Я  зустрілася з польським євродепутатом Павелом Залевським рівно тиждень тому у Страсбурзі, напередодні оголошення українського уряду про призупинення переговорів з приводу укладення Угоди про асоціацію. Я привезла для нього з Києва спецвипуск «УК», присвячений євроінтеграції, який мої колеги підготували наприкінці минулого місяця (31 жовтня). Павел Залевський,  поглянувши на газету, невесело посміхнувся: «Не впевнений, що це ще на часі». Ми спілкувалися з ним довго, і я ставила йому щоразу одне й те саме запитання, формулюючи його по-іншому, бо не могла повірити в те, що чую. Але суть відповіді була одна: асоціації не буде.

Закривши кордони для певних категорій нашого експорту, Росія економічним тиском змусила Україну відкласти асоціацію. Фото УНIAН

Економічна реальність

— Усе пояснюється тим, що нині український уряд не має гарантій того, що він отримає фінансову й економічну підтримку від таких міжнародних інституцій, як МВФ, Світовий банк і Євросоюз, — сказав Павел Залевський. —  І якщо взяти до уваги те, що наслідки світової фінансової кризи 2008 року досі відчутні для української економіки, показники якої останнім часом помітно знизилися, а катастрофічна ситуація в торгівлі з Росією загрожує закриттям підприємств та втратою робочих місць багатьом українцям, то стає зрозуміло, що Україні дуже важко ухвалити остаточне рішення з приводу Угоди про асоціацію з ЄС.

На думку євродепутата, політика як з боку українського керівництва, так і з боку Євросоюзу була дуже короткозорою від самого початку переговорів. Адже жодна зі сторін не прорахувала реальних наслідків торговельної війни, яку Росія розгорнула наприкінці літа. «Український уряд опинився в ситуації, за якої укладення асоціації з ЄС коштуватиме дуже дорого без зовнішньої фінансової підтримки», — констатував європейський політик. Він вважає, що помилка української сторони полягала в тому, що вона відразу не задекларувала пряму залежність між Угодою про асоціацію і фінансовою підтримкою ЄС. Брюссель, зі свого боку, від самого початку розглядав цю угоду як цивілізаційний вибір України, встановлення демократичних стандартів та цінностей. «Тому ми ставили ці питання на перше місце під час переговорів із Києвом, особливо акцентуючи увагу на вибірковому правосудді, символом якого стала гучна справа пані Тимошенко», — зауважив Павел Залевський.

Головне виявилося другорядним

Саме справа Юлії Тимошенко, яку так активно «розкручували» представники Європейської народної партії у Європарламенті, фактично відволікла увагу й сили Києва і Брюсселя від життєво важливих питань. І  гостра критика з цього приводу на адресу української влади з  вуст представників  ЄНП завадила дослухатися Європарламенту до слів таких досвідчених політиків серед євродепутатів, як Чарльз Теннок, Павел Коваль, Адріан Северин, які переконували  колег підписати угоду з Україною негайно, без висування додаткових умов.

— Кокс та Кваснєвський повинні були не вирішувати конкретно долю Юлії Тимошенко, а зробити цю справу частиною ширшої домовленості, яка передбачала б фінансову й економічну підтримку України на певних умовах, — вважає Павел Залевський. — Якби Кокс і Кваснєвський проводили час у Києві, обговорюючи проблеми української економіки й шляхи підтримки реформ, тоді результатом роботи місії могла б стати програма фінансування економічних змін в Україні, в якій були б викладені конкретні цілі українського уряду й терміни їхнього виконання, що відкрило б шлях для перших фінансових траншів та позик. За такого розвитку подій проблему вибіркового правосуддя було б вирішено відразу. Проте ця ініціатива повинна була йти від української сторони, яка мала чітко заявити про свої потреби та сподівання. На жаль, цього не сталося. Тому те, що Київ і Брюссель мали різні очікування щодо угоди, з’ясувалося запізно. Хоча їх можна було б поєднати, якби не було втрачено дорогоцінного часу.

Російський чинник

Росія красиво виграла цю чергову партію геополітичної гри за вплив на Україну. Її менш за все обходили звинувачення в економічному шантажі і гучні заклики Європи припинити тиск на сусідні країни. Вона мала свої точні розрахунки, чудово знаючи, що Брюссель ніколи не наважиться вступити у відверте протистояння з Кремлем за Україну. 

Павел Залевський переконаний, що Росія відіграла в питанні зриву підписання Угоди про асоціацію «вирішальну негативну роль». «Тому що без її тиску, без закриття російських кордонів для українського експорту швидкість погіршення ситуації в українській економіці не була б такою карколомною», — вважає він.  Резолюція Європарламенту про засудження тиску Кремля та заяви-обіцянки європейських чиновників захистити українську економіку виявилися нежиттєздатними.  «Так, Європарламент закликав Єврокомісію вжити заходів. Але ні Єврокомісія, ні Європейська рада нічого для цього не зробили», — визнає Павел Залевський. Проте він застерігає не перекладати провину за зрив підписання асоціації лише на Євросоюз, який, за його словами, «безперечно, у цьому звинувачуватимуть». «Помилок припустилися обидві сторони», — сказав він.

Життя після саміту

Павел Залевський пропонує філософський погляд на втрачений шанс Вільнюського саміту. 

— Ви знаєте, часто негативні рішення набувають зворотного ефекту, а деякі речі мають здатність змінюватися від поганих до хороших. Ніхто не може знати напевне, як розвиватимуться події далі. Я особисто не вірю, що Президент Янукович вступить у Митний союз. Найнегативнішим наслідком після поразки Вільнюського саміту може стати втрата довіри між Києвом і Брюсселем.  Але довіру можна відродити, якщо на це буде політична воля. А поки що український уряд має вирішувати, що він робитиме після саміту у Вільнюсі: як забезпечуватиме витрати на соціальні потреби і як сплачуватиме позики міжнародним кредиторам.