Кого тільки нема серед телесотні великих українців! Виявляється, нема Терещенків, хоч тільки в Глухові дев’ять споруд у центрі міста, збудованих цією родиною, вірою і правдою служать місту і досі. Вони створюють туристичну принаду 35-тисячній козацькій столиці. А що казати про Київ, який Терещенки на початку ХХ століття перетворили на культурний центр, відколи в 1874 році сини засновника династії Артемія вирішили перенести штаб-квартиру з Москви до Києва. Знакові архітектурні споруди столиці: Володимирський собор, оперний театр, оперета, консерваторія, політехнічний і театральний інститути, лікарня «Охматдит», музеї Шевченка, художній, російського мистецтва та багато інших збудовано і на їхні кошти. З представником славного роду Терещенків Мішелем розмовляємо в його глухівському офісі.

— Мішелю Петровичу, український паспорт вам нещодавно особисто вручив Президент Петро Порошенко. Чи ще хтось із французів виявляє бажання прийняти українське громадянство?

— Гадаю, вони будуть. Україна дуже перспективна країна. Я багато думав про українське громадянство. Його надають «інклюзив», мені довелося відмовитися від французького. Я чекав моменту, коли український народ яскраво продемонструє свій вибір нормального цивілізованого шляху розвитку. Після обрання Президентом Порошенка можу за це не турбуватися.

У мене щодо нового громадянства кілька мотивацій. Перша: мій дідусь Михайло залишив батьківщину 1918 року, але не змінював громадянства, хоч йому пропонували англійське, французьке. Він став громадянином світу, коли обрав життя в Монте-Карло. Гадаю, він би радів, що його онук став громадянином України. Друга мотивація: на Майдані й на фронті загинули тисячі героїв. Нам обов’язково потрібно в ім’я їх збудувати нову країну. І я хочу брати в цьому участь.

— Упродовж майже 100 років 80% прибутку Терещенки витрачали на благодійність і меценатство. Ви продовжуєте традицію?

— Структури, які очолюю, допомагають Головному військовому шпиталю у столиці. На наших благодійних заходах підтримуємо мобілізованих на фронт, зокрема і п’ятьох з нашої фірми. Щодня ми з ними на зв'язку. Зазвичай я купував амуніцію для військових у торгових закладах, але там вона дорога і низької якості. Тепер у волонтерському осередку «Центр активних глухівчан» майстерні працюють щодня, щоб вчасно пошити потрібне для фронту, зокрема камуфляжні сітки. Ми гарантуємо якість.

— Я дізнався про ваше рішення балотуватися на посаду Глухівського міського голови під час телеінтерв’ю з Адою Роговцевою, чиє дитинство минуло в цьому місті. Вона схвалила ваше рішення.

— Я отримав таку пропозицію від жителів Глухова і не можу їм відмовити. У нас родовий девіз «Стремлінням до суспільної користі». Мені як громадянинові потрібно допомагати місту звільнитися від старої влади. До речі, троє моїх предків були бургомістром і мерами Глухова.

У мене й особистий мотив: зберігати дух моєї родини в місті та відновити їхнє достойне захоронення. Останні 12 років очільники області й міста говорили мені, як багато мої предки зробили для України і як вони їх шанують. Але це були лише балачки. Спочатку слід відремонтувати історичний скарб — собор Трьох Анастасій, де родова усипальниця. Теперішній міський голова дозволив побудувати поряд із собором ресторан, де будуть пиятики. Така неповага до пам’яті!.. І доти, доки на центральні площі стоїть пам’ятник Леніну, не хочу пам’ятника Терещенкам. Напевно, цього Леніна знесуть останнім у країні.

— Справді, Ленін на центральній площі міста, що за 12 км від кордону з Росією, тягне в минуле. Але ж і ви, католик, співаєте на православні свята в своєму родовому храмі Трьох Анастасій, де влітку 2013 року я читав на його дверях заклик до хресної ходи проти вступу в ЄС. Коли у Глухові буде храм Київського патріархату?

— На Майдані, де я побачив, як революцію підтримують греко-католики, вирішив не змінювати віру. Це й вплив мого друга владики Бориса — ректора католицького університету, який править служби в Парижі. У Глухові в кожного має бути вибір, де молитися. Не думаю, що заради мене тут потрібен католицький собор. Але коли у Глухові буде більше парафіян Київського патріархату, обов’язково слід надати їм змогу молитися в новому храмі.

— Буваючи у Глухові, помічаю: місто стверджує себе як гідний продовжувач музичних традицій першої у колишній імперії музичної школи: тут відбуваються цікаві концерти. Ось і нині анонсовано творчий звіт школи мистецтв імені Максима Березовського.

— Ми й надалі розвиватимемо культуру міста. Ректор київської консерваторії, до побудови якої причетні Терещенки, планує відкрити у Глухові філіал. В одній із будівель моїх предків плануємо відкрити філіал київського музею з картинами із зібрання братів Терещенків.

Таким був Глухів на початку ХХ століття. Фото з сайту samumray.in.ua

— Гадаю, що першочергові проблеми Глухова такі, як і в усій Україні: житлово-комунальний комплекс, медицина, освіта.

— У місті Інститут луб’яних культур понизили до дослідної станції. Але ми зберегли робочі місця і працюємо над поверненням статусу. Багато нарікань у містян і щодо медичних послуг. Кваліфіковані спеціалісти через низьку зарплату і побутові негаразди виїхали на роботу за кордон. Є нові фахівці з Донбасу. Важливо зберегти їх у місті, а нових набирати тільки за конкурсом.

— В Україні дуже складно працювати реформаторам, зокрема через опір старої номенклатури, якій зміни не потрібні. Чи є у вас команда однодумців для прогресивних змін у місті?

— Так, є. В Києві я закрив офіс і посилюю команду в Глухові. У мене нема дефіциту фахівців різних напрямів діяльності.

— Серед запитань, які вам ставитимуть виборці, вочевидь, будуть і щодо майнового стану.

— У мене економне авто, не найкраще в Глухові, де є великі джипи. Моя хатинка у Глухові 50 квадратних метрів біля мого льонозаводу, тож я чую, коли він працює. Там отримали роботу понад 150 людей. Є квартира в Києві на Оболоні — 130 квадратних метрів. Я придбав її, коли продав медовий бізнес у Кіровоградській області, щоб не вивозити грошей з України. А фірму з торгівлі медом організував у Глухові за допомогою пана Дяденка: ми з ним домовилися, коли зустрілися на революційному Майдані, бо вірили в перемогу. Нині він очолює мою фірму «Десна-ленд. Чарівна ріка», яка експортує мед. У нас 240 вуликів. У Глухові планую створити великий центр меду. Адже років 200 тому поблизу Батурина і Глухова жив Петро Прокопович — великий пасічник.

— Яким бачите Глухів через п’ять років?

— Глухів має очолити рейтинг кращих міст України у своїй категорії як екологічний, промисловий, культурний і туристичний центр. Ми це зробимо завдяки українським та іноземним інвестиціям. А близькість кордону з Росією буде тільки на користь. Коли в цій країні перестане все вирішувати одна людина, місто стане привабливим для росіян як вітрина України та кордон із Євросоюзом.

— Яка, на вашу думку, головна проблема України?

— Головна проблема — навіть не війна, а боротьба з корупцією, яка збільшилася. Після перемоги над нею Україна стане дуже привабливою для бізнесу.

— Чим займається сьоме коліно роду Терещенків?

— Донька Ізабель — художниця (над письмовим столом пана Мішеля висить її пейзаж). Кристофер — фінансовий аналітик. А Димитрій — інженер у французькій нафтовій компанії. Трирічна онука Луїза поки що пізнає цей світ. У всіх моїх дітей після Революції гідності інтересу до України стало більше. Вони вболівають за батька і поважають мій вибір.

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»

 

ДОСЬЄ «УК»

Мішель ТЕРЕЩЕНКО. Народився 1954 року в Парижі. Шосте коліно українського роду підприємців та меценатів. Батько Петро Михайлович — син міністра Тимчасового уряду Росії, якого Ленін оголосив особистим ворогом.

Має диплом з економіки престижної ЕSSЕC. Починав трудову діяльність як дослідник підводних глибин у Флориді. Створив фірми, що вирощували водорості на Філіппінах і Мадагаскарі.

З 2003-го в Україні займається виробництвом, переробкою та експортом льону і меду. Автор книжок про свого визначного діда «Перший олігарх», «У пошуках скарбу сім’ї Терещенка».