Вони бояться повністю називатися, обмежуючись лише іменем, і просять не фотографувати, оскільки в більшості з них у Криму є родичі, близькі й знайомі. І така необачність, як публічність, може спровокувати проблеми в тих, хто залишився на півострові. Так відбувається через те, що віднедавна в Криму люди мимоволі поділилися на два табори: ті, хто за Росію, й ті, хто бачить своє майбутнє лише з Україною. 

Останніх там недолюблюють, тому ці люди змушені, так би мовити, мовчки відстоювати свою громадянську позицію. А ті, хто не витримує морального (і не лише) тиску, переїжджають на материк.

Про що шкодують та на що сподіваються переселенці з Криму, ми запитали у трьох людей, котрі приїхали з півострова і нині живуть в одному із санаторіїв під Києвом. І хоч усі вони різного віку й жили в різних частинах Криму, щиро вірять, що ситуація найближчим часом владнається і півострів все-таки буде частиною України.

«Синьо-жовту символіку нам радили сховати»

Олена (м. Євпаторія):

— Ми з чоловіком і двома дочками п’яти і півтора року вирішили покинути Крим і переїхати на материкову частину, бо хочемо жити в Україні. І не погоджуємося з тим, що Крим — це Росія. Адже я українка. І хоч чоловік росіянин, він повністю мене підтримує. Звісно, нам непросто було прийняти для себе це рішення, оскільки там залишилось налагоджене життя: житло, бізнес. У Євпаторії я була приватним підприємцем, там у мене залишився невеличкий магазинчик квітів.

Діти радіють, що можуть спокійно гратися

Як справжня українка я завжди підтримувала Україну. Тому в магазинчику були синьо-жовті прапорці й стрічки. Проте чим ближче до дати проведення так званого референдуму, тим частіше й агресивніше мені почали «натякати», що українську символіку варто прибрати з магазину. Спочатку я не могла й подумати, що маленька стрічка може аж так когось дратувати. Проте виявилося, що й справді висловлювати, навіть таким чином, свою громадянську позицію небезпечно. Довелося все сховати. А коли почалися погрози, взагалі вирішили залишити півострів. Нам друзі з Києва казали, що тут усе спокійно, можна їхати. Проте друзі з Криму, навіть коли ми їхали, попереджали: мовляв, там за сказане російською мовою слово можуть побити. У цьому всіх кримчан і досі переконує російське телебачення.

Навіть після нашого переїзду друзі телефонували й обережно випитували: чи нас по дорозі не побили? Мовляв, по телебаченню, зрозуміло якому, показували, як бандерівці спалювали автобуси із кримськими переселенцями.

Найгірше, що в цю маячню вірять навіть розумні люди. На жаль, там їх дуже зомбують. З нами в купе їхала подружня пара з трирічним хлопчиком. То він розповідав, що їм у дитсадку вихователька казала: їхати в Україну не можна, оскільки там стріляють у людей.

Кримчанам допомагають облаштуватися усі небайдужі

Ще плануючи переїзд, ми хотіли певний час пожити у друзів. Та коли приїхали в Київ, на вокзалі нас зустріли соціальні працівники, привезли в координаційний центр і там запропонували оселитись ось у цьому санаторії. Тепер потихеньку облаштовуємося, записуємо дітей до садочка, підшукуємо собі роботу. Добре, що є де жити і що їсти. Усім необхідним нас забезпечують небайдужі кияни. А питання із розблокуванням карток та працевлаштуванням допомагають вирішувати соціальні працівники.

«Допомагають соціальні служби і кияни»

Іван (м. Севастополь):

— Мої батьки були росіяни. Їх ще за радянських часів як військовослужбовців перевели до Севастополя. Проте я вирішив, що був, є і буду громадянином України. Давно збирався на материк: у моєму рідному місті вулицями ходять чеченці, тому там просто страшно, адже вони не гребують мародерством. Знайомі майданівці розповідали, як до них прийшли такі «козачки» і вигнали з квартири, забравши все майно і документи. Люди залишилися на вулиці. Поскаржитися до якихось державних органів, тієї самої міліції, немає жодного сенсу: вас ніхто не захистить. Загалом у Криму повний безлад з документацією.

Молодь мріє про те, що зможе повернутися до українського Криму

І хоч російське телебачення нас активно переконувало, що в Україні все погано і до росіян ставляться вороже, я на собі переконався в протилежному. Останніми роками довелося побувати майже у всіх областях України й подорожувати Росією. Можу з упевненістю сказати, що наші східні сусіди ставляться до людей зовсім інакше, ніж українці.

У тому, що дехто із севастопольців підтримав приєднання до Росії, немає нічого дивного: у Севастополі дислокувався російський флот, і чимало жителів міста на ньому служили і служать. А в них зарплати доволі непогані. Наприклад, звичайний солдат-контрактник отримував приблизно тисячу доларів. Навіть у Москві далеко не всі мали такі заробітки. Тому зрозуміло, чому вони за Росію. До речі, у багатьох із них подвійне громадянство. Проте знайомі розповідають, що декого з тих, хто служить на флоті в Севастополі, вже передислоковують у Мурманськ на північний флот. У людей тут майно, вони багато років живуть у Севастополі, а тепер потрібно передислоковуватись на північ. Від такої перспективи, гадаю, ніхто не в захваті.

Скажу відверто, проблеми у нас були там, а тут усе добре. Потихеньку облаштовуємося, в чому активно допомагають соціальні служби і кияни. До речі, коли ми тільки сюди приїхали, якась жінка принесла обід, а потім її дочка виступала тут з концертом — це дуже приємно. Всім необхідним тут забезпечують. Ми створили свій координаційний центр і налагодили співпрацю з Євромайданом, вони за потреби даватимуть ліки зі своїх складів.

Я планую працевлаштовуватися й будувати свої майбутнє разом з Україною.

А на обід будуть смачні пиріжки

«У нас відпочивали тільки заможні росіяни»

Олександр(з курортної частини Криму):

— Я можу назвати лише своє ім’я. Навіть точного місця проживання не назву, лише зауважу, що це курортна частина Криму. Там залишилося багато друзів і членів нашої родини. Нині в Криму вільно висловлювати свою точку зору небезпечно, тому щоб у близьких не виникло проблем на місцевому рівні, змушений «шифруватися». Це як у тому прислів’ї: якщо у вас параноя — це ще не означає, що вас не переслідують.

Нині в Криму багато хто перебуває в стані заціпеніння. Адже те, що відбулося, — не що інше, як обставини непереборної сили. І це при тому, що у приморській частині загалом, окрім Ялти, було відносно спокійно.

Зрозуміло, на півострові є ті, хто хоче бути з Росією, але їх не стільки вже й багато, як про це розповідає російське телебачення. Як кажуть, інколи 10% можуть зорганізувати всі 100. На мою думку, в Криму приблизно це і сталося. Звісно, не без допомоги російського телебачення, яке вселяло віру в те, що з Росією кримчанам буде добре. Адже до нас відпочивати приїжджали жителі великих успішних міст, таких, як Москва, Санкт-Петербург тощо.

Тому у кримчан склалося враження, що росіяни заможні. Але це лише враження, адже Росія — це не тільки успішні міста, а й ще багато інших міст і містечок — з них на відпочинок до нас не їздили. Те, що відбулося в Криму, стало можливим перш за все тому, що нам роками нав’язували думку: Крим — це Росія. Сусідня країна тривалий час наполегливо над цим працювала. Останнім часом після відключення українських каналів зомбуванню піддалися навіть ті, хто раніше тверезо оцінював ситуацію.

Сторінку підготували Ірина ПОЛІЩУК, Світлана СКРЯБІНА  (фото), «Урядовий кур’єр»