Славко Вакарчук іронічно-коректно написав у Твіттері: «Коментарі з приводу «того самого випадку в Саратові» просимо шукати в піснях гурту «Океан Ельзи». Цитуйте за смаком». Відразу згадалося: «Тому, хто чує, давно вже все ясно і так». Очевидно, що пісні «ОЕ» (який має, до речі, в РФ дуже багато прихильників) раптом почали різати слух владі північної сусідки з тієї самої причини, що й поперек горла свого часу стали українські цукерки та сир.

До слова, якщо прочитати повідомлення про ексцес у Саратові уважніше, з’ясується, що самих учасників «ОЕ» оштрафували лише на 4,5 тисячі гривень, а ось організатора з російського боку — на суму, в понад десять разів вищу, — 55 тисяч. Бо насправді одержання всіх потрібних дозволів  — це клопіт того, хто організовує концерти гурту.

Цей випадок змусив кореспондента «УК» поцікавитися в експертів: а як почуваються іноземні, зокрема російські гастролери в Україні? З’ясувалося, що вже кілька років вони не те що не повинні платити гастрольного збору, а їх навіть звільнено від отримання будь-яких дозволів на гастрольну діяльність. На жаль, держава і тут не переймається захистом власних інтересів.

«Закон про гастрольну діяльність не має чітких механізмів регулювання цієї сфери»

Михайло ШВЕД, 
заступник директора департаменту мистецтв 
та навчальних закладів Мінкультури:

— 2004 року було схвалено закон про гастрольні заходи в Україні, в якому передбачено такий порядок: організатори (як правило, це резиденти України) для проведення гастрольних заходів укладали угоду з тими чи тими виконавцями незалежно від того, це українські громадяни чи представники інших держав. Саме ці організатори були зобов’язані звертатися в обласні управління культури й, надавши документи, безкоштовно отримували свідоцтво про проведення того чи того заходу. По його закінченні вони зобов’язувалися відрахувати 3% загального валового збору від проведеного заходу.

Ці гроші надходили до спеціального фонду Державного бюджету України, й Міністерство культури мало можливість, отримуючи заявки від наших театрів, мистецьких колективів, спрямовувати їх за рішенням експертної ради на їхню підтримку. В середньому в цьому спецфонді нараховувалося приблизно два мільйони гривень за рік. Можливо, це не дуже великі гроші, але для наших виконавців та творчих колективів сума була досить значною.

На жаль, 2010 року свідоцтво про гастрольні заходи не ввійшло до переліку, затвердженого новим Законом «Про дозвільну систему». Тож видавати його припинили. Отже, припинилося ведення і обліку гастрольних заходів. Раніше за інформацією, наданою обласними управліннями культури, Мінкультури формувало єдиний банк гастрольних заходів в Україні, ми знали, які й де заходи відбувалися, й могли відповісти на будь-які запитання. Нині такого банку немає, відповідно немає й достовірної інформації щодо гастрольної діяльності в Україні.

На початку 2011 року положеннями Податкового кодексу України, на жаль, було скасовано 3-відсотковий гастрольний збір, оскільки під час роботи над новим кодексом керувалися ідеєю скорочення податків та зборів. Нині, звичайно, маємо закон про гастрольну діяльність, проте він декларативний і не містить жодних чітких механізмів.

Позаторік Міністерство культури підготувало проект закону про внесення змін у законодавство про гастрольні заходи. Відбулося чимало консультацій із громадськістю, було напрацьовано багато механізмів, зокрема й щодо  гастрольного збору. Одні вважали, що диференціювати його не потрібно, інші дотримувалося протилежної точки зору. Дискутували й щодо того, як диференціювати — академічна творчість чи шоу-бізнес, або виходячи з того, виконавець — резидент чи нерезидент України. Зрештою, було передбачено 3-відсотковий збір для всіх категорій гастролерів.

Уряд підтримав законопроект. Його внесли на розгляд у парламент, ухвалили за основу, але потім зняли з розгляду згідно з відповідною постановою Верховної Ради України. Документ спричинив чимало галасу, зокрема від продюсерських кампаній, які стверджували, що відновлення збору призведе до додаткових видатків організаторів, які перекладуть ці витрати на слухача. Отже, він постраждає, не приходитиме на концерти, й відомі закордонні виконавці не приїжджатимуть в Україну.

Звичайно, гастрольний збір — це додаткове навантаження на організаторів, проте завдяки цим грошам ми могли підтримувати насамперед театри та мистецькі колективи комунальної форми власності.

Нині ми активізуємо роботу над новим проектом закону, консультуватимемося з громадськістю і, сподіваюся, вийдемо на такий варіант механізму, який влаштує й суб’єктів гастрольної діяльності, й слухача, і водночас відповідатиме світовому досвіду й вимогам.

«Держава не переймається захистом власного інформаційного простору»

Юрко ЗЕЛЕНИЙ, 
музичний критик, мовознавець:

— Практика гастрольного збору — світова. У Німеччині зокрема він становить близько 20%. Так там захищають свій ринок від заїжджих гастролерів. Зрозуміло, що ті, хто приїжджає на гастролі, заробляють гроші й вивозять їх із країни, водночас забираючи час та кін у місцевих виконавців. Тому в світі за цим досить жорстко стежать, але не забороняють: хочеш — приїжджай, плати й виступай. І всі платять — і Стін∂, і Мадонна, навіть не обговорюючи цього.

Інша річ, що в нас цей механізм не працює. Ми всі добре розуміємо, що на теренах колишнього «совка» має великий оборот «чорна каса». Скажімо так: розглядати це питання відірвано від того, що понад 60% економіки перебуває в тіні, намагаючись захистити свої кошти від необ∂рунтованих і надмірних стягнень у державну скарбівню, не можна. Позаяк усе це перебуває здебільшого «в тіні», проблему концертних зборів ніхто особливо на загострює. З іншого боку, це питання вже не стільки до виконавця, скільки до місцевого організатора того чи того дійства. Всі такі виплати лягають на його плечі. Тобто якщо хтось привозить «Океан Ельзи» в Росію, він і повинен стежити за місцевим законодавством і здійснювати всі відрахування.

І якщо хтось запрошує когось в Україну, то так само мав би сплачувати всі збори. Але в нас правова культура на низькому рівні, відсоток гастрольних відрахувань мізерний, а держава зовсім не переймається захистом власного інформаційного простору — вона самоусунулася від цього. Навіть навпаки: ще й відкрила усі ворота чужинському. Тому, по суті, ніхто довкола цього питання особливого галасу досі в Україні не здіймав. Хіба окремі громадські спільноти, але їхніми спробами відверто нехтують.

Ця проблема існує роками, але зрештою всіх усе задовольняло. Те, що її витягли саме зараз і саме проти українського гурту, який має успіх у Росії, відбувається в межах всезагальної протиукраїнської істерії, яка розгорнулася на всіх фронтах у передчутті підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Усе це спрямовано на те, щоб висміяти Україну, показати, які ми недолугі — то буцім крали газ, тепер ось крадемо їхні концертні збори. Але знов-таки, ці збори сплачує не гурт, а сторона-організатор, яка приймає.

Та головний посил того, що відбувається, зрозумілий. І насправді він розрахований не так на нашого читача (слухача, глядача), як на їхнього місцевого виборця. Тому що український поставиться до цього критично, а ось російський, хоч як це прикро, за винятком невеликого прошарку населення, заражений великоімперським вірусом. Тому в Російській Федерації такі трюки спрацьовують.

Інша річ, що в такому разі Україна мала б нагально дізнатися всі найближчі дати виступів російських гастролерів і в свою чергу влупити такі стягнення, щоб до сьомого коліна відчули! Бо якщо пошукати прискіпливо, порушень заїжджих російських виконавців можна знайти вдосталь.

До речі, у світі кошти від гастрольних зборів накопичуються на відповідних рахунках і спрямовуються на підтримку молодих виконавців чи створення й утримання молодіжних центрів. Наприклад, у Швеції дуже розвинена система так званих молодіжних домівок, де не тільки можна займатися музикою, а також театром, рукоділлям тощо. Це будівлі, обладнані відповідною технікою, де може бути й репетиційна база, й готельні номери. Тож коли молоді гурти приїжджають на концерти, їм уже не потрібно шукати нічліг: є кімнати з ліжками й купальня з гарячою водою. А також кухня з їдальнею, і — жорстка заборона на алкоголь чи тютюн.

Зрозуміло, що насамперед введення гастрольного збору не вигідне великим компаніям, які привозять в Україну широко відомих виконавців — «Depeche Mode», «Scorpions» тощо. Для них це додаткові видатки, а приховати гроші важче, бо такі артисти працюють легально. Але в будь-якому разі в усьому світі є практика гастрольних відрахувань.

Згадався такий випадок: знайомий митець, що грає на етно-духових інструментах, співорганізатор фестивалю «Трипільське коло», мав їхати у приватних справах до США. Але у візі йому відмовили, мотивувавши це тим, що він музикант, а не сплатив концертного збору. Він пояснював, що їде не концертувати, проте в посольстві сказали, що не зможуть проконтролювати, чим він займатиметься, тому сплати — і їдь. Ось так: розмова коротка.

Такий підхід до захисту свого інформаційного простору варто тільки вітати. І запроваджувати цей досвід у нашій країні.