Від Рівного до польського містечка Бихава, що неподалік Любліна, як до Києва, — 300 кілометрів. Цікаво, що й подолали ми їх, незважаючи на кордони, за стільки само часу, як дістаємося до Києва, — приблизно за 5 годин. Але за три сотні кілометрів на захід живуть уже ментально інші люди: 10 років у ЄС багато змінили для пересічних поляків.

— Євросоюз навчив нас, як то зробити, щоб заробити, — каже бурмістр Бихави Януш Урбан. — Людина мусить шукати роботу, яку раніше їй давали. Людина повинна бути гнучкою, мати кілька професій. А  можливості для людей розширилися. І це, вочевидь, головний бонус для нашої територіальної громади за 10 років перебування в європейській спільноті.

Бурмістр Бихави Януш Урбан (ліворуч) та голова громадської організації «Кореччина» Борис Дицяк обговорюють проекти співпраці з ЄС. Фото надане автором

«Євроремонт» у розпалі     

Мені випала нагода працювати в Польщі за кількома програмами для журналістів, що їх фінансував Євросоюз. Здається, такого високого рівня демократії, як у Польщі, не було навіть у Німеччині чи Франції. Це й не дивно: країна-кандидат особливо сумлінно виконувала «домашнє завдання» за всіма напрямами. Отож коли напередодні вступу країни до ЄС відбувся загальнонародний референдум, понад 77% поляків сказали Євросоюзу так. Тепер, коли набрала нових обертів економіка, Польща має міцні регіони з відносно високою автономією.

У містечку Бихава 5 тисяч жителів, це центр 12-тисячної  гміни: це навіть більше за середньостатистичну польську адмінодиницю. Тут є кілька дитсадків та 5 початкових шкіл (1—6 класи), що фінансуються з бюджету гміни. А ось спілка шкіл імені ксьондза Квятковського, що об’єднує гімназію та ліцей, отримує фінанси за принципом 50 на 50 — з бюджетів гміни та повіту.

— Головне джерело наповнення нашого бюджету — земельний податок, а земля у нас останніми роками дуже зросла в ціні, — розповідає Януш Урбан. — Ми небагата гміна, бо не маємо великих виробництв, але даємо собі раду. Скажімо, 50% бюджету спрямовуємо на якісну освіту. Як батько п’яти дочок переконаний, що це найперспективніші вкладення. До речі, останню малокомплектну школу, в якій навчалося 37 дітей, ми закрили торік, бо її утримання було нерентабельним. Також утримуємо комунальне господарство, свої дороги, повіт — свої, а воєводство — свої. Чимало допомагають нам кошти ЄС: фактично на очах відбувається модернізація гміни.

Ось і наприкінці листопада активно тривала термоізоляція семи будівель у Бихаві, зокрема дитсадка та адмінприміщення гміни: тут виграли черговий грант від ЄС. Звісно ж, на умовах співфінансування.

Писати грантові проекти, безпомилково визначаючи свої вузькі місця, що потребують «євроремонту», тут навчилися вже добре. І це ще один серйозний бонус, отриманий від перебування в європейському співтоваристві. Втім, тепер пріоритети в ЄС змінилися:

— Якщо в бюджеті Євросоюзу 2007—2013 років був акцент на вирівнювання диспропорцій між нами і старою Європою (дороги, школи, дитсадки, колії, доплати рільникам, охорона навколишнього середовища) і на це справді пішло чимало дотацій, то тепер, на нову семирічку до 2020 року, пріоритети змінилися. Стане менше дотацій і більше позичок для того, щоб ми господарювали ще краще. Тепер задля отримання коштів потрібна серйозна мотивація для необхідної інвестиції. А ось, скажімо, за встановлення сонячних батарей як відновлюваного джерела енергії Євросоюз повертає 90 відсотків коштів, — розповідає староста Любельського повіту Павел Пікула. І демонструє, як працює така батарея в комплексі «гімназія — ліцей». Тут вона підігріває воду для величезного плавального басейну, який не зачиняється для дітей ніколи, — нема потреби.

— Так, ми оперативно отримали з бюджету ЄС відшкодування за цю батарею. А тепер не можемо нахвалитися: в басейні завжди тепло й затишно. До слова, тепер басейном користуються й діти з України: з 1 вересня в нас навчається 44 учні з Рівненщини та Хмельниччини, — розповідає директор спілки шкіл ім. Ксьондза Квятковського в Бихаві Генрих Дудзяк. — А ось зрештою й вони.

Українсько-польська дружба

«Дзєнь добри!» — по-польськи вітаються хлопці й дівчата. Та коли дізнаються, що я з України, вмить переходять на українську. Тарасові Сімчуку, Олені Гичун, Каті Харитоновій із Корця по 15—16 років. Кажуть, що вчитися в 10 класі нелегко. До речі, від серпня (а в серпні вони тут посилено вивчали польську) вдома ще не були — поїдуть аж на Різдвяні канікули, що розпочинаються 21 грудня. Але підлітки вже усвідомлюють можливості, які відкриваються перед ними з легкої руки директора.

— Саме він запропонував нашим дітям навчання в Польщі, — каже голова громадської організації «Кореччина» Борис Дицяк. — Оскільки до 1939 року ми були частиною Речі Посполитої, легко відновили історичні зв’язки, але вже на новій основі.

Тут за 320 злотих на місяць (це приблизно 800 гривень) кожна дитина з України проживає в комфортних умовах і харчується тричі на день. Ви б відмовилися від такого? Гадаю, ні! Адже це ще й можливість вступу до вищих навчальних закладів Польщі. До того ж оскільки наші діти переважно з польським корінням, ми напрацьовуємо можливість отримання ними карт поляків, які, звісно, розширять їхні права. Зокрема дадуть змогу безплатно навчатися в інститутах та вищих школах.

— А навчаються вони дуже добре, — підтверджує директор. — Талановиті!

Виходить, людям, які чогось щиро прагнуть, кордони зовсім не заважають. А робить  Генрик  Дудзяк справді велику справу: дбає не лише про майбутнє наших дітей, до яких прикипів душею й серцем, а й про майбутнє та генофонд рідної Польщі, адже народжуваність тут не б’є рекордів.

До речі, коли запитала, скільки в Польщі виплачують при народженні дитини, була здивована: так звана материнська допомога становить тисячу злотих, що еквівалентно 2 тисячі 800 гривень. Звісно, що за такі гроші з дитиною до трьох років не посидиш, тож і викручуються мами як можуть.

— Нам би хоч одну таку сонячну батарею, як у вас, на дитсадок у Корці, — по-доброму заздрить своїм добрим друзям Борис Дицяк.

— Це цілком можливо, — чує у відповідь від старости Павла Пікули. — Адже тепер ЄС віддає перевагу так званим інтегрованим проектам та програмам, які б синхронно діяли по обидва боки кордону, тому до нового проекту ми, звісно ж, долучаємо кореччан.

Така сама добра дружба єднає «Кореччину» з повітовим шпиталем. Він хоч і розміщений у Бихаві, але фінансується з повітового бюджету, про що свідчить сама назва.

— Ми найбільший роботодавець на цій території, в нас працює 320 осіб, — розповідає головний лікар Пьотр Войтась. — Обслуговуємо 40 тисяч жителів, вдень і вночі готові надати кожному з них кваліфіковану допомогу. І все це завдяки модернізації, з якою допоміг Євросоюз. Нещодавно знову отримали нову апаратуру та реанімобіль. Звісно, не за красиві очі — у своїх конкурсних проектах ми довели їхню необхідність для нашої громади. Нам вдалося двічі виграти солідні проекти. Якби не Євросоюз, нашого шпиталю просто не було б.

Натомість люди мають сучасну багатопрофільну клініку, яка надає необхідні медико-реабілітаційні послуги з раннього ранку до пізнього вечора: принаймні, ще о 20-й тут було надзвичайно людно. А зі співпраці польського шпиталю з ЄС має вигоду… Корецький район на Рівненщині. За кілька останніх років шпиталь передав як гуманітарну допомогу автомобіль «швидкої», рентген-апарати, електрокардіографи та апарат УЗД, які тепер служать українцям.

Корови дояться під музику

Та чи не найбільше вразив візит до 24-річного фермера Андріана Каукуса, що господарює за  5 кілометрів від Бихави. Кілька років тому, коли Євросоюз оголосив конкурс на  фермерські програми, Андріан, син місцевих рільників, подав і власний проект. Він задумав створити на своїй малій батьківщині сучасний молочний комплекс вартістю 2,5 мільйона євро. Єврочиновникам проект сподобався: 80% коштів у нього інвестував Євросоюз через кредит під 4% річних, а ще 20 становив особистий внесок фермера.

— Але ці гроші я не одразу вийняв із кишені: є можливість сплачувати їх поступово, із розвитком моєї справи, — уточнює Андріан.

А справа того варта! Хлопець самостійно утримує і обслуговує 120 корів. Точніше, мудра голландська апаратура: під музику корови 3—4 рази на день ідуть до доїльної установки і навіть шикуються до неї в чергу. Одна тварина дає 9 тисяч літрів молока на рік. Тож молодий фермер здає 80 тисяч літрів на місяць — переробники самі приїздять сюди кілька разів на тиждень.

— За літр платять 1,5 злотих (приблизно 4 гривні), з них 50 грошів — мій дохід, завдяки якому покриваю кредити, — каже фермер. — Якби здавав 100 тисяч літрів, ціна була б вищою, уже щось залишалося б і мені. Щоб наростити поголів’я, потрібно більше угідь, а зараз у Польщі клаптика землі не докупишся — дуже подорожчала. Ми ж разом із батьками маємо 100 гектарів — 120 голів з них не прогодуєш. Неабияк допомагають дотації від ЄС — це приблизно 950 злотих на кожен гектар угідь (майже 2500 гривень). Але ці дотації мої батьки теж відстоювали напередодні вступу Польщі до Євросоюзу: мені тоді було 14, але я добре пам’ятаю, як наші фермери перекривали траси, бо, казали, не можна ось так, огульно, кидатися в Європу. 

Може, й нам варто дослухатися до цієї селянської мудрості? Тепер у Польщі активізувався ринок землі, яка отримала ринкову ціну — хоча землі тут нічим не кращі, ніж, скажімо, на Рівненському чи Чернігівському Поліссі. І це ще один євробонус для поляків.

А бонусами для кореччан цього разу стали ще й пожежна машина та 300 туй — це від щирого серця подарував бурмістр Бихави. А староста Павел Пікула приготував для нас оригінальні сувеніри — по банці меду із власної пасіки. Так і написано на етикетці: «З пасіки Павла Пікули». І ніхто не бачить жодної корупції в тому, що він ось уже кілька скликань поспіль працює на виборній посаді в органах місцевого самоврядування, — і доволі успішно.

ДОВІДКА «УК»

Польща стала повноправним членом ЄС 2004-го. А деякі життєво важливі реформи провела на випередження. Зокрема ключові — реформу місцевого самоврядування та адміністративно-територіальну. Спершу це викликало невдоволення насамперед сільських чиновників: як-не-як, довелося розпрощатися з портфелями і знайти собі інші місця роботи. У 1998-му із 48 воєводств (у нашому розумінні областей) утворилося 16 із середньою кількістю населення 2,4 мільйона. А ще — 308 сільських і 65 міських повітів (районів) та 2 тисячі 486 гмін (сільських рад) із середньою кількістю населення 7 тисяч. Підгрунтям послужило конституційне реформування місцевого самоврядування, що відбулося в 1997 році.

Тобто випробувальний термін тривалістю 13 років, наданий угодою про асоціацію з ЄС, Польща пройшла успішно. З одного боку, як кажуть, відрізали по-живому, з іншого — зекономили мільйони бюджетних коштів, розумно збалансувавши державні фінанси. До того ж, саме з 1991-го по 2004 рік країна втричі(!) наростила ВВП, що й стало визначальним чинником під час вступу в ЄС. Паралельно розвивалося громадянське суспільство.

ВИСНОВКИ

Переваги гміни Бихава від членства Польщі в ЄС:

♦ модернізація доріг, шкіл, комунального господарства;

♦ швидкі темпи модернізації аграрного сектору (вужча спеціалізація);

♦ прискорення інформатизації та розвиток ІТ-технологій;

♦ можливість для молоді працювати в інших країнах (найчастіше це Англія, Німеччина);

♦ розвиток туризму — насамперед аграрного;

♦ ширші можливості для міжнародної співпраці: Бихава тепер має угоду про співпрацю не лише з українським Корцем, а й і з французьким містечком Ля Шапель.