Першу виставку заслуженого майстра народної творчості і заслуженого майстра спорту з судномоделювання В’ячеслава Козака організували і провели в Івано-Франківську. Потім унікальну експозицію «Капсули» показали в Дніпрі та Одесі. У вересні її можна побачити у Сєверодонецьку. Далі буде Київ.

Усюди роботи луганського різьбяра по дереву викликають серйозний резонанс, уже отримали високу оцінку фахівців та мистецтвознавців, захоплені відгуки глядачів. Але, мабуть, найчастіше журналісти і художники, а також пересічні громадяни запитують: невже можна жити в тимчасово непідконтрольному Луганську і залишатися творцем робіт з істинно українським характером?

Виставку «Капсули» заслуженого майстра народної творчості і заслуженого майстра спорту з судномоделювання В’ячеслава Козака з Луганська організували і уже провели в Івано-Франківську, Дніпрі, Одесі. Фото з власного архіву

Від кораблів до ікон

Під час відкриття виставки в художній галереї «Ваґабундо» в Івано-Франківську співорганізаторка заходу Наталя Проскуренко розповіла, що з Луганська вдалося привезти лише одну роботу. «У нас була ідея привезти всі вироби, але це важко, бо з непідконтрольної території твори могли не пропустити. Тому нині на виставці одна оригінальна ікона, а все інше — це інсталяції, фото ікон й відеоробота, в якій автор розповідає, як обирає деревину, обробляє її, як готується до творчого процесу. Автор каже, що ці ікони не для церкви, не для канонічного використання, а робить він їх для себе. Зараз це єдине, що в нього залишилось. Завдяки цим виробам він переживає війну», — розповіла Наталія Проскуренко.

Як зазначила організаторка виставки, В’ячеслав Козак на непідконтрольній території виставляти ікони не хоче принципово: там немає мистецтвознавчого та культурологічного супроводу, бракує фахівців відповідного рівня.

Журналісти розшукали цікавинки з біографії майстра. Починав у 90-ті роки минулого століття як різьбяр, створюючи моделі суден. Унікальні моделі неодноразово перемагали на конкурсах світового рівня. Наприклад, модель «Ніс французького корабля ХVІІI ст.» складається з понад 6 тисяч деталей, вона завоювала чимало нагород на міжнародних чемпіонатах світу та Європи. Модель повністю розбирається на складові блоки, навіть двері знімаються з петель. Із ювелірною точністю художник відновив також 200-річний дерев’яний приклад австрійської рушниці.

На початку 2000-х В’ячеславу Козаку пощастило стажуватись у Парижі, в реставраційному ательє Національного морського музею під керівництвом Алена Нідерліндера і Жана-Мішеля Летену. Тут він вивчав технологію різьблення панно корабельних галер, виготовлених в ательє Марселя, зокрема французького майстра ХVІІ ст. Сезара Багарда.

Повернувшись додому в рідний Луганськ, В’ячеслав сім років працював над копіями двох панно — «Весна» й «Осінь», що свого часу прикрашали королівську галеру Людовика XIV «La Rйal de France». При цьому зменшив панно у 3,5 раза. У 2014-му, перед початком війни, митець саме почав різьбити панно «Літо», а згодом і останню частину — «Зиму». Водночас написав монографію «Українські боги французької галери». У ній заслужений майстер доводив, що у міфологічних богів слов’янські корені. Вивчав В’ячеслав Валеріанович і творчість скульптора Іоанна Пінзеля, який у ХVIII ст. жив у Бучачі, і припустив, що галицький Мікеланджело вивчав корабельну скульптуру в Європі, де познайомився з графом Миколою Потоцьким і отримав запрошення до його майстерень. Так поступово В’ячеслав Козак, який до 2014 року досліджував і відтворював дерев’яне оздоблення галеонів Франції, з початком війни на сході країни захопився традиційними українськими дерев’яними іконами.

Улітку 2020-го, майже одночасно із подорожжю виставки «Капсули» у бібліотеки України надійшов електронний варіант нової книжки В’ячеслава Козака, де він розповідає про свій шлях до створення духовних образів.

Святі на іконах різьбяра з Луганська — уважні слухачі та порадники

Люди щиро зраділи іконі Божої Матері з Луганська

Як дістати з колоди сакральний образ

«Українська народна різьблена ікона з берегів Лугані» — таку назву має книжка, яку написав В’ячеслав Козак. «В капсулі мармуру причаїлася скульптура. В капсулі дерева — сакральний образ. В капсулі душі — наші відчуття й емоції. Подібно до того, як скульптор відсікає від глиби мармуру зайве, так і майстер дістає з дерев’яної колоди сакральний образ», — так каже про свою роботу В’ячеслав Козак.

Та фахівці дають його творам більш високі оцінки. Зокрема професор Київської православної богословської академії, автор монографії про українську ікону Х-ХХ ст. Дмитро Степовик рецензує так: «Маестро Козак точно дотримується усталеної в українському мистецтві класичної іконографії святих. Риси обличчя святих тонко пророблені й відповідають усталеній в українському мистецтві іконографії. Присутність декоративних елементів, складок на одязі надає творам вишуканості. Вибір ясних порід деревини працює на позитивну світлоносність ікон. Можу сказати, що луганець В’ячеслав Козак професіонал у різьбярстві ікон».

«Для мене деревина — це жива істота. Вона має свій характер, норов, енергію, історію життя та душу», — підтверджує В’ячеслав Козак. Він навіть породу дерева для створення образів обирав не випадково. За його словами, груша має лікувальні властивості, відомі з давніх часів; гілки, плоди, деревина і навіть попіл використовували в магії для передачі людям і тваринам родючої сили. До груші «приносили» свою хворобу і «забивали» її в дупло, просвердлене в стовбурі. Та найважливіше, що сама деревина благотворно впливає на людину під час молитви. До того ж груша — улюблена українська садовина, оспівана у піснях, казках, легендах, приказках. Поруч із дубом і яблунею вона займає чільне місце в українській міфології та народній традиції. А для різьбярства волокна груші підходять тим, що дозволяють різьбити орнамент у всіх напрямах.

Навіть варіант заготівлі деревини у В’ячеслава Козака продуманий скрупульозно. А домашній іконостас із 16 святих цілителів, які лікують від різних хвороб, котрий майстер створив протягом шести минулих років, виготовлено з деревини, яку було заготовлено ще у минулому столітті на берегах річки Лугань, яка текла тоді по вільній українській землі.

Під час відкриття виставки в художній галереї «Ваґабундо» в Івано-Франківську. Роботи луганського різьбяра викликають серйозний резонанс, вони отримали високу оцінку фахівців та мистецтвознавців, захоплені відгуки глядачів

Виставка — особлива, бо з непідконтрольної території роботи могли не пропустити. Тому нині на виставці одна оригінальна ікона, а все інше — це інсталяції, фото ікон й відеоробота, в якій автор розповідає, як обирає деревину, як обробляє її, як готується до процесу. Фото з власного архіву В’ячеслава Козака та з Фейсбуку

Жити в українському Всесвіті

«Зараз Україна переживає непрості часи. Я як людина, як майстер-різьбяр якось повинен відреагувати на війну на сході? Думаю, що так. Бог там, у своїй приймальні, на горі, обов’язково спитає: «Що ти робив у цей час? Як допоміг людям у їхньому духовному й душевному надломленому стані? Чим і як полегшив їхнє існування та виживання?» — розповідає про свої роздуми художник.

Рішення, як творчо відреагувати митцю на події, що відбуваються поблизу рідного Луганська, прийшло само собою: праця, праця, праця.

«Що головне для кожного з нас? Що може об’єднати? Тільки здоров’я. Тільки Дух. Ось так до мене прийшла думка зробити серію ікон святих цілителів», — каже майстер.

Так було розпочато проєкт «Домашній іконостас святих цілителів».

«Я зробив свої різьблені версії зображень для домашнього святого кута, або божника, — розповідає В’ячеслав Козак. — Здавалося б, війна, важке фінансове становище, незрозумілі перспективи, сірі засмучені люди, безнадія. Драматична ситуація, у якій перебуває все населення і кожна людина окремо. Стриманість у стосунках, розчарування, хвороби... Мабуть, мої ікони мали б відображати цей стан. Але чомусь виходить навпаки. Вони оптимістичні і світлі. Це не суворі лики святих, які засуджують, докоряють, обвинувачують і споглядають за твоїм життям. Ні. Це швидше уважні слухачі, співрозмовники, порадники, помічники, захисники. Отака моя реакція як майстра-різьбяра на події, які сьогодні відбуваються на сході України. Для мене головне, що попри обставини, українська народна різьблена ікона живе і розвивається. У цих мовчазних свідків сучасної сторінки історії Луганська я вклав усе найкраще, що маю як майстер. Цю сторінку обов’язково буде перегорнуто. Нема такої ночі, яку б не переміг ранок, і мої ікони будуть допомагати в цій перемозі світла».

Але ж таки є певна супермета? «Нова ситуація в українській православній церкві — нова різьблена українська ікона. Маю бажання спробувати об’єднати погляди на українську різьблену ікону всіх православних християнських конфесій України, — каже В’ячеслав. — Упевнений, ключем до цього буде рослинно-квiтковий декор в оформленні образів. Обов’язково з українськими національними нотками. Це має бути музика для очей».

Та чому ж виставку ікон з берегів Лугані названо «Капсули»? «Живу в Луганську, як у капсулі. Мало з ким спілкуюся. Виходжу тільки по молоко, хліб та на ринок, коли потрібні якісь матеріали. Така самоізоляція почалася ще в 2014 році, коли люди проявили себе, і більшість — не з кращого боку, — відповідає художник. — Напевно, це моя громадянська позиція, вибір — жити в капсулі. Охороняти свій духовний світ від світу зовнішнього. Знаю, що в Луганську чимало таких, як я.

Але це не означає, що я ніяк не реагую на реальність. Мої реакції перед вами — на виставці, в книжці. Книжку непросто було навіть зверстати. І я дуже вдячний друзям і знайомим. У ній пишу й про своїх учителів, майстрів з Луганського верстатобудівного заводу імені Леніна, завдяки їм я зробив інструмент, що дозволяє працювати саме в техніці гравіювання і мікрорізьби по дереву».

З відвідувачами виставок в Івано-Франківську, Одесі та Дніпрі довелося спілкуватися тільки віртуально. Але чи вдалося все ж передати якийсь особливий посил? «Мені розповіли, що в Івано-Франківську є значна діаспора переселенців з Луганська. Люди там щиро зраділи іконі Божої Матері з Луганська, — згадує В’ячеслав. — Її назва «Знамення». І я хотів би, щоб кожен запитав себе: знамення чого? Передвістя про що?»

Не страшно, що місцева влада міста, де фактично він живе, прочитає про виставки в Україні? «Мені ніколи не було діла до політики. Я — майстер і різьбяр, творець ікон, тобто творів, які вищі за все мирське, — такою була відповідь В’ячеслава Козака — Я, мабуть, єдиний представник тут національної меншини — маю польські корені. Ця робота — моя гармонізація з Часом, в якому живу. Це моя художньо-мистецька дипломатія».

Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»