У години дозвілля люблю передивлятися телевізійні сюжети про життя і норови тварин — інколи буває дуже повчально. Скажімо, до кого із тварин ставлюся зі зневагою та презирством, то це до антилоп гну. І річ не в їхньому потворному вигляді, а в поведінці.

Це великі тварини з міцними рогами, якими їхні самці, влаштовуючи жорстокі бійки між собою, часто завдають один одному серйозних поранень. Поранені зазвичай гинуть, бо родичі не надають їм жодної допомоги. Натомість ці тварини ніколи (підкреслюю: ніколи!) не використовують своїх рогів для оборони від природних ворогів, знають лише один спосіб порятунку — втечу.

Аж лють бере, коли бачиш, як стадо з десятків, навіть сотень голів чимдуж тікає від одного-єдиного лева, залишаючи задніх на поталу. А якби всі гуртом навалилися, від того лева і шматочка шкіри на згадку не залишилося б.

Але найогидніше, що маля гну, яке втратило матір, даремно проситиме їсти в інших самиць: не дадуть, так і загине, якщо не підберуть працівники заповідника чи зоозахисники. Втім навіть якщо підберуть і виходять, повернутися у стадо тварина вже не зможе: коли стадо зачує від родича запах людини, то заб’є на смерть. Отака мораль гну: своїх б’ємо, від ворогів тікаємо!

Зовсім інша річ — слони. У них принципи взаємодопомоги стоять дуже високо. Гуляє в інтернеті сюжет, як слоненя прийшло до річки води попити, а крокодил вхопив малюка і намагався затягти у воду. Але на допомогу наспіли дорослі слони і нагнали хижака. До речі, осиротіле слоненя стає «сином полку» — жодна слониха, що має молоко, не відмовить йому у їжі. Теж тварини, а мораль, як бачимо, геть інша!

Грудьми і міцними рогами зустрічає ворога африканський буйвіл. Якщо ж на стадо нападає ціла зграя хижаків, буйволи теж не відступають, а шикуються у бойове коло — самиць і малечу оточують дужі самці, наставивши роги. Лише божевільний наважиться напасти на таку живу фортецю, хижакам залишається чатувати в кущах, вичікуючи, коли неслухняний малюк відіб’ється від стада.

А ось про інших буйволів, індійських. На відміну від африканських, злих і шалених, яких не вдається приручити, це цілком мирні свійські тварини —  биками орють, а від корів отримують смачне і дуже поживне молоко. Але ось що розповідає мисливець, природознавець і письменник Джим Корбетт, який майже все життя провів в Індії. Селянин випасав стадо буйволів, коли на нього зненацька напав тигр-людожер. Чоловік покликав на допомогу Корбетта і його людей, але ті перебували далеко й не почули. Зате почули буйволи і відігнали хижака. Понад те, один з буйволів дозволив тяжко пораненому господареві залізти на спину і довіз його до селища.

Тепер приклад з іншої частини світу. У горах Шотландії вивели особливу породу великої рогатої худоби — хайлендів. Вони дуже невибагливі до їжі, легко переносять холод, а головне — хоч і невеликі, менші за елітних голштинів чи сименталів, зате такі самі хоробрі й войовничі, як і їхні господарі-горяни. Зовсім не для краси природа дала їм довгі й гострі роги, що за формою нагадують ліру. У будь-якому шотландському селищі можуть розповісти, як хайленди (і бики, і корови) захищали від вовків не лише себе і малечу, а навіть хазяйських овець.

Є думка, що кожна людина поведінкою нагадує котрусь із тварин. Хтось мужньо захищає себе та інших, як слон, буйвіл чи хайленд, хтось пускається навтьоки, наче гну, мовляв, моя хата скраю. Із такими довелося зіткнутися під час ожеледі на початку року: впав, від удару зазнав больового шоку, але лише хвилин за двадцять якась дівчина, на щастя, звернула увагу, що зі мною не все гаразд. Решта проходила, не звертаючи уваги.

Мабуть, кожен із них упевнений, що його самого біда ніколи не зачепить і не настане час, коли він потребуватиме допомоги. А що, коли тоді опиняться навколо такі самі, лякливі до ворогів і жорстокі до своїх антилопи гну?