Віктора Стороженка, начальника Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства, непросто застати у його робочому кабінеті в Лимані. У приміщенні поряд з ним працюють ще два спеціалісти. А він у постійному русі: то у виробничих підрозділах — лісгоспах, які розкинулися з півночі на південь області на 300 кілометрів, то у відрядженнях або на невідкладних виробничих нарадах.
Того дня ми зустрілися з Віктором Івановичем на території Лиманського лісгоспу. Він разом з його директором О. Приходьком уточнював координати розташування майбутнього регіонального лісового насіннєво-селекційного центру. На запитання «Як справи?» Віктор Іванович, усміхаючись, відповів:
— Радіємо, що домоглись свого. Департамент економіки облдержадміністрації офіційно щойно повідомив мене, що схвалено проєкт «Забезпечення умов для відтворення лісових насаджень області шляхом створення регіонального лісового насіннєво-селекційного центру».
— А що це означає?
— Те, що невдовзі на Донеччині запрацює вкрай необхідний центр, у якому застосовуватимемо новітню шведську технологію з виробництва посадкового матеріалу. Точніше, цех, у якому вирощуватимемо садивний матеріал із закритою кореневою системою. У ньому виконуватимуть роботи за шведською технологією: підготовка насіння, автоматизований посів, полив сходів рамками в теплицях і на полях дорощування й пакування рослин на автоматизованій лінії.
Лісівникам області така продукція, як і в інших областях південно-східного регіону, — саджанці у гофрованих горщиках із закритою кореневою системою — вкрай потрібна, оскільки в нас суворі й несприятливі умови вирощування саджанців. Такий новітній центр є у Львівській області. Він єдиний в Україні. Упевнений, що другий буде на Донеччині.
— Вікторе Івановичу, яку роль відіграють ліси для стану довкілля області?
— Донеччина — край степів і териконів із засушливим і жарким кліматом. Вона має специфіку промислового регіону і нелегку екологічну ситуацію. Стрімкий розвиток технічного прогресу, на жаль, призводить до сумних наслідків на Землі. Ми, лісівники, розв’язуємо непросте завдання заліснення, збереження вже вирощеного лісу. Ліси нині — основа життя та гарантія екологічної безпеки техносферної Донеччини.
Наші вчені ще раз підрахували і сказали, що гектар нашого степового лісу щорічно затримує 30—70 тонн пилу, продукує 7,5—14 тонн кисню. Сумарно всі насадження області зменшують викиди вуглецю в атмосферу на 200 тисяч тонн за рік. У нас степові ліси. І протягом століть вони стоять надійним і непорушним щитом на півночі Донеччини, вкривають гори й байраки аж до Азовського моря. І сплатили вони за це непомірну ціну втрат, особливо у ХХ столітті — в роки Другої світової війни, в період АТО. Під час бойових дій у 2014 році ми втратили більш як півтори тисячі гектарів хороших лісів тільки на підконтрольній території.
Сукупний лісовий фонд області — 214 тисяч гектарів. Усі насаджені ліси, а їх 75%, мають еколого-захисне призначення. У нас 44 тисячі га лісу природного походження. Дуже мало. Ліси становлять тільки 7% площі області. В Україні цей показник 16%.
— Що робить управління, щоб вийти з такої ситуації?
— Передовсім продовжуємо справу піонера лісорозведення у донецьких степах Віктора фон Граффа. Це він восени 1843 року став садити ліси на півдні області. Протягом 23 років фон Графф виростив серед голого степу ліси на площі 149 десятин і висадив десятки тисяч саджанців різних порід ручним способом.
Ми саджаємо ліс і механізовано, і вручну. У 2019 році за власні, а не державні кошти, посадили 207,5 га лісових культур. Загалом за останні п’ять років в області з’явилося 1138 га рукотворних лісів. Постійно розширюємо площі розсадників, вирощуємо більш як 2,5 мільйона сіянців.
— Як попрацювали лісівники у 2019 році? Чи є здобутки і які проблеми?
— У нашому управлінні (маю на увазі і держлісгоспи) на 1 лютого 2020 року працює усього 264 людини. Торік чистий прибуток від реалізації (дошка, ділова деревина, дрова, декоративні посадкові матеріали, вироби з дерева та інше) становив 38 мільйонів 790 тисяч гривень, а це 111% плану 2018 року. Регулярно сплачуємо податки. Торік вони становили 19 мільйонів 962 тисячі гривень. А це 123% плану 2018 року. З них до місцевих бюджетів надійшло 6 мільйонів 946 тисяч гривень. До Лиманського — майже 5 мільйонів, оскільки тут ми виробляємо найбільше продукції в області. І дуже прикро, що Лиманська міська влада та її голова не надали нам жодної копійки у 2018—2019 роках на боротьбу з небезпечним ворогом — сосновим пильщиком.
Маючи статус державних підприємств, останніми роками не отримуємо фінансування з бюджету країни. Такого раніше не було. Донецькі лісівники виживають за рахунок допомоги ресурсних підприємств нашої галузі переважно західних регіонів. Тому і зарплата в нас низька, а робота важка. Штат у лісгоспах, особливо півдня, не укомплектований, особливо водіями, пожежними. Живемо як можемо, але залишаємося оптимістами. Уже готові до весняних лісопосадкових робіт. Плануємо посадити майже 300 га лісових культур.
— Чи є проблеми з переробкою деревини, точніше, вирубуванням лісу згідно зі встановленими правилами?
— Почну відповідати на ваше запитання з віку дерева. Він, як і в людини, має вирішальну роль у житті дерев — сосен, дубів, беріз. Середній вік насаджень Донеччини на сьогодні 60 років. А це означає, що вони старіють. Бонітет (продуктивність росту) зменшується. Ліс старіє і вимирає.
Підраховуємо: приріст деревини на гектар наших лісів становить 2 ,74 кубометра. У лісовому управлінні ця цифра сягає майже 210 тисяч кубометрів. Із приросту деревини 2,74 кубометра використовуються 0,97 куб. метра, тобто 35%. Це дуже мало. Це означає: щороку зростають площі стиглих і перестиглих лісів. Згодом вони переходять у категорії малопродуктивних й втрачають якість, особливо в заповідних зонах.
— А чому так буває?
— Тому що обмежені у вирубуванні лісу, хоч як це банально звучить. Є закони, інструкції, великі штрафні санкції, які нібито зберігають природні державні багатства. А насправді ця невиправдана заборона завдає збитків державі.
— Вікторе Івановичу, а як у такій ситуації діють у європейських країнах?
— У них використання якісної деревини становить 75—90%. Це розумна й продумана робота з реалізацією якісної деревини. У нас же — заборони.
— І що в підсумку?
— Дерева пропадають, гниють, засмічують ліс й стають розплідниками хвороб і небезпечними для сосни передовсім. Тільки вдумайтеся: 60% приросту якісної деревини залишається невикористаною.
Чинні нормативні документи підривають лісову галузь України, зменшуються доходи до бюджету. Ми вже давно подаємо свої ділові пропозиції щодо вирішення питання, але у високих кабінетах різних гілок влади вони лежать під сукном. Хто від цього виграє?
— А що скажете про лісосмуги області? Із збереженням їх та доглядом є чимало питань?
— Полезахисна лісосмуга — невід’ємна складова поля, особливо на сході, півдні України. Це добре розуміли у 1947—1957 роках. У цих регіонах постійно виникали пилові бурі та суховії, що завдавали сільському господарству величезних збитків. Пилові бурі були такими, що нічим було дихати.
Саме в ті роки в Україні висадили 440 тисяч гектарів полезахисних смуг. З часом вони відіграли дуже важливу роль. До 1990-х під захистом цих лісосмуг було 13 мільйонів гектарів сільгоспугідь. За експертними оцінками, гектар лісосмуги захищає 20—30 га ріллі, удвічі знижує непродуктивне випаровування вологи, на 20—30% — швидкість вітру і майже на 15% підвищує врожайність культур. Лісосмуги надійно захищають ґрунт від вітрової та водної ерозій, затримують сніг. Одне словом, лісосмуги — берегині полів. Не випадково професор доктор сільськогосподарських наук О. Пилипенко назвав полезахисні смуги восьмим дивом світу, оскільки людина взаємодіє з природою.
І дуже прикро, що останні 15—17 років ті берегині й восьме диво світу в нас, в Україні, нещадно нищать. Добре, що Кабінет Міністрів ухвалив постанову «Про затвердження Правил утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення». Дуже прикро, що лісосмуги повільно передають на баланс територіальних громад.
Браконьєри лютують і в лісах Донеччини. Ми з ними боремося. Торік лісова охорона попрацювала ефективно: 50 разів затримувала порушників. Вони намагалися вкрасти 763 кубометри якісної деревини. Збитки державі становили 4 мільйони 585 тисяч гривень. 31 справу передано правоохоронним органам, але тільки дві з них дійшли до суду. Дивина…
Нині ефективно боротися з крадіями лісу нам і правоохоронним органам допомагає електронний облік деревини. Електронний чип має вся продукція, яку реалізують лісгоспи. А чип розкаже весь родовід продукції за лічені хвилини. Усі підрозділи нашого управління вже перейшли на електронний облік.
Перший заступник голови Донецької облдержадміністрації І. Мороз за дорученням голови ОДА П. Кириленка взяв під особистий контроль упровадження системи електронного обліку деревини в області. Він зазначив на нараді, яка недавно відбулася: «Ганебне незаконне вирубування дерев має зникнути в Донецькій області. А тому жодного дерева не можна зрубати до застосування електронного обліку деревини кожним лісокористувачем». Сподіваюся, що така новація зберегти ліси краю боляче вдарить по руках браконьєрів.
— Бачимо, проблем вистачає. Знаємо, що ви ще у 2011 році стали впроваджувати новацію на сході України — еколого-пізнавальні стежки. І які успіхи? Що зроблено?
— Не на словах, а на ділі примножуємо лісове багатство краю. Першу стежку «Лісове намисто» організували у Ямпільському лісництві 10 червня 2011 року. Це не просто стежка, а великий і цікавий комплекс, який демонструє велич і красу природу Лиманщини. Стежка сягає 2 км 100 м. За таким стежками майбутнє, оскільки вони виконують чотири функції: розважальну — відпочинок, навчальну, виховну й екопросвітницьку. Туристи з багатьох областей, особливо з індустріальної Донеччини, із задоволенням відвідують стежку.
Тут побували більш як 25 тисяч відвідувачів тільки за минулий рік. Вони із задоволенням дізнаються про рослинний і тваринний світ аж на 12 зупинках. Серед розкішної природи туристи крокують чудовими дерев’яними місточками. Їхня довжина — майже 200 метрів, а найдовший місточок «Побажань» — 82 метри.
У багатьох майстерно оформлених альтанках можна комфортно відпочити. Найпопулярніші з них — «Лісова казка», «Чорна перлина», «Мрія». Ви із задоволенням скуштуєте смачної кришталевої водиці з колодязя живої води, побачите озеро з фонтаном та лебедями на ньому, джерело «Таємниця ріки», заплавні луки, лісовий розсадник і переправу «Удача» через глибоку в цьому місці річку Жеребець.
Згідно з легендою «Вигнання запорожців», козаки сховали тут скарби — срібло-золото, гармати, гроші, казани мідні й інші цінності ще 250 років тому в гирлі Жеребця. Можливо, так і було, бо кожна легенда має реальну основу. Тож місцевість у нас чарівна й таємнича. Ви замилуєтеся деревами-велетами. Вільхи сягають заввишки майже 30 метрів, липи — 22, а ясени та клени — 20. З майстерно виготовлених стендів дізнаєтеся про диких звірів, птахів, риб, квіти, дерева, лікарські трави, які радують вас у цій унікальній місцевості.
А наш дендропарк — найкоштовніша перлина «Лісового намиста». У ньому більш як 100 видів унікальних рослин з багатьох країн. Мамонтове дерево, наприклад, — з далекої Америки. Є тут катальпа і гінкго та індійський лотос. Мешкають у зоопарку плямисті олені, камерунські кози, індійські павичі, румунські фазани.
А ще у нас є парк Наречених. Традиція саджання Дерева любові прижилася й у нас. Посадивши деревце, молодята творять пам’ять на все життя про день одруження.
Можу довго розповідати про «Лісове намисто», але краще раз побачити, ніж 100 разів почути. Тож приїжджайте побачити на власні очі нашу донецьку красу. І зрозумієте, що Ямпільський дендропарк, як і все «Лісове намисто», такий самий своєрідний, як і «Софіївка» в Умані.
Микола ПАСІЧНИК,
член НСЖУ
Ігор ЗОЦ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЕ «УК»
Віктор СТОРОЖЕНКО. Народився у 1962 році в с. Діброва Лиманського району Донецької області. Закінчив Великоанадольський технікум і Воронезький лісотехнічний інститут. Кандидат сільськогосподарських наук, 15 років очолює Донецьке обласне управління лісового та мисливського господарства.
Ми в Google+