Ні, не вбила — викреслила. Як це так можна? Не дивуйтеся. У нас може бути всяке.

…З дитинства я боюся собак, особливо великих. Історія банальна — колись гавкнув пес поруч зі мною, я й злякалася. Боялася, боялася, поки не виросла. Страх минув завдяки моїм сусідам-собачникам. Які тільки тварини у них не жили — і ротвейлер, і такса, і китайська лиса. Ну дуже весела і відчайдушна лизунка, яка сама до будь-кого підскакувала на руки і тулилася мордою, поскімлюючи від щастя! У мене ж уже 17 років живе найрозумніший у світі кіт на прізвисько Портос, бо наслідуючи відомого мушкетера, свого часу мав непоганий апетит. Тепер захоплення їжею скінчилося, залишилися лише об’єм завдяки пишному рудому «вбранню», самоповага та інтелігентні розмови ввечері на кухні, коли дуже хочеться молока.

Кілька років я отримую квитанцію із комунальними платежами, в якій є графа «тварина» і тариф — 8 гривень на місяць. Ну тварина і тварина! Є у мене вдома тварина, напевно, за те і платити треба. Як ось нещодавно я дізналася, що плата береться тільки за утримання зареєстрованих собак, тобто тих, що з паспортом і жетоном. Та й тариф залежить від її породи і розмірів. До речі, 8 гривень — це найвища сума, що береться за вівчарку чи ротвейлера.

Коли я казала комусь, що я плачу за кота, з мене просто починали сміятися. Ну добре, нехай це буде мій благодійний внесок на користь тварин! Щоправда, десь у глибині душі скреблося, що мій кіт усе ж таки має домашній туалет, а не «гуляє» в парку і на подвір’ї, а от власники собак навіть у центрі Києва так і не привчилися прибирати за своїми улюбленцями, ще й вигулюють їх прямо у дворі під кущами — тваринка ж не втерпить до сусіднього скверу!

Але я про інше. Вирішила припинити сплачувати за свого «собаку». Звернулася в бухгалтерію ЖЕКу — може, заяву треба написати, бо собаки ніколи не мала. Ні, відповіли, ви вирішуйте це з центром реєстрації тварин, вони нам дані передають. Телефоную в центр і прошу розібратися, що за собака у мене живе. Там перевірили всі свої досьє: мої тварини у них не зареєстровані і вони до мене претензій не мають. Ну ще б, мали! Скільки грошей їм перерахувала! А куди кошти йдуть? — поцікавилася. На розвиток ветлікарень і тим же ЖЕКам за прибирання.

Ось тут уже стало цікаво. Телефоную майстру дільниці і розповідаю все це: що робити, питаю. У центрі сказали, що саме ЖЕК має скласти акт, що у мене немає собаки, і припинити нарахування. Відповідають: а ви напишіть заяву. Такого я ще ніколи в житті не писала: «прошу припинити нарахування щодо собаки у зв’язку з її відсутністю». Відчуваєте дикість і абсурд?

Однак більше мене дивує інше. З’ясовуючи, яким чином я могла опинитися у списках собачників, дізналася, що дані про наявність собак у ЖЕК передають двірники. Тож чому б не збільшити надходження за свої послуги шляхом примноження кількості собак у дворі вдвічі? От тільки позбутися зайвих нарахувань мені тепер набагато складніше, ніж двірнику розплющити очі і роздивитися, що на перилах на балконі у мене сидить пухнастий кіт, а не рудий «бультер’єр»…