СТАРЕ КІНО

Саме кадри, відзняті в Чернігові, зробили фільм «Допінг для янголів» глибоко драматичним

Зйомки кінофільму на вулицях такого невеликого міста, як Чернігів, — завжди подія. Навіть тепер, коли похід у кіно — рідкісне в нашому житті явище. Що вже говорити про кінець 1980-х років, коли кожен другий житель обласного центру був справжнім кіноманом. Усе, що знімали на вулицях стародавнього міста (а знімали багато завдяки неповторному місцевому колориту), сприймалося з величезним ентузіазмом. Та й тепер що може бути приємніше, як побачити в старому фільмі місто своєї молодості?

Чи легко бути праведником?

В одній із таких художніх картин — «Допінг для янголів», яку знімала кіностудія імені  О. Довженка, — панораму Чернігова показано поволі, ніби смакується кожна мить. Красиве зелене місто з банями стародавніх храмів з висоти пташиного польоту схоже на куточок раю на землі. Головний герой Клавдій Родимцев (актор Альберт Філозов) — настільки чесна людина, що йому немає місця між земних грішників. В останніх кадрах фільму він возноситься вслід за своїм янголом над Спаським собором.

Фільм, у якому разом із Філозовим зіграло сузір’я талановитих акторів — Лія Ахеджакова, Лариса Удовиченко, Віктор Борцов, Ксенія Рябінкіна та багато інших, – автори замислювали як комедійний. Насправді він вийшов дуже драматичним. Напевне, у підсумку не останню роль відіграли почуття героя — занадто серйозні й вистраждані, аби глядачі могли сприймати їх легковажно. А ще присутність янгола з усіма належними світловими та звуковими ефектами аж ніяк не дає з’їхати на грайливий тон. Навіть якщо взяти до відома, що ревізор намагається жити праведно, на одну зарплатню і збирає на смітниках цеглу для будівництва дачного будиночка, а дружина з донькою на зло обставинам придбали нові капелюшки вартістю із сімейний бюджет, — із цього може посміятися лише недобра людина, а не щирий і доброзичливий глядач.

Зупиняє від сміху й думка: а як би ми вчинили на місці головного героя, якби довелось обирати між життєвими принципами і спокусами? Тут мимоволі уявляєш картину в дусі Ольги Берггольц:

И станут искушать,
Прикажут:
— Отрекись!
И скорчится душа
От страха и тоски.
И снова хватит сил
Одно твердить в ответ:
— Ото всего, чем жил,
Не отрекаюсь, нет!»

Тема, сказати б, вічна. Адже кожна людина — це поле битви добра і зла. Для нашого головного героя взяти хабар — те саме, що вкрасти. Недаремно по-справжньому віруючі люди вважають, що вкрасти навіть уві сні — великий гріх: людина з чистими помислами не дозволить собі цього — ні в сновидіннях, ні наяву.

Одне слово, Клавдієві Івановичу було над чим поміркувати, коли замість загадкової янгольської обіцянки про допомогу почалися реальні спроби невідомих благодійників поліпшувати добробут, здавалося б, нічим не примітної родини. І відтоді до фінальної втечі героя Філозова з компроматним блокнотом, у якому записані всі фінансові комбінації нечистих на руку керівників одного з підприємств, на сміх якось не пробиває.

Це все емоційне багатобарв’я тримає в напрузі до кінця.

А ось у суто зоровому плані під час погоні за головним героєм починаються такі метаморфози, які можуть помітити лише чернігівці. Там, де для інших глядачів — просто моменти захопливої пригоди, жителі міста над Десною із задоволенням розбирають «мозаїку» на складові: зокрема, провалившись у підземний хід Троїцького монастиря, Клавдій Родимцев підводиться вже в галереї Антонієвих печер, а потім піднімається східцями до південного нефа Спаського собору, із дзвіниці якого проглядає Борисоглібський собор. Далі головний герой тікає від переслідувачів дахом Іллінської церкви, а потім возноситься знову ж таки над давнім Спасом…

Альберт Філозов у фільмі «Допінг для янголів».  Фото надане НАІЗ «Чернігів стародавній»

Тарзанка  для ревізора

Наукові співробітники Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» побували на кіностудії імені О. Довженка, працівники якої надали їм світлини та робочі кадри зйомок.

Та найцікавіші, звісно, розповіді очевидців. Приміром, завідувач відділу науково-просвітницької роботи заповідника Алла Гаркуша в той час була молодим науковим співробітником і разом із московською аспіранткою проводила археологічні дослідження Антонієвих печер. Сиділи вони на одному з ярусів у ватниках (під землею й серед літа холодно) в поховальній ямі, неквапно розкопували її і з технічних міркувань висипали вибраний грунт на підлогу підземної церкви святого Феодосія через вікно у її бані. І тут з’явилася знімальна група кіностудії імені О. Довженка.

— Це було схоже на заїзд циганського табору, — згадує пані Алла. — Багато техніки, велика кількість людей. Усі вони говорять, але ніхто нікого не слухає. Через вузьку галерею, де ми копали, члени знімальної групи проходили по одному з певним інтервалом. Коли ми потрапляли у поле зору, реакція в усіх була до банального однаковою: «О! Дівчата! А що ви там копаєте? Золото вже знайшли?» Коли це прозвучало утридцяте, у нас ледве вистачало терпіння відповідати ввічливо.

Останнім зайшов актор Сергій Подгорний, який у фільмі «В бій ідуть тільки «старики» грав Смуглянку. Молоді науковці зреагували на знайоме обличчя. А коли дівчата вийшли на поверхню, справжнім потрясінням стала зустріч із виконавцем головної ролі Альбертом Філозовим. Він на той момент після виходу фільму «Тегеран-43» був справжньою зіркою.

— Для мене побачити цього актора було з розряду невеличкого дива, — продовжує пані Алла. — Однак людина була настільки занурена в себе, настільки відсторонена, що в мене не вистачило нахабства підійти і попросити автограф...

Сцену, де герой падає в підземелля, було відзнято у приміщенні церкви Феодосія Тотемського. Впоперек бані поклали рейки і причепили тарзанку, за яку Філозов чіплявся і стрибав на землю. Грав сам, без дублера. На голову йому для достовірності працівники висипали ∂рунт, який викопували археологи.

Одне слово, для співробітників заповідника зйомки були обтяжливими і неспокійними. Хоч, безперечно, цікавими.

Науковий співробітник заповідника Світлана Казначеєва розповіла, що на час зйомок у Спаському соборі саме відбувалися реставраційні роботи. Для фільму цей момент виявився прийнятним, тому в цьому плані нічого не змінювали. У південному нефі стояла дуже красива ікона зі сценою вознесіння Ісуса Христа. Саме вона у комплексі з вознесінням головного героя створює надзвичайно драматичні миті в останні хвилини фільму.

— Коли знімали фінальну сцену, я проводила екскурсію для туристів із Москви, — поринула у спогади пані Світлана. — Було дуже приємно, коли якийсь чоловік вигукнув: «Це ж треба — приїхати до Чернігова, щоб побачити на власні очі Філозова. У Москві якось не довелося».

Від комедії  до притчі

Донині зберігся так званий монтажний щоденник фільму, де його жанр зазначено як комедійний. Утім, це не та ситуація, коли можна звинувачувати авторів картини у недоведенні справи до кінця. У «Допінгу для янголів» вистачає моментів, які викликають принаймні щиру усмішку. Однак творчі люди знайомі з таким явищем, коли автор втрачає владу над своїм дітищем і витвір його уяви стає ніби самостійним персонажем, диктуючи власні умови. Такий собі ефект самодовершення. Так письменник не завжди уявляє, як поведуться, приміром, герої його нового роману і чим зрештою закінчиться інтрига. Так художник раптом ловить незвичайне просвітлення, і все зображення бачиться вже в іншому світлі. У кіно так само: все, що ретельно знімали відповідно до сценарію, раптом заграло іншими фарбами. Мала бути фантастична комедія — стала така собі притча. Чи став фільм гіршим, набувши іншої — філософської глибини? Ні, навпаки. Ми піднімаємося на ще один щабель душі, й це в будь-якому разі плюс.

Один з молодих, найбільш допитливих і, напевне, найнепосидючіших співробітників заповідника «Чернігів стародавній» Олександр Литовченко таки їздив на «Мосфільм», щоб зустрітися з Альбертом Філозовим. Актор уже в поважному віці. Йому личить благородна сивина так само, як колись личила стримана енергійність.

Зйомки у Чернігові Альберт Леонідович назвав зворушливими і незабутніми, особливо сцену вознесіння. На все життя він запам’ятав стан чистоти і якогось особливого душевного спокою в ту мить, коли підносився за допомогою підіймального крана над чернігівськими храмами. Такі хвилини варті того, щоб їх пережити.

Кінострічка «Допінг для янголів» вийшла на великий екран у 1990 році. Вона не стала сенсацією і потрясінням для глядачів, однак залишилася зразком добротного фільму радянської епохи, який і сьогодні має шанувальників.