Заступник голови Громадської ради
освітян і науковців України
Василь ПЕТРОВИЧ 

Не слід забувати, що профтехосвіта — інвестування в майбутнє нашої економіки. Втім, вітчизняні профтехнічні навчальні заклади сьогодні переживають нелегкі часи: недостатнє фінансування, застаріла матеріальна база, потреба в кваліфікованих викладачах. 

Тож про великі і малі клопоти «робітничих університетів» розповідає заступник голови Громадської ради освітян і науковців України Василь Петрович, який водночас очолює Міжрегіональне вище професійне училище зв’язку м. Києва.

— Як сьогодні розвивається профтехосвіта і які її перспективи? 

— Нові часи диктують нові вимоги. І від реалій не втекти: попит на традиційні професії — з простою інтеграцією — постійно знижується. Натомість стрімко зростають потреби працедавців у робітничих кадрах з технічно складних, наукоємних, широкопрофільних професій. Без таких робітників неможливо розвивати високотехнологічне виробництво, ті його напрями, що визначають темпи розвитку економіки країни, забезпечують якість та конкурентоспроможність вітчизняної продукції.

Наше відомче міністерство має намір — у чомусь ми були ініціаторами — здійснити розробку сучасних стандартів робітничих професій широких кваліфікацій. Якщо зовсім недавно нараховувалося всього кілька тисяч професій, то нині майже 300 тисяч! Наше училище для початку опрацювало 17 нових стандартів. Авторські групи педагогічних працівників училища розробили державні стандарти професійної освіти з нових широкопрофільних професій: «оператор телекомунікаційних послуг» та «оператор з обробки інформації та програмного забезпечення». Триває робота над стандартом з професії «офіс-адміністратор, асистент керівника», який забезпечить потреби ринку праці в сучасних офісних працівниках.

У перспективі — надання освітніх послуг у сфері готельного бізнесу та туризму — одному з найбільш активних секторів сучасної вітчизняної економіки. 

Парад і будні  — поняття різні. Фото надане автором 

—  Чи повинні заклади профтехосвіти, на вашу думку, працювати в умовах фінансової самостійності?

— У проекті Закону «Про вищу освіту» ми бачимо, що така самостійність може бути надана вищим навчальним закладам. Ну а чим ми відрізняємося? Маємо свої виробничі бази, майстерні, могли б випускати продукцію, заробляти гроші. В умовах недофінансування з боку держави ці кошти треба не вилучати, а залишати в училищах для їхнього розвитку, зміцнення навчально-матеріальної бази. Це значно поліпшило б ситуацію.

—  Вочевидь, кардинальних змін потребує і система підготовки викладачів та майстрів виробничого навчання, підвищення їхнього соціального статусу…

— Це ще одне болюче питання. Проблема кадрового забезпечення не розв’язуватиметься доти, доки низькою залишатиметься заробітна плата наших педагогічних працівників. От, скажімо, є молоді здібні люди, які б ладні до нас прийти, але не на голу ставку. Працювати на ентузіазмі? Але так, як відомо, можна було лише комунізм будувати… Тому потрібно встановити зарплати педагогічним працівникам на рівні середньої у промисловості, суттєво збільшити преміальну частину в оплаті праці, запровадити спеціальні премії і гранти для кращих педагогів.

Настав час створити чіткий механізм забезпечення педагогічних працівників житлом, використання для цього різних способів його отримання — надання безкоштовних квартир, виділення безвідсоткових і пільгових кредитів на придбання житла, фінансування за схемою 50х50, першочергове виділення земель для цих цілей, залучення коштів держави, місцевих бюджетів, навчальних закладів, спонсорів,самих педагогів.

— Що має зробити уряд для модернізації управління освітою?

— Логічним було б відокремити управління професійною підготовкою робітничого потенціалу для економіки країни в самостійну державну структуру з підпорядкуванням уряду. Варто переглянути порядок стипендіального забезпечення учнів професійно-технічних навчальних закладів на рівні стипендій для студентів ВНЗ.

Також торік виші випустили 600 тисяч спеціалістів, а робітників ми підготувати близько 200 тисяч. Яка ж тут пропорція, яка формула? Щоб економіка працювала ефективно, має бути навпаки. Виходячи з цього, вважаю, що новий проект закону «Про державні закупівлі», що стосуються освітніх послуг, тільки зашкодить професійно-технічній освіті. Тому в кожному абзаці документа треба додати фразу «та робітничих кадрів».

Якими б категоріями ми не намагалися визначити значущість професійно-технічної освіти для суспільства, я бачу її однією з найважливіших складових людського щастя. Адже професійно освічена людина — більш розкута, вільніша, сміливіша, впевненіша в своєму майбутньому. Така людина швидше знайде шляхи для поліпшення власного благополуччя.

Володимир БУРБАН
для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК»

Василь ПЕТРОВИЧ. Народився 2 травня 1958 р. в с. Михайлівка Коростенського району на Житомирщині. Закінчив Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти. Нині директор Міжрегіонального вищого професійного училища зв’язку м. Києва, заступник голови Громадської ради освітян і науковців України, віце-президент Всеукраїнської асоціації працівників профтехосвіти, заслужений працівник освіти України.