На брифінгу «Українська книга в умовах інформаційної війни» віце-прем’єр-міністр Олександр Сич наголосив: «Щоб поволі виводити суспільство зі стану шоку, треба говорити не тільки про війну, а й про мир, про цінності, які об’єднуватимуть суспільство. Одна з них, найважливіших, — українська книга, яку нині треба рятувати й пропагувати. Щоб ставлення до неї підняти на вищий рівень, при Кабміні відновлено роботу Міжвідомчої координаційної ради з питань книговидання й книгорозповсюдження, яку очолюю я. Вона діятиме у співпраці з громадськими експертами».

Чотири робочі групи в її складі удосконалюватимуть управління книговиданням, дбатимуть про державний економічний протекціонізм — формування держзамовлення на книгу і — надзвичайно важливо — про популяризацію її читання.

Нині книга в Україні на 80% не українська, і майже вся не те що російськомовна, а російського видавництва. А серед тих 20%, що залишаються, значна кількість і російськомовних, які не завжди з позитивним для українства гуманістичним змістом, і книжок мовами інших нацменшин.

Робоча група з державного протекціонізму української книги, співкоординатор якої — письменник і видавець Дмитро Капранов, запропонувала ввести ліцензування книжкової продукції. Окрім того, зважаючи на рішення уряду щодо того, аби ввести секторальні санкції стосовно продукції, виробленої в Росії, Олександр Сич запропонував робочій групі внести пропозиції щодо санкцій до російськомовної книги. Щоб їх ввести, треба проаналізувати з експертами, яка ця книга, чи містить антиукраїнський зміст.

В умовах ведення війни, складовою якої є війна інформаційна, треба захищати український інформаційний простір, обмежуючи надмірний книжковий імпорт і надаючи пільги для української книги за двома категоріями преференцій: тимчасовими, які закінчують свою дію  1 січня 2015 року, і постійними пільгами, закладеними в Податковому кодексі. «Коли ми рахуємо кожну копійку для фронту, для відбудови сходу тощо, дуже глибоко аналізується кожна пільга — який збиток вона надає бюджету: тимчасові — 89 мільйонів гривень, а постійні — 1 мільярд.

Треба не перелатувати українське законодавче поле, а принципово його міняти, щоб воно було сприятливим для української книги. Головним у цій галузі є закон про книговидавничу справу: напрацьовуватиметься його новий проект, щоб, зокрема, подолати й два великих пробіли — унормувати продаж електронної книги і прирівняти її до класичної паперової та унормувати питання мови видання, тобто національну ознаку — українська мова є тим маркером, який дасть змогу нам захищати українську книгу», — зазначає він.

Як дбають про книгу в регіонах, свідчить те, скільки грошей надають там на її підтримку. В 2013 році для закупівлі книг було виділено найменше грошей у Київській області — 253 тисячі гривень, а найбільше в Івано-Франківській — понад 2 мільйони. Що, Івано-Франківщина багатша за Київщину? А ось порівняння щодо фінансування книговидання за рахунок місцевих бюджетів: Київська область — 0 гивень, Черкаська — 1 мільйон 450 тисяч…

Цифри ці показують ідеологію, світогляд керівників регіонів у ставленні до книги, яка є надзвичайно важливою зброєю в боротьбі за свідомість людей. Треба про неї дбати, щоб вона консолідувала суспільство.