поверхневі, а в окремих регіонах і підземні води, за рівнем забруднення не відповідають вимогам стандарту. Очисні споруди і технологія очищення води давно застаріли й не оновлюються. До майже 1200 населених пунктів України воду привозять, проте є й такі, де її взагалі немає. 

Брязнуть  гаманцями  і спонсори

Не становить винятку і Черкащина. Низка населених пунктів має великі проблеми з питною водою. Приміром, в Умані її подають в оселі жителів погодинно, а в Смілі якість води не відповідає санітарним вимогам. Нині дев’ять комунальних водогонів подають питну воду з відхиленнями від норм — за вмістом заліза, марганцю, фтору, загальною жорсткістю. У сільських криницях та свердловинах кожна п’ята проба за мікробіологічними показниками не відповідає нормам. У частині проб криничної води, взятих протягом двох останніх років, виявлено антиген вірусного гепатиту А. Найбільше санітарних лікарів турбує стан криниць, воду з яких використовують для дітей до трьох років.

Стан виконання обласної програми «Питна вода Черкащини», розрахованої на 2006—2020 роки та покликаної покращити якість води, яскраво ілюструє минулий рік: із запланованих 20 мільйонів 800 тисяч гривень виділено лише 12 мільйонів 487 тисяч. Переважно — з місцевих бюджетів та коштів підприємств, держава ж узагалі не надала нічого. Цими днями область переглядала стан виконання програми та внесла корективи. Відтепер для її реалізації залучатимуть і спонсорські кошти. На втілення проекту зі зведення та ремонту очисних споруд і водогонів в області держава цього року виділила 286 мільйонів гривень. Але цих грошей, за висновком фахівців, украй недостатньо.

Шлях нелегкий, але правильний

Єдиний вихід, вважає депутат обласної ради Олександр Турченяк, — укрупнення, об’єднання дрібних комунальних підприємств, перетворення їх на потужні структури, економічно привабливі для інвесторів. І це — не лише розв’язання проблеми виконання заходів, закладених до конкретної програми, а й подальша перспектива розвитку для таких підприємств та надання черкащанам шансу за свої гроші одержувати справді високоякісні послуги. Звичайно, для залучення коштів європейських фондів, що спеціалізуються на проблемах водопровідно-каналізаційного господарства, необхідна злагоджена співпраця комунальних підприємств, місцевої влади та міжнародних донорів-фондів, а також ефективний менеджмент. Адже управлінець «радянського зразка» не складе економічно ефективного плану модернізації водогінного господарства, не напише привабливого для інвестора бізнес-плану і не зуміє переконати у вигідності угоди керівництво фінансово-кредитних установ. Звісно, такий шлях потребує масу зусиль і часу. Але він на сьогодні, вважає депутат, — єдино правильний і орієнтований на сучасні тенденції розвитку світового ринку, а не дотаційної неефективної економіки часів СРСР.

Щороку санепідемслужба області робить приблизно 10 тисяч досліджень проб питної води. Останніми роками її якість за санітарно-хімічними показниками погіршилася. Може втішати хіба що стабільність мікробіологічних показників. Чотири з 24 комунальних водогонів постачають питну воду з поверхневих водойм. Однак слід звернути увагу на той факт, що в Україні нині немає жодного поверхневого джерела, яке б відповідало так званому першому класу — вимогам до джерела водопостачання, яке можна використовувати для питних потреб.

— А тим часом усі системи очистки води у нас розраховані саме на якість, що має відповідати цьому рівню, — зауважив заступник начальника головного управління Держсанепідслужби у Черкаській області Володимир Папач.

Чи довго  протримаємося  на альтернативі?

Не секрет, що на частині території області спостерігається поступове зневоднення, яке змушує планувати використання води із нижніх шарів землі. До того ж антисанітарний стан річок і водойм, старіння каналізаційних мереж, бездумне використання мінеральних добрив, гербіцидів та пестицидів значно погіршили якість питної води на всій території регіону. У басейнах річок знижується стійкість природних ландшафтів, в екосистемах порушується рівновага і погіршується якість поверхневих вод. Унаслідок річки втрачають природну самоочисну здатність, з’являються елементи екологічної кризи. 

У нас інтенсивно тривають процеси урбанізації, негативними наслідками яких є надмірна концентрація промислових об’єктів на обмеженій території. Це призводить до руйнування природного середовища великих міст. 

Звичайно, наївно було б у цей складний час військового протистояння на сході держави сподіватися на значне поліпшення матеріального забезпечення комунальників. Разом з тим у сфері водопостачання назріли докорінні зміни. Не варто забувати: проблема якості питної води — проблема виживання нашого населення. Питання стоїть саме так.