ЦІКАВО ЗНАТИ

Виявляється, серед наших хряків є суперздібні подовжувачі роду, надзвичайні чистюлі та інтелектуали

Лорд та його гарем

Коли Лорда виводили з приміщення, директор відгодівельного комплексу ТОВ «Ряснянське» Сергій Лихацький попередив: не можна гладити тварину і підходити до неї ближче як на два метри. Хряк хоч і сумирний за натурою, все ж таки непередбачуваний. А він не вийшов, а буквально виповз на своїх коротеньких ніжках. Похитуючись, почвалав до паркану, низько нахиливши голову і підбираючи на траві щось їстівне. Хрякові було неймовірно важко підвести здоровенного і круглого, як сковорідка, п’ятацюру. Здавалося, він не рохкав, а тяжко сопів та прицмокував.

Лорду голову підводити  важко, але гарем має великий. Фото Володимира КОВАЛЕНКА

Справді, спробуй скоординувати рухи, якщо вага ряснянського рекордсмена 425 (!) кілограмів, зріст — 1,1 метра, а довжина рівно 2 метри. Такий собі білявий паровозик.

Саме на таких, як Лорд, сьогодні тримається і розвивається свинарство. Хряк із Рясного належить до білої великої породи англійської селекції. Він народився 17 квітня 2010 року в Англії, отож зараз перебуває в розквіті племінних сил і можливостей (середня тривалість репродуктивних функцій становить до 6 років). Маленького, 6-місячного, але вже вагою майже 100 кілограмів його купили на одному з англійських племінних підприємств разом з кількома десятками інших майбутніх кнурів і свиноматок. Обійшовся Лорд недешево — за кілограм живої ваги віддали 35 євро.

Племінного рекордсмена утримують в окремому боксі разом з ще одним «побратимом». Регулярно виводять на прогулянки, годують комбінованим кормом — 7 кілограмів на добу з преміксами. Стежать, аби не переїдав, бо тоді втрачається весь племінний сенс. Сім’я у Лорда надзвичайно якісне і за показником одного опоросу становить 11,5 поросяти. Всього, за підрахунками спеціалістів, він має майже 700 спадкоємців, що відзначаються високими племінними якостями.

Галантний Денні

Свого «статевого гіганта» мають і полтавці. Його утримують у Радивонівці. Майже 400-кілограмовому улюбленцю свинарок із ПАФ «Україна» Великобагачанського району від народження 26 місяців, і його вже визнано на виставці «Агро-2011» найпродуктивнішим «свином» саме за породою велика біла. Так, за рік він осіменяє 120 свиноматок, від кожної з яких за опорос народжується в середньому по 16 капловухих, довгорилих і довгоногих міцних поросяток. Точних копій свого «тата». Його батька, завезеного в Радивонівку із Золотоноші, також звали Денні, а їхні предки проживали у Північній Ірландії. Кажуть, кнур і характером вдався в Денні-старшого, такий же самий допитливий і дружелюбний. А ще він дуже любить квіти. Особливо троянди та лілії, яких чимало на території свиноферми.

Добряк Денні полюбляє троянди і свинок дівчачого віку. Фото Олександра ДАНИЛЬЦЯ

— Йдучи на «побачення», він так і норовить підійти до квітів, понюхати їх, — усміхається зоотехнік-селекціонер господарства Лідія Кулинич. — За Денні закріплено 10 основних свиноматок, але його, природно, тягне до «дівчат» — свинок із так званого ремонтного молодняку, вагою від 140 кілограмів кожна. Причому для парування вибирає їх сам. Свинарка тільки випускає його, а далі він сам знає, куди йти.

Нарівні із спілкуванням він полюбляє водні процедури. Готовий купатися будь-де і за будь-якої погоди, але найбільше — під фонтаном, що випадає йому раз на тиждень. Ну й, звичайно ж, не був би він великим хряком, якби не любив добряче поїсти. Як поінформувала Лідія Кулинич, в середньому за добу він підростає на 980 грамів. Шкода тільки, що популярність Денні протримається недовго, ще десять місяців. У 3-річному віці кнурів вибраковують. Отож поки що він бадьорий, працездатний і сумлінно справляється із своїм головним обов’язком!

Джек із Сингаївки

Козеня і порося в’єтнамської породи з’явилися в Олега Олексійовича Ільченка майже одночасно, ім’я їм дали Джек і Роза з фільму «Титанік». Коза Роза виявилася твариною примхливою, з характером. Тільки Джек, буває, похрюкає на неї, прицмокне, Роза й зупиниться. Джек став справжнім членом сім’ї, з півслова розумів хазяїна, не тільки ніколи не робив ніякої шкоди, а навіть допомагав. Якось Олег Олексійович довго не міг знайти сумку з інструментами. Яке ж було здивування господаря, коли Джек підбіг до нього й почав тягти за штани туди, де під купою дощок лежала зникла сумка. Проте ще більше здивування викликав випадок, коли на їхнє подвір’я забрів нетверезий чоловік, очевидно, переплутавши власну домівку з чужою. Вдома якраз нікого не було, дядько, не змігши відчинити двері, вирішив лізти в хату через вікно. Побачивши біля своєї голови чорну волохату голову, він одразу з переляку протверезів і кулею пронісся повз хазяїна, який саме повертався додому. Не раз Джек приводив додому Розу, яка, відв’язавшись, гуляла селом. Заведе в загорожу, а сам до хазяїна, ніби сказати хоче: коза, мовляв, уже на місці. А то якось підійшов, поклав голову на коліна Олегу Олексійовичу й заскиглив, як собака. Виявляється, хтось перекинув велику миску з водою, де Джек щодня купався. Взагалі, чепурнішої тварини, як цей кабанчик, тут ніколи не бачили. Йому дозволяли заходити до кімнати. Він умощувався біля телевізора й годинами міг не відриватися від екрана. Нюх, каже Олег Олексійович, — куди собачому! Скажеш Джекові: «Шукай черевики!» — через п’ять хвилин уже несе.

Ось таку пам'ять залишив Джек про себе на мобільному телефоні. Фото з сімейного архіву

Ідилія, однак, тривала недовго. Розу за її шкідливий характер вирішили продати. А Джек, не знайшовши своєї подруги, дуже засумував. Завжди жвавий, тепер сидів похнюплений у куточку і з докором дивився на людей. А потім його не стало. Засмучений ходив Олег Олексійович селом, кликав Джека. Але той не відгукувався. І досі Ільченко про хряка згадує зі смутком. Гадає, може, він ще повернеться…

Чистюля «голландець»

Коли кабанчика привезли у тваринницький комплекс до Новопсковщини, він перш за все «зажадав» чистоти: у своєму «станку» представник великої білої голландської породи лягав лише на чисте місце. А якщо щось було йому не до шмиги — сердився та одразу показував норовистий характер: починав кусатися. Але головне, що за два роки його безвідмовної роботи на фермі захрюкало не менше тисячі голів потомства. За гроші, виручені від продажу поросят, підприємець зумів, нарешті, реставрувати сарай та огородити господарство гідним парканом. Так Володимир Анатолійович Токарев, купивши кнурця, з його допомогою поліпшив власне майбутнє.

Свинячий п'ятачок здатний розрізняти запах чи не сотні людей. Фото Олени ОСОБОВОЇ

— Господарство нині виросло до 1200 га. У нас було чотири працівники, а тепер 33, — хвалиться фермер.

А кабанчик сьогодні завдовжки сягає 2,5 метра, вага перевалила за 370 кг. Щоправда, життя не безкінечне, а пенсія для свинтуса, навіть найвидатнішого, не передбачена. Генетика в «голландця» вже застаріла, гормони псують не тільки характер, а й смак м'яса. Куди подінеться майже 400-кілограмовий свинтус — зрозуміло, тому працівники поміж собою кличуть його Макдональдсом.

Хряк під шубою

Хряк на ім’я Васько — «зірка» телеефіру, улюбленець туристських груп і навіть урядових делегацій. Перед тим як з’явитись перед захопленою публікою, він отримує перукарські послуги: йому підстригають кучерявого білосніжного чуба і підпилюють ікла. Здалеку Васька можна прийняти за величезну довгошерсту вівцю — у три з лишком центнери.

— Мої свині — найдавнішої в Європі породи мангалиця, — розповідає підприємець Володимир Хом’як. — Угорці, схрестивши у сиву давнину дикого кабана чи то з вівцею, чи то з домашньою свинею, отримали ось таке волохате диво.

У пана Володимира свиней під шубою вже ціле стадо — чорних, білих, червоних. Перших двох привіз із Австрії — з племінної ферми, виклавши за них на ті часи шалені гроші. Потім докупив ще кілька пар на Закарпатті. Інвестиції у «кучеряву» справу виявилися на диво вдалими: свині почали давати подвійні приплоди.

Отакий він чепурний та кучерявий свин Васька. Фото Світлани ІСАЧЕНКО

— Вони невибагливі до їжі та умов утримання, можуть самі випасатися на вигулі — хоч у лісі, хоч на полі, — розповідає фермер. — Спокійно переносять і тридцятиградусні морози, і мало не сорокаградусну спеку — що то мати гарну шубу й дику кров!

У них найкраще, найсмачніше сало. Не знайти й кращого шашлика зі стейками. Але про це фермер говорити не полюбляє — душа не витримує дивитися на своїх вихованців крізь гастрономічну призму. Ще їх можна стригти як овець, але не бажано, до того ж свиняча «вовна» надто жорстка.

Вони напевно знаються на лікарських травах, бо вишукують їх і завжди почуваються у найкращій формі! 

Матеріал підготували 
Олександр ВЕРТІЛЬ,
Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
Владислав КИРЕЙ,
Світлана ІСАЧЕНКО,
Олена ОСОБОВА
«Урядовий кур'єр»